Маркування вугілля
Маркування вугілля встановлена з метою раціонального промислового використання вугілля. Вугілля підрозділяються на марки й технологічні групи; в основу такої класифікації покладені параметри, що характеризують поведінку вугілля в процесі термічної дії на них.
За основу промислової класифікації кам'яного вугілля в окремих країнах приймаються різні параметри властивостей і складу вугілля: в США кам'яне вугілля класифікують за теплотою згоряння, вмістом зв'язаного вуглецю і відносним вмістом летких речовин, в Японії — за теплотою згоряння, так званим паливним коефіцієнтом і міцністю коксу або нездатністю до коксування. У СРСР до 1954 р. як основна промислова класифікація діяла розроблена в 1930 р. В. С. Кримом так звана Донецька класифікація. Вона називається іноді «марочною», одночасно є і генетичною, оскільки покладені в її основу зміни властивостей вугілля віддзеркалюють їх зв'язок з генетичним розвитком органічної речовини вугілля.
В Україні використовувалася стандартизована класифікація вугілля. За середнім виходом летких речовин (Vdaf) і характеристикою нелеткого залишку з урахуванням спікливості і величини теплоти згоряння кам'яне вугілля поділяли на 10 основних марок: довгополуменеве (Д), газове (Г), газове жирне (ГЖ), жирне (Ж), коксове жирне (КЖ), коксівне (К), коксове друге (К2), слабкоспікливе (СС), піснувато-спікливе (ПС) і пісне (П). Від марки Д до марки П вміст вуглецю послідовно збільшується від 76 до 92 %, а вихід летких речовин зменшується з 42 до 7-12 %. У кожній з марок, крім Д і Г, за технологічними властивостями виділяють декілька технологічних груп. Для Донбасу виділяють такі марки вугілля: Д, Г, ГЖ, Ж, К, ПС, П; для Львівсько-Волинського басейну: Д, Г, ГЖ, Ж.
Класифікація вугілля весь час удосконалюється. Однією з перспективних вважається геолого-промислова класифікація, концепція якої запропонована в останні роки XX ст. українськими вченими (С. Д. Пожидаєв та ін.). Останній варіант класифікації вугілля унормовано За Стандартом України «Вугілля буре, кам'яне та антрацит» (ДСТУ 3472-96) — див. викопне вугілля.
Марки вугілля | Літерне позначення марок | Вихід летких речовин Vг, % | вміст вуглецю Сг, % | теплота згоряння Qг б, ккал/кг |
Відбивна здатність в масляній імерсії, % |
---|---|---|---|---|---|
Буре | Б | 41 і більше | 76 і менше | 6900-7500 | 0,30-0,49 |
Довгополуменеве | Д | 39 і більше | 76 | 7500-8000 | 0,50-0,64 |
Газове | Г | 36 | 83 | 7900-8600 | 0,65-0,84 |
Жирне | Ж | 30 | 86 | 8300-8700 | 0,85-1,14 |
Коксівне | К | 20 | 88 | 8400-8700 | 1,15-1,74 |
Піснувато-спікливе | ПС | 15 | 89 | 8450-8780 | 1,75-2,04 |
Пісне | П | 12 | 90 | 7300-8750 | 2,05-2,49 |
Антрацити | А | 8 і менше | 91 і більше | 8100-8750 | 2,50-6,00 |
Крім вказаних у таблиці, у деяких басейнах виділяють проміжні марки:
- газове жирне (ГЖ)
- коксове жирне (КЖ)
- коксове друге (K2)
- слабкоспікливе (СС)
Вугілля поділяється на технологічні групи по здатності спікатися; для позначення технологічної групи до літерного позначення марки додається цифра, що вказує найнижче значення товщини пластичного слою в цьому вугіллі, наприклад Г6, Г17, КЖ14 і т.п.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.