Марк Валерій Левін
| Марк Валерій Левін | |
|---|---|
| лат. Marcus Valerius Laevinus | |
| Народився | невідомо Стародавній Рим |
| Помер | після 203 до н. е. Рим |
| Громадянство | Римська республіка |
| Діяльність | політик, військовий очільник |
| Суспільний стан | патрицій[d][1] |
| Посада | консул |
| Термін | 220 та 210 роки до н.е. |
| Рід | Валерії |
| Батько | Публій Валерій Левін |
| Мати | невідомо |
| У шлюбі з | невідомо |
| Діти | Гай Валерій Левін[1][1] |
Марк Вале́рій Леві́н (лат. Marcus Valerius Laevinus, ? — після 203 до н. е.) — політичний, державний та військовий діяч Римської республіки, консул 220 і 210 років до н. е., учасник Другої Пунічної війни.
Походив з патриціанського роду Валеріїв. Син Публія Валерія Левіна.
У 229 році до н. е. став курульним еділом. У 228 році став претором, під керування отримав Сардинію.
У 220 році до н. е. його було обрано консулом разом з Квінтом Муцієм Сцеволою. Втім не зумів відбути усю каденцію — внаслідок внутрішніх інтриг римський сенат змусив консулів скласти свої повноваження.
У 215 році до н. е. став претором для ведення справ між римськими громадянами і чужоземцями або між самими чужоземцями (лат. Praetor peregrinus). Командував гарнізоном Брундизия, відповідав на безпеку калабрійського узбережжя проти спроб Філіпа V, царя Македонії, прийти на допомогу Ганнібалу. У 214 році до н. е. як пропретор діяв в Іллірії, захопивши міста Орік та Аполлонію. У 211 році до н. е. як посол приїздив до Етолійського союзу, який він переконав виступити проти Македонії. Того ж року допоміг етолійцям розбити македонян, а захоплений острів Закінф передав Етолійському союзу.
У 210 році до н. е. його вдруге було обрано консулом, цього разу разом з Марком Клавдієм Марцеллом. Як провінцію отримав Сицилію, де висадилися карфагеняни. Висадившись на острові, Валерій зумів зайняти його східну частину. Згодом скористався з чвар у таборі супротивника, рушив до Акраганту. Тут на його бік перейшов очільник карфагенської кінноти Муттон. Після цього Марк Валерій розбив карфагенського військовика Ганнона. Вслід за цим з флотом у 100 кораблів рушив до Африки, де спустошив володіння Карфагену поблизу Клупеї. Тут він також розбив карфагенський флот з 83 кораблів.
У 207 році до н. е. він спустошив африканські землі поблизу Утіки та Карфагену. У 206 році до н. е. Марк Валерій повернувся до Риму.
У 205 році до н. е. очолив римське посольство до Аттала I Сотера, володаря Пергаму, в якого отримано дозвіл на перевезення до Риму статуї богині Кібели. Помер Марк Валерій Левін між 203 та 200 роками до н. е.
- Тит Лівій, Ab Urbe condita libri, XXIII, 24, 30, 32, 33, 34, 37, 38, 48; XXIV, 10, 11, 20, 40, 44; XXV, 3; XXVI, 1, 22, 24, 26, 27, 28, 29, 30, 32, 36, 40; XXVII, 5, 7, 9, 22, 29; XXVIII, 4, 10, 46; XXIX, 11, 16; XXX, 23; XXXI, 3, 5, 50 (лат.)
- Dirk-Achim Kukofka, Süditalien im Zweiten Punischen Krieg. Lang, Frankfurt am Main-Bern-New York-Paris 1990, ISBN 3-631-42792-1 (Europäische Hochschulschriften. Reihe 3: Geschichte und ihre Hilfswissenschaften. Bd. 432). (нім.)
- Caven, Brian (1980). «The Punic Wars», Weidenfeld & Nicholson (англ.)
