Перейти до вмісту

Мартинюк Сергій Якович

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мартинюк.
Мартинюк Сергій Якович
Народився10 серпня 1962(1962-08-10)[1] (62 роки)
Крижовлин, Балтський район, Одеська область, Українська РСР, СРСР[1]
Країна СРСР
 Україна
Національністьукраїнці[2]
Діяльністьпрозаїк, публіцист, поет, політик, громадський діяч
Alma materВійськова академія (1983)
ЧленствоНаціональна спілка письменників України, Національна спілка журналістів України, НСКУ, Спілка офіцерів України і Національна Федерація Самбо України
Військове званнякапітан
ПартіяНРУ і Українська народна партія
Нагороди
Медаль «За сприяння Збройним Силам України» Медаль «За жертовність і любов до України»

Сергій Якович Мартинюк (літературний псевдонім Світогор Лелеко, військовий псевдонім «Письменник», нар. 10 серпня 1962(19620810) року, с. Крижовлин, Балтський район, Одеська область) — український прозаїк,[3] публіцист, поет, журналіст, краєзнавець, громадський і політичний діяч, меценат, військовослужбовець Ірпінської ТрО. Викладач військових дисциплін у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна та заступник головного редактора з розвитку газети «Літературна Україна». Член Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України та Національної спілки краєзнавців України.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 10 серпня 1962(19620810) року у селі Крижовлин, Балтський район, Одеська область. У дитинстві писав оповідання, мріяв стати письменником і вступити на факультет журналістики Одеського університету[4].

Сергій і Марія Мартинюки

У 1983 році закінчив Одеське вище військове командне артилерійське училище. Служив в Німеччині та Зеленому Клині. В 1988 році достроково отримав військове звання «капітан». У 1991 році, у зв'язку із скороченням, звільнений у запас[5][6].

З 2010 по 2014 рік був депутатом Балтської районної ради 6 скликання[7]. В 2012 і 2014 роки балотувався у народні депутати України по мажоритарному виборчому округу № 137[8]. Довірена особа кандидата на пост Президента України Василя Куйбіди у ТВО № 139 на позачергових виборах Президента України у 2014 році[9].

Брав участь у Помаранчевій революції та Революції гідності, деякі епізоди з цих подій висвітлив у своїх творах[10].

У 2015 році балотувався до Київської міської ради[11].

Працював радником голови Федерації профспілок України[11][12]. Станом на грудень 2019 працює генеральним директором підприємства Дирекція управління майном НСПУ[13].

До повномасштабного російського вторгнення працював викладачем циклової комісії з журналістики Київського фахового коледжу Приватного Вищого Навчального Закладу (ПВНЗ) «Університет сучасних знань»[14]. Займався волонтерством у сферах підтримки майданівців та допомоги армії, створив Благодійний медичний фонд «Лелеко», який опікується реабілітацію військових[15].

Наразі Сергій працює вчителем методичної підкомісії з військових дисциплін у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна та заступником головного редактора з розвитку газети «Літературна Україна»[16][17].

Одружений, дружина Мартинюк (Орещук) Марія Михайлівна. Мають двох доньок[18].

Участь у російсько-українській війні

[ред. | ред. код]

Початок російського вторгнення 24 лютого Сергій зустрів у Ірпені. Того ж дня, добровольцем із власною мисливською зброєю приєднався до Сил територіальної оборони у своєму місті, отримав позивний «Письменник»[19][20][21].

Під час боїв за Київщину Сергій весь час залишався місті, брав участь у обороні пішохідної переправи через річку Ірпінь[19]. Воювати доводилося без шоломів та бронежилетів, у цивільному одязі:

«У мене була власна мотивація — я захищав свою землю, свою родину, свій дім. Я не мав права не боронити свій дім і свою родину. Вважаю, що це обов'язок кожного справжнього чоловіка. Ми чудово розуміли, якщо впаде Ірпінь, то впаде і Київ. Тому стояли на смерть. Ми чудово розуміли, що за Україну треба вбивати, а не гинути. Смерті не боялися. У 2018 за мого авторства вийшла книга під назвою: „Народжені перемагати, або краще померти стоячи, ніж жити на колінах“»[14].

Азербайджанський журналіст Эйнулла Фатуллаев назвав Сергія Мартинюка, який покинув перо та взявся за свою стару рушницю, уособленням місцевого ополчення в Ірпіні[22].

На своїй сторінці у Facebook і на сайті заснованого ним Благодійного фонду «Лелеко» Сергій веде репортажі з Ірпеня під назвою «Письменницький літопис»[23].

Після початку широкомасштабного вторгнення у боях за рідне місто двічі був контужений. Наголошує, що сьогодні він не письменник, а солдат[24].

«Я пишаюсь першими добровольцями. Вони сучасні герої. Вважаю, що саме битва за Ірпінь стала вирішальною. Саме тут в Ірпені і Приірпінні пишеться новітня історія світу. Вона вже написалась, тільки світ цього ще не відчув».

24 травня 2022 року рішенням Ірпінської міської ради Сергій Мартинюк був нагороджений медаллю «За заслуги перед містом Ірпінь», 12 липня 2022 року — медаллю «За оборону рідної держави».

За наказом Міністра оборони України від 30 листопада 2022 року № 1151 Сергій Мартинюк нагороджений медаллю «За сприяння Збройним Силам України»[25][26].

Матеріяли, створені Сергієм Мартинюком під час боїв за Ірпінь, увійшли до документального фільму «Форпост Ірпінь»[27]

Творчість

[ред. | ред. код]

Пише прозу, публіцистику, вірші, п'єси.

Є засновником альманаху «Балтське коло»[28][29], і мистецького проекту «Моя перша поетична збірка». У 2015 році — заснував Балтський літературний осередок Ліги Українських письменників ім. П. Чубинського[30][31].

Автор і видавець книг:

  • Сергій Мартинюк. Здобули волю — здобудемо долю. — Балта : ТОВ МВП «Ананьївська друкарня», 2007. — ISBN 966-96093-9-0.
  • «З Україною в серці», Сергій Мартинюк, книга, Видавництво ТОВ МВП «Ананьївська друкарня», Балта, 2008, ISBN 966-8437-01-4
  • «Пишаюся, що я Українець» рос. «Горжусь, что я Украинец» (2 видання, 2010, 2012) Сергій Мартинюк, книга, Луцьк, Видавництво ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2010, ISBN 978-966-361-473-1[32]
  • «Я Українець і маю розум переможця» (2 видання, 2011, 2013)
  • «Народжені перемагати. Проза, поезії, п'єси» / Сергій Мартинюк. Київ: Видавництво «Український пріоритет», 2018. 144 с. ISBN 978-617-7398-95-9[33][34][35]
  • «Маю честь бути Українцем», книга, Сергій Мартинюк (Світогор Лелеко) Київ: ТОВ «Видавничий дім АртЕк», 2020, ISBN 978-617-7814-42-8[36][37]
  • «Того, хто йде, важко спинити», книга, Сергій Мартинюк (Світогор Лелеко) Київ: ВЦ «Просвіта», 2020, ISBN 978-617-7201-85-3[38]
  • «Пишаюсь, що я — Українець, або Лелеки рідним гніздам не зраджують» Сергій Мартинюк Київ: ТОВ «Видавничий дім АртЕк», 2021. 404 с. ISBN 978-617-8043-23-0[39][40][41]
  • «13 віршів або битва за Ірпінь змінила світ», Київ. Видавництво «Міленіум». Сергій Мартинюк (2 видання, 2022, 2024). 64 стор. (104 стор.) ISBN 978-617-7201-83-9[42][43][44][45][46][47]
  • «Українці - люди Сонця Неба» Сергій Мартинюк (Світогор Лелеко), Василь Якименко, Київ, Видавництво НДІУ, 2023, 160 стор. ISBN 978-617-8073-00-8 [48][49][50]

Публікується в газетах: «Народна трибуна»[51], «Ваш інтерес»[52][53], «Чорноморські новини»[54][55][56][57], «Одеські вісті», «Літературна Україна», «Слово Просвіти», часописах «Перевесло»[58], «Україна молода»[59],"Рідна віра"[60][61], «Регіон бандерівський»[62] та інших. У складі науково-дослідної групи публікується у науковому журналі «Грааль Науки»[63].

У майбутньому Сергій планує видати спільну збірку віршів зі своїми друзями із Сил територіальної оборони ЗСУ та створити фільм у комедійному жанрі про оборону Ірпеня[20][64].

У 2022 році Всеукраїнське товариство «Знання» України номінувало книгу Сергія Мартинюка «Пишаюсь, що я — Українець, або Лелеки рідним гніздам не зраджують» на здобуття Шевченківської премії 2023 року[65].

У січні 2023 року окупаційною адміністрацією ЛНР книга «Народжені перемагати. Проза, поезії, п'єси» була включена до списку екстремістської літератури та підлягає вилученню з бібліотечних фондів ЛНР[66].

У липні 2023 року у товаристві «Знання України» відбулася зустріч Сергія Мартинюка з читачами під назвою «Патріотизм — життя з Україною в серці»[67].

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]

Член НСПУ з жовтня 2018 року. Член Ревізійної комісії Київської міської організації НСПУ[13].

Член Національної Спілки Краєзнавців України та Національної Спілки Журналістів України[68].

З грудня 2008 року член Обласної асоціації Волинських письменників[13].

З червня 2014 року один із засновників і член Ліги Українських письменників імені П. Чубинського[13].

Має козацьке військове звання «Генерал-осавул УК», є отаманом Балтського окремого округу Чорноморського козацького округу (ЧКВ), заступником отамана ЧКВ.

Учасник Помаранчевої революції 2004 року та Революції гідності 2013—2014 років[12]. Організатор першого Євромайдану в рідному місті Балта[13].

Є засновником і директором благодійної організації Благодійний медичний фонд «Лелеко»[12]. Фонд був заснований у квітні 2014 року. Завдання — допомога в оздоровленні і реабілітації майданівцям, добровольцям, воякам. За 2014—2016 роки фонд «Лелеко» посприяв, допоміг, направив на реабілітацію 550 осіб[69][70].

Голова Ревізійної комісії Національної Федерації Самбо України[71].

Голова Бучанської районної організації ВГО «Спілка офіцерів України»[72]. Обраний 17 липня 2021 року заступником голови Київської обласної організації Спілки офіцерів України[73]. Обраний на 26 з'їзді ВГО СОУ (24 липня 2021 року) членом Центрального проводу ВГО Спілки офіцерів України.[74]

Відзнаки

[ред. | ред. код]

У 2013 році був номінований Одеською регіональною Академією Наук (ОРАН) і ОСІДУ РУНВіри на здобуття Шевченківської премії, за книгу «Горжусь, что я Украинец» — (рік видання 2012, Львів)[58].

Лауреат в номінації «Проза» обласного конкурсу «Мій Шевченко», присвяченого 200-річчю з Дня народження Великого Кобзаря м. Одеса (2014)[джерело?]

Лауреат XX загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання» (за альманах «Балтське коло»; 2019)[78].

Лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. В. Юхимовича (2019) за книгу «Народжені перемагати, або краще померти стоячи, ніж жити на колінах»[79][80].

Дипломант літературної премії імені Юрія Яновського за книгу «Маю честь бути Українцем» у номінації «Мала проза» (2020)[джерело?].

Лауреат Літературної премії «Благовіст» Національної Спілки Письменників України (2020), за книгу «Маю честь бути Українцем»[81].

Лауреат Літературно-мистецької відзнаки імені Валерія Нечипоренко (2020) за книгу «Маю честь бути Українцем»[82].

Лауреат Літературної премії імені Володимира Сосюри за 2021 рік[83].

Лауреат літературно-наукового конкурсу імені Воляників-Швабінських за праці, видані у 2020 році (друга премія, за книгу «Маю честь бути українцем»)[84].

Лауреат Всеукраїнської премії «Літературної України» «Літературний Парнас» 2022 року[85].

Народний Герой України (24 серпня 2017 року. №329)[86].

Лауреат Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» за 2023 рік[87][88][89].

Лауреат XXV загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання» (за книгу «13 віршів або битва за Ірпінь змінила світ» та «Українці - люди Сонця Неба»; 2024 [90]

Див. також

[ред. | ред. код]
  • Фундатор (один із трьох) видання і автор післямови «Поважаймо рідну Україну», «Дорогі Балтяни, земляки» до книги Віктора Поліщука «Україна на шляху до Незалежності» (2 книги, ISBN 966-8437-08-0), Видавництво ТОВ МВП «Ананьївська друкарня», м. Ананьїв, 2009 р.
  • Фундатор і автор передмови до книги Юрія Шелудченко «Шекспир жил, Шекспир жив, Шекспир будет жить или тысяча уроков психологу, философу и политику из произведений В. Шекспира» (ISBN 978-966-8990-16-8), Кодимська районна друкарня, м. Балта, 2010 р.
  • За підтримки Б. О. Благодійний медичний фонд «Лелеко» в рамках проєкта «Моя перша поєтична збірка» видана збірка поезій Михайло Боярка «З Україною в серці гарячім» (ISBN 978-966-8063-79-7), Видавництво Міленіум, Київ, 2019 р., Передмова Сергія Мартинюка.[91]
  • Фундатор видання і автор післямови «Від душі» до книги Василя Мойсюка «Шлях до людей» (ISBN 978-966-8063-79-7), Видавництво «Міленіум», Київ, 2019
  • Фундатор видання і автор післямови «Книга читає нас…» Народного артиста України Анатолія Демчука «Український пересмішник. Сторінки історії», (ISBN 978-966-136-693-9), Видавництво «Фенікс», Київ, 2019 р.
  • Фундатор видання і автор передмови до книги Олександра Мазуренка «Із Донецька — Україною. Дев'ять з половиною тисяч километрів на милицях», (ISBN 978-616-7656-68-4), Видавництво «Альтернатива Друк», Київ, 2020 р.[92]
  • Редактор, член редакційної ради і автор післямови книги Віталія Тарасенко «Футбол і профспілки. Історія профспілкового руху в Україні», (ISBN 978-617-7814-33-6), Видавничий дім «АртЕк», Київ, 2020 р.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б https://esu.com.ua/article-878617
  2. ↑ https://chornomorka.com/archive/21436-21437/a-2787.html
  3. ↑ http://ukrainka.org.ua/serhiy-martynyuk
  4. ↑ Кримська Свiтлиця :: Текст статти "ЩАСЛИВА ЛЮДИНА СЕРГІЙ МАРТИНЮК". svitlytsia.crimea.ua. Процитовано 7 жовтня 2022.
  5. ↑ Зборовський, Анатолій. Стати нацією переможців. ukrnationalism.com (укр.). Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  6. ↑ Все тільки починається. Одеська обласна газета «Чорноморські новини» (укр.). Процитовано 7 жовтня 2022.
  7. ↑ Склад депутатських фракцій в Балтській районній раді шостого скликання. podilsk-rada.odessa.gov.ua. Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  8. ↑ Мартинюк Сергій Яковлевич — Біографія, Балотування, Фракції, Політична Агітація | ПолітХаб. www.chesno.org (укр.). Процитовано 15 лютого 2023.
  9. ↑ Довірені особи кандидата на пост Президента України у регіоні; Куйбіда Василь Степанович, Одеська область. www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  10. ↑ Oksent (7 серпня 2022). Той, що живе з гідністю - Litgazeta.com.ua (укр.). Процитовано 23 листопада 2022.
  11. ↑ а б Мартинюк Сергій Якович — вся правда Біографія, Балотування, Фракції, Декларація. chesno.org. Архів оригіналу за 9 грудня 2019. Процитовано 9 грудня 2019.
  12. ↑ а б в Сергій Мартинюк: “Того, хто йде, важко спинити” | НСПУ (ru-RU) . Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  13. ↑ а б в г д е ж Сергій Мартинюк — прозаїк, публіцист, поет | Жінка-УКРАЇНКА. www.ukrainka.org.ua. Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  14. ↑ а б Як вікіпедист Сергій Мартинюк боронив Ірпінь від російського вторгнення. Вікімедіа Україна (укр.). 17 липня 2022. Процитовано 21 липня 2022.
  15. ↑ Письменник і воїн, або Знаковий ужинок Сергія Мартинюка | НСПУ. Процитовано 7 жовтня 2022.
  16. ↑ МЕТОДИЧНА КОМІСІЯ З ВІЙСЬКОВИХ ДИСЦИПЛІН. Київський військовий ліцей імені Івана Богуна.
  17. ↑ Про видання | Літературна Україна — Літукраїна. Процитовано 23 листопада 2022.
  18. ↑ Сергій Мартинюк — прозаїк, публіцист, поет | Жінка-УКРАЇНКА. ukrainka.org.ua. Процитовано 15 лютого 2023.
  19. ↑ а б Редакция (18 вересня 2022). «Моя хата скраю - першим ворога зустрічаю»: як пенсіонер з Ірпеня пішов боронити країну з мисливською зброєю. На пенсии (укр.). Процитовано 7 жовтня 2022.
  20. ↑ а б vyacheslav. Треба поставити вирішальну крапку у війні, що триває майже чотири століття | НСПУ (ru-RU) . Процитовано 7 жовтня 2022.
  21. ↑ Зборовський, Анатолій (19.08.2022). ЩАСЛИВА ЛЮДИНА СЕРГІЙ МАРТИНЮК. Процитовано 29.03.2023.
  22. ↑ Солдаты изнасиловали мужчину и убили - записки Эйнуллы Фатуллаева из Бучи; все еще актуально. haqqin.az. Процитовано 8 серпня 2022.
  23. ↑ Письменницький літопис. Доброї ночі всім гідним і незламним. Ірпінь. Війна. (2.03.22) | | ЛЕЛЕКО (укр.). Процитовано 21 липня 2022.
  24. ↑ «Ми всі чудово розуміли, якщо впаде Ірпінь, то впаде Київ» – Сергій Мартинюк. armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 21 липня 2022.
  25. ↑ vyacheslav. Міністерство Оборони України нагородило письменника Сергія Мартинюка | НСПУ (ru-RU) . Процитовано 4 січня 2023.
  26. ↑ editor. Міністерство Оборони України нагородило письменника Сергія Мартинюка | Літературна Україна — Літукраїна (ru-RU) . Процитовано 4 січня 2023.
  27. ↑ До річниці визволення Ірпеня вийшов фільм “Форпост Ірпінь”.
  28. ↑ Розкрутили Балтське коло – Слово Просвіти (укр.). Архів оригіналу за 27 липня 2019. Процитовано 8 листопада 2021.
  29. ↑ …А задуму – десять літ | Одеські Вісті — газета Одеської обласної ради. web.archive.org. 13 грудня 2019. Архів оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 8 листопада 2021.
  30. ↑ За сприяння Б.О. «Благодійний медичний фонд «Лелеко» створено Балтський осередок Ліги українських письменників ім. Павла Чубинського | | ЛЕЛЕКО (укр.). Архів оригіналу за 9 грудня 2019. Процитовано 8 листопада 2021.
  31. ↑ Липень 2019 – Сторінка 4 – Слово Просвіти (укр.). Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  32. ↑ Я Українець і маю розум Переможця // Одеська обласна газета «Чорноморські новини». — № 068-069 (21436-21437), 31 серпня 2013. Архівовано з джерела 13 грудня 2019. Процитовано 13 грудня 2019.
  33. ↑ П. Швець. Цих днів не змовкне слава // «Літературна Україна». — № 43-44, 29 листопада 2018.
  34. ↑ Петро Швець (31 січня 2019). Цих днів не змовкне слава. Слово Просвіти. Архів оригіналу за 13 грудня 2019.
  35. ↑ Світлана Чорна (4 грудня 2019). У товаристві «Знання» відбулася творча зустріч з Сергієм Мартинюком, автором книги «Маю честь бути українцем!». Голос України. Архів оригіналу за 5 грудня 2019. Процитовано 6 січня 2020.
  36. ↑ ВОЛЯ НАРОДУ: громадсько-політичний портал - "Маю честь бути Українцем", - нова книга учасника двох Майданів Сергія Мартинюка. volianarodu.org.ua. Архів оригіналу за 10 квітня 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  37. ↑ Маю честь бути Українцем – Слово Просвіти (укр.). Архів оригіналу за 11 червня 2020. Процитовано 8 листопада 2021.
  38. ↑ ВОЛЯ НАРОДУ: громадсько-політичний портал - "Маємо відродити українську націю з розумом переможців", - Сергій Мартинюк. volianarodu.org.ua. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  39. ↑ Трибуна (2/2022). znannya.org.ua. Процитовано 21 липня 2022.
  40. ↑ Трибуна (3/2022). znannya.org.ua. Процитовано 21 липня 2022.
  41. ↑ tanas. Книжка роздумів і для роздумів | Літературна Україна - Літукраїна (ru-RU) . Процитовано 7 жовтня 2022.
  42. ↑ editor. «13 віршів або битва за Ірпінь змінила світ» | Літературна Україна - Літукраїна. Процитовано 23 листопада 2022.
  43. ↑ vyacheslav. «13 віршів або битва за Ірпінь змінила світ» | НСПУ. Процитовано 23 листопада 2022.
  44. ↑ «Книга Українця — НАРОДЖЕНОГО ПЕРЕМАГАТИ». 14.03.2023. Процитовано 29.03.2023.
  45. ↑ Немає сили міцнішої за опір та оборону, немає слова вагомішого за правду — презентація поетичної збірки Сергія Яковича Мартинюка «13 віршів або битва за Ірпінь змінила світ». 09.03.2023. Процитовано 29.03.2023.
  46. ↑ В українській Вікіпедії нинішній російсько-українській війні присвячено понад 14 тисяч статей. 31.01.2023. Процитовано 29.03.2023.
  47. ↑ Презентація книги Сергія Мартинюка (укр.), процитовано 16 серпня 2023
  48. ↑ https://nspu.com.ua/novini/naris-pro-knigu-sergiya-martinjuka-ta-vasilya-yakimenka-ukrainci-ljudi-soncya-neba-kiiv-2023/
  49. ↑ https://litukraina.com.ua/2023/12/31/naris-pro-knigu-sergija-martinjuka-ta-vasilja-jakimenka-ukrainci-ljudi-soncja-neba-kiiv-2023/
  50. ↑  «Українці — люди Сонця Неба» на YouTube
  51. ↑ Відзначили почесними грамотами ветеранів журналістської справи. ТРК "Балинформкомпания", город Балта (ru-RU) . 6 серпня 2020. Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  52. ↑ Сергій Мартинюк (№ 44 (371) 28 жовтня 2011) «В ім'я гідності ми маємо бути МИ» — газета Ваш інтерес.
  53. ↑ Сергій Мартинюк (№ 49 (376) 2грудня 2011) «Ми звинувачуємо» — Ваш інтерес — незалежний інформаційно діловий тижневик.
  54. ↑ Сергій Мартинюк (№ 31 (21201), 14 квітня 2011) «Заради майбутнього» газета Чорноморські новини — громадсько — політична газета.
  55. ↑ Сергій Мартинюк (20 серпня 2011) «Пліч-о-пліч за Рідне» — газета Чорноморські новини.
  56. ↑ Сергій Мартинюк (№ 75-76 (21235-21236) 24 вересня 2011) "Операція «Тендер» — газета Чорноморські новини.
  57. ↑ Сергій Мартинюк (№ 41 (21305) 26 травня 2012) «Кінець кріпацтву в Саражинці» — газета Чорноморські новини.
  58. ↑ а б Сергій МАРТИНЮК: «Я не граю в Гідність — я живу з Гідністю» – Слово Просвіти (укр.). Архів оригіналу за 9 грудня 2019. Процитовано 8 листопада 2021.
  59. ↑ Сергій Мартинюк (25 липня 2008) «Нема на вас Гонти» — газета Україна молода.
  60. ↑ Світогор Лелеко «Балта рунвірівська» часопис «Рідна Віра» № 23 (60), м. Київ 11013 р. Д.
  61. ↑ Сергій Мартинюк «Людина без обличчя, або монахиня» часопис «Рідна Віра» № 1 м. Київ 11019 р. Д.
  62. ↑ Сергій Мартинюк «Місто в небезпеці», часопис "Регіон бандерівський № 2(6) м. Нововолинськ 2010
  63. ↑ № 14-15: III CISP Conference «SCIENTIFIC RESEARCHES AND METHODS OF THEIR CARRYING OUT: WORLD EXPERIENCE AND DOMESTIC REALITIES» | ГРААЛЬ НАУКИ (укр.). Процитовано 21 липня 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  64. ↑ Треба поставити вирішальну крапку у війні, що триває майже чотири століття. armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 7 жовтня 2022.
  65. ↑ | Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. www.knpu.gov.ua. Процитовано 23 листопада 2022.
  66. ↑ В "ЛНР" з'явився свій список "забороненої" літератури. Що у нього включили. Реальна газета (укр.). 22 січня 2023. Процитовано 14 січня 2024.
  67. ↑ vyacheslav (30 липня 2023). У товаристві «Знання України» відбулася зустріч письменника Сергія Мартинюка з читачами: «Патріотизм — життя з Україною в серці» | НСПУ. Процитовано 16 серпня 2023.
  68. ↑ Заклик до творення еліти. Інтелект нації (укр.). 19 січня 2021. Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  69. ↑ http://www.fpsu.org.ua/napryamki-diyalnosti/informatsijna-robota/10236-profspilki-i-blagodijniki-nadayut-dopomogu-vojinam-ato-ta-timchasovo-peremishchenim-osobam
  70. ↑ Сергій Мартинюк (2 липня 2016). За два роки нам вдалося зробити. leleko.org.ua. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 9 квітня 2020.
  71. ↑ Федерация Самбо Украины - Самбо притягує творчість. sambo.net.ua. Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  72. ↑ ITV (15 жовтня 2021). Для учасників військово-патріотичної гри «Джура» в Ірпені провели семінар (фото). ITV (ru-RU) . Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  73. ↑ Тероборонівець Сергій Мартинюк не тільки зі зброєю в руках, а й письменницьким словом захищає рідну землю. The Will of the People: Public Policy Portal (брит.). Процитовано 15 лютого 2023.
  74. ↑ ВОЛЯ НАРОДУ: громадсько-політичний портал - "Книга, яка насичує великим духом українства", - у Києві відбулась презентація нового твору Сергія Мартинюка. volianarodu.org.ua. Архів оригіналу за 25 грудня 2021. Процитовано 25 грудня 2021.
  75. ↑ України, Федерація професійних спілок. Вітаємо!. Федерація професійних спілок України (укр.). Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  76. ↑ https://www.cerkva.info/news/patriarkh-filaret-vidznachyv-ukrainskykh-vijskovykh-3/
  77. ↑ Ірпінця Сергія Мартинюка нагороджено «Хрестом Пошани»!. Зоря Приірпіння. 7 жовтня 2024. Процитовано 28 жовтня 2024.
  78. ↑ БАЛТЯНИ – ЛАУРЕАТИ XX ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОГО КОНКУРСУ «УКРАЇНСЬКА МОВА – МОВА ЄДНАННЯ», що відбувся 22-24 серпня в м.Одеса (укр.). Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  79. ↑ Премія землі Древлянської. Слово Просвіти. 21 листопада 2019. Архів оригіналу за 9 грудня 2019. Процитовано 9 грудня 2019.
  80. ↑ Вікторія Слободенюк, Світлана Семиволос (16 жовтня 2019). 13-те свято у Коростені: «Просто на Покрову» знову зібрало українських митців на прадавній древлянській землі. Україна Молода. Архів оригіналу за 10 листопада 2019. Процитовано 9 грудня 2019.
  81. ↑ Національна спілка письменників України оголошує цьогорічних лауреатів премії «Благовіст», 2020 | НСПУ (ru-RU) . Архів оригіналу за 13 жовтня 2020. Процитовано 8 листопада 2021.
  82. ↑ XIV Всеукраїнське літературно-мистецьке свято «Просто на Покрову» одне з найкращих в Україні. korostenska-rda.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 31 жовтня 2020. Процитовано 8 листопада 2021.
  83. ↑ Літературна Україна” №17-18 (5900-5901) від 14 серпня 2021 року. Архів оригіналу за 19 серпня 2021. Процитовано 19 серпня 2021.
  84. ↑ Фундація Українського Вільного Університету оголосила лауреатів літературно-наукового конкурсу. Український погляд. 2 жовтня 2021. Архів оригіналу за 7 жовтня 2021.
  85. ↑ vyacheslav. Сергій Мартинюк — лауреат премії «Літературний Парнас» | НСПУ (ru-RU) . Процитовано 21 липня 2022.
  86. ↑ https://nspu.com.ua/novini/povaga-i-chest/
  87. ↑ sknews (2 серпня 2023). Нові лауреати Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди. СУСПІЛЬНИЙ КОРЕСПОНДЕНТ (ru-RU) . Процитовано 16 серпня 2023.
  88. ↑ vyacheslav (5 серпня 2023). Нові лауреати Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди | НСПУ (ru-RU) . Процитовано 16 серпня 2023.
  89. ↑ Oksent (3 серпня 2023). Визначені лауреати Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» за 2023 рік - Litgazeta.com.ua (укр.). Процитовано 16 серпня 2023.
  90. ↑ https://zora-irpin.info/sergij-martynyuk-peremozhets-konkursu-ukrayinska-mova-mova-yednannya/
  91. ↑ Мартинюк, Сергій (18.12.2019). Відбулась презентація збірки «З Україною в серці гарячім» Михайла Боярка | НСПУ. nspu.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 17 травня 2020. Процитовано 8 листопада 2021.
  92. ↑ В Будинку письменників презентували книгу про особливу подорож Україною | НСПУ (ru-RU) . Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 8 листопада 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мартинюк Сергій Якович
  1. ↑ https://litukraina.com.ua/2023/09/01/jogo-knigi-formujut-kult-ukraincja/
  2. ↑ https://nspu.com.ua/novini/jogo-knigi-formujut-kult-ukraincya/
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мартинюк_Сергій_Якович&oldid=43777529