Перейти до вмісту

Маріанна Брандт

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Маріанна Брандт
нім. Marianne Brandt
Народження1 жовтня 1893(1893-10-01)[1][2][…]
Хемніц, Kreishauptmannschaft Zwickaud, Саксонське королівство, Німецький Райх
Смерть18 червня 1983(1983-06-18)[1][4][…] (89 років)
 Кірхберг, Цвікау, Саксонія
Країна Німеччина[5][6]
НавчанняБаугауз
Діяльністьскульпторка, фотограф, художниця, викладачка університету, industrial designer, дизайнерка, мисткиня
ПрацівникWeißensee Academy of Art Berlind
Роботи в колекціїМузей Бойманса - ван Бенінгена, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк)[7], Музей мистецтва Метрополітен, Міський музей (Амстердам)[8] і Музей Ґетті
CMNS: Маріанна Брандт у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Брандт.
Поштовий блок «Дизайн в Німеччині» з роботами Маріанни Брандт (1998)

Маріанна Брандт (урожд. Марія Лібе, нім. Marianne Brandt; 1 жовтня 1893, Хемніц —18 червня 1983, Кірхберг, Саксонія) — німецька художниця, фотограф, скульптор і промислова дизайнер[9]. Була однією з найбільш значущих представниць руху Баухауз у галузі прикладного мистецтва і дизайну.

Життя і творчість

[ред. | ред. код]

Дитинство Маріанни, яка народилась 1893 року, пройшло в рідному Хемніці. Вона народилася в родині процвітаючого адвоката Франца Бруно Лібе (1848—1936), члена театральної та мистецької спілок цього міста. Батьки заохочували заняття Маріанни та її двох сестер музикою і мистецтвами. У 1911 році дівчина їде до Веймара. Тут вона вступила до місцевої художньої школи (нім. Fürstliche freie Zeichenschule Weimar), де рік вивчала малюнок. А потім, у березні 1913 року, продовжує навчання у Вищій саксонській художній школі (також у Веймарі, нім. Großherzoglich-Sächsische Kunstschule Weimar) в класі Фріца Макензенв. Тут Маріанна пробує свої сили в пейзажному, портретному та натуралістичному живописах, а також у пластиці.

У свій ранній період творчості М. Брандт захоплюється експресіонізмом. Саме роботи в цьому стилі з'являються на її першій виставці в хемніцькій галереї Герстенбергер. Серед однокласників Маріанни по веймарській школі слід назвати таких видатних у майбутньому майстрів як Ганс Арп і Отто Панкок. Тут також навчався й її майбутній чоловік, норвежець Ерік Брандт. З початком Першої світової війни Ф. Макензен залишає веймарську Вищу школу, в зв'язку з цим перериває своє навчання там і Маріанна.

У 1918 році вона вже остаточно розлучається з Вищою школою, а в 1919 році одружується з Еріком та їде з ним до Норвегії. Спочатку молоде подружжя жило у його батьків, однак, не отримавши від них підтримки, почали знімати в Осло невелике ательє. У 1920 році в художньому союзі Осло проходить перша виставка робіт Еріка Брандта. Незабаром після цього Брандти залишають Норвегію і здійснюють поїздку Європою: рік живуть у Парижі, а наприкінці 1921 року приїжджають до Веймара. Тут Маріанна бере уроки скульптури, які проводив Ріхард Енгельман. Того ж року її чоловік повертається до Норвегії.

У 1923 році Маріанна Брандт відвідує виставку робіт, що представляє нову течію в мистецтві XX століття, Баугауз, і починає після цього навчання у 1924 році на курсах «Баугауз» у Веймарі[10]. Перед початком цього для себе «нового шляху» художниця спалює всі свої старі роботи, що збереглися у неї. Маріанна відвідувала навчальний клас конструктивіста Ласло Могой-Надя і відомого німецького абстракціоніста Йозефа Альберса, бере уроки поєднання форми і кольору у Василя Кандинського і Пауля Клее. Вже в цей ранній період її знайомства з нової мистецькою течією Маріанна, після закінчення вступних лекцій Могой-Надя про асиметричну рівновагу конструкцій, створює свої перші роботи як дизайнерка (наприклад, чорнильницю з підставкою для ручок з пером з міді і нейзильберу, а також чайний набір «Tee-Extraktkännchen MT 49» з ебенового дерева, посрібленою латуні і також нейзильберу). Всі вони згодом стали класичними зразками при розробці нових моделей в серійному виробництві канцелярського та кухонного приладдя. Після закінчення свого навчання в майстернях з обробки металевих виробів Баухауза у Дессау, в 1926 році М. Брандт стає керівницею цих майстерень. Того ж року вона розробляє зразки ламп та освітлювальних приладів для нової будівлі Баухауза в Дессау. У 1926–1927 роках художниця перебуває у робочому відрядженні в Парижі. Тут вона вивчає, перш за все, майстерність фотографії та фотоколажу, особливо в аспекті відображення життя великого міста і місця жінки в ньому. Після від'їзду Магою-Надя в 1928 році М. Брандт стає керівником-комісарів металообробного виробництва у майстернях Баухауз у Дессау. Крім Гунти Штельцль аж до призначення Альфреда Арндта в 1929 році, Маріанна Брандт була єдиною жінкою, яка досягла настільки високого становища в організації Баухауза. Ще в 1926 році М. Брандт співпрацює з фірмами-виробниками освітлювальних приладів у Берліні та Лейпцигу і проєктує для них різні моделі настільних, підлогових і настінних ламп, а також інших освітлювальних приладів, які потім виробляються у серійному виробництві. Через те, що відсоток від продажу цих виробів і плата за використання ліцензій приносили чималий фінансовий дохід, кошти розподіляся між розробниками проектів моделей і майстернями — виробниками зразків. У цій сфері Маріанна Брандт співпрацювала з іншими дизайнерами по металу від Баухауза, наприклад з Християном Деллом і Гансом Прірембелем.

За час її роботи в Баугаузі М. Брандт розробила 28 моделей ламп та інших освітлювальних приладів, а також проводила експерименти зі впровадження нових технологій у виробництво цієї продукції. Ряд цих її розробок, які стали класичними зразками предметного дизайну, зберігаються нині в таких колекціях, як нью-йоркський Музей сучасного мистецтва, Британський музей тощо. Основними елементами її нових форм були поєднання геометричних фігур, таких як коло, трикутник, квадрат і куля, виділених на деяку відстань від орнаменту, що їх супроводжував. Художниця завжди сміливо використовувала при виготовленні своїх моделей нові матеріали і форми, що підвищували функціональність і надійність. Завдяки цьому вони потім випускались у серійному виробництві фабрик продукції. Маріанна Брандт запровадила у виробництво предметів масового вжитку такі матеріали, як нікельована латунь, шліфований алюміній і опаловое скло.

Багато уваги приділяла також Маріанна Брандт роботі у сфері фотографії та фотоколажу. У цьому напрямку Маріанна також йшла своїм окремим шляхом, створюючи індивідуальний метод роботи камери «перед камерою». Показовими в цьому аспекті є її численні фотографічні автопортрети.

У 1929 році Маріанна Брандт їде з Дессау і чотири місяці працює архітектором з внутрішнього дизайну будинків в архітектурному бюро Вальтера Ґропіуса в Берліні. У 1930 році вона бере участь у паризькій виставці «Німецький Веркбанд», організованої Вальтером Ґропіусом під гаслом «Житло».

Після приходу до влади в Німеччині націонал-соціалістів М. Брандт більшу частину цього часу проживає в батьківському домі в Хемніці. В 1925 році вона розлучилася зі своїм чоловіком Еріком. У 1939 році вступає до «Рейхскаммер» — імперського державного управління у справах культури і мистецтва, яке об'єднувало всіх виданих на той час німецьких діячів у цих сферах, що дозволило їй час від часу брати участь у виставках картин.

Після поразки Німеччини у Другій світовій війні художниця в 1945–1948 роках була безробітною, в 1949–1951 роках доценткою викладала у створеній перед цим у Німецькій Демократичній Республіці «Вищій державній школі прикладного мистецтва» у Лейпцигу. У той же час вона продовжувала займатися дизайном ламп з металу та кераміки. У 1951–1954 роках художниця була співробітницею державного Інституту промислового дизайну в Берліні. У 1954–1954 роках вона працює в Китаї. Тут, у Пекіні та Шанхаї, в цей час проходила виставка під назвою «Німецьке прикладне мистецтво в НДР», в організації якої бере участь і Маріанна Брандт. Повернувшись в 1954 році на батьківщину, вона живе в Карл-Маркс-Штадті, займається живописом і пластикою малих форм.

Твори

[ред. | ред. код]
  • Marianne Brandt: Brief an die junge Generation. в: Eckhard Неймана (вид..): Bauhaus und Bauhäusler. Erinnerungen und Bekenntnisse. Hallwag, Bern 1971, 5. Auflage, DuMont, Köln 1996, ISBN 3-7701-1673-9

Література

[ред. | ред. код]
  • Hans Brockhage & Reinhold Lindner: Marianne Brandt. «Hab' ich je an Kunst gedacht?» Chemnitzer Verlag, Chemnitz 2001, ISBN 3-928678-63-9. S. 235
  • Torsten Bröhan & Thomas Berg: Design Classics, Taschen, Köln 2001, ISBN 3-8228-6876-0, S. 87, 98, 104—105
  • Charlotte Fiell & Peter Fiell (вид.): Design des 20. Jahrhunderts, Taschen, Köln 2012, ISBN 978-3-8365-4107-7, S. 126—127
  • Anja Guttenberger: Fotografische Selbstportraits der Bauhäusler zwischen 1919 und 1933. Dissertation, Berlin 2012, online [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.] als pdf-Datei
  • A. Leisner: Gebrüder Ruppel Metallwarenfabrik Urania Kultur — und Bildungsverein Gotha (Schriftenreihe Heft 17), Gotha 2000, S. 16-18
  • Reinhold Lindner: Eine Frau in der Metallwerkstatt — Marianne Brandt в: Britta Jürgs (вид.): Vom Salzstreuer bis zum Automobil: Designerinnen, Aviva Verlag, Berlin 2002, ISBN 3-932338-16-2, S. 39-51
  • Ulrike Müller: Die klugen von Frauen Weimar: Regentinnen, Salondamen, Schriftstellerinnen und Künstlerinnen von Anna Amalia bis Marianne Brandt. Sandmann, München 2007
  • Ulrike Müller & Ingrid Radewaldt & Sandra Kemker: Bauhaus-Frauen. Meisterinnen in Kunst, Handwerk und Design. Elisabeth Sandmann, München 2009, ISBN 978-3-938045-36-7
  • Ulrike Müller: Bauhaus-Frauen.Marianne Brandt [Архівовано 25 липня 2019 у Wayback Machine.]. в: EMMA, September/Oktober 2009
  • Elizabeth Otto (вид.): Tempo, Tempo! Bauhaus-Photomontagen von Marianne Brandt. Jovis, Berlin 2005, ISBN 978-3-936314-55-7
  • Hans Vollmer (вид.): Allgemeines Lexikon der bildenden Künstler des 20. Jahrhunderts. dtv, München 1992, ISBN 3-423-05908-7. Bd. 1, S. 208
  • Manja Weinert: Die Fotomontagen und Foto-Text-Collagen von Marianne Brandt. Grin 2003, ISBN 978-3-638-71559-1
  • Anne-Kathrin Weise: Die Bauhauskünstlerin Marianne Brandt In: Tilo Richter (вид.): Der Kaßberg. Ein Chemnitzer Lese — und Bilderbuch. Passage-Verlag, Leipzig 1996, ISBN 3-9805299-0-8. S. 259—270
  • Anne-Kathrin Weise: Marianne Brandt: Wegbereiterin des Produktdesigns. Wiesbaden: Weimarer Verlagsgesellschaft, 2018 ISBN 978-3-7374-0270-5
  • Elisabeth Wynhoff: Marianne Brandt: Fotografien am Bauhaus. Hatje Cantz, Ostfildern-Ruit 2003, ISBN 3-7757-1310-7. S. 104
  • Karsten Kruppe: Marianne Brandt. Annäherung an ein Leben., S. 48-53. in Die Metallwerkstatt am Bauhaus. Ausstellung im Bauhaus-Archiv, Museum für Gestaltung, Berlin, 9. Februar — 20. April 1992 / (hrsg. für das Bauhaus-Archiv von Klaus Weber), Kupfergraben Verlagsgesellschaft mbH, Berlin, 1992, ISBN 3-89181-405-4
  • Kai Uwe Schierz, Patrick Rössler, Miriam Krautwurst, Elizabeth Otto (вид.): 4 «Bauhaus-Mädels»: Arndt, Brandt, Heymann, Reichardt, Dresden, Sandstein 2019, ISBN 978-3-95498-459-6, 335 S.

Фільмографія

[ред. | ред. код]
  • Farbe, Form, Licht. Marianne Brandt — Eine Chemnitzer Künstlerin. Regie: Nicole Schink, Thomas Pencs; Produktion: Chemnitzer Filmwerkstatt e.V., 2002

Доповнення

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б KulturNav — 2015.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ Ferry E., Blumberg N. Encyclopædia Britannica
  4. ↑ Національний музей Швеції — 1792.
  5. ↑ artist list of the National Museum of Sweden — 2016.
  6. ↑ Museum of Modern Art online collection
  7. ↑ http://www.moma.org/collection/works/1513
  8. ↑ Beleuchtungskörper
  9. ↑ How Bauhaus was shaped into greatness — International Herald Tribune. Архів оригіналу за 15 жовтня 2008. Процитовано 20 березня 2020.
  10. ↑ Nero, Julie (2014). Engaging Masculinity: Weimar Women Artists and the Boxer. Woman's Art Journal. 35 (1): 40—47. ISSN 0270-7993. JSTOR 24395362.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маріанна_Брандт&oldid=42455680