Маріан Лангевич
| Маріан Лангевич | |
|---|---|
| Marian Melchior Antoni Langiewicz | |
_b_252.jpg) | |
| Народження | 5 серпня 1827 Кротошин, Великопольське воєводство, Республіка Польща |
| Смерть | 10 травня 1887 (59 років) Константинополь, Османська імперія[1] або Стамбул, Османська імперія |
| Поховання | Haydarpaşa Cemeteryd  |
| Країна | Республіка Польща .svg){kind=small} Османська імперія  Російська імперія |
| Приналежність |
.svg){kind=small} |
| Роки служби | .svg){kind=small}
(9 січня — 19 березня 1863) |
| Звання | |
| Війни / битви | Експедиція Тисячі Безсмертних Січневе повстання (1863):
|
| Нагороди |  |
 Маріан Лангевич у Вікісховищі | |
Маріан Мельхіор Антоній Лангевич (пол. Marian Melchior Antoni Langiewicz; 5 серпня 1827 — 10 травня 1887) — польський революціонер, генерал, диктатор Січневого повстання (березень 1863).
Маріан Лангевич народився 5 серпня 1827 року в Кротошині у родині лікаря Войцеха Лангевича (20.04.1793—13.08.1831) та Елеонори з Ключевських Лангевич (1797—1861)). На той час в родині вже зростало двоє синів — Олександр Лангевич (1824—1879) і Юзеф Лангевич (1826—1882). Маріан був найменшим поміж них.
Батько загинув під час оборони Варшави від росіян у 1831 році під час Листопадового повстання 1830—1831 років.
Лангевич навчався в середній школі в Кротошині, а потім у гімназії в Тшемешно, яку закінчив у 1848 hjws. Вивчав право та філоkогію у Вроцлавському університеті, слов'янську філологію у Празі та математику й фізику у Берліні (1852—1853).
Деякий час служив в пруському ландвері, потім в пруській гвардійській артилерії. Вийшов у відставку в званні лейтенанта й поїхав до Франції, а потім до Італії.
У 1860—1861 роках брав участь в експедиції Гарібальді на Сицилію, де відзначився мужністю і завзяттям. Тоді начальником Лангевича був польський офіцер, учасник Листопадового повстання Юліуш Ордон. Він брав активну участь в незалежних організаціях Італії.
Залишився в Італії і деякий час був викладачем у Польській військовій школі в Генуї, створеній Людвіком Мерославським, проте звільнився з неї через конфлікт з останнім, який загострився під час Січневого повстання.[2] Викладав в Польському військовому училищі в Кунео, заснованим для підготовки офіцерів майбутнього польського повстання з молодих поляків, до закриття закладу.
Його асоціювали з польською політичною групою «білих» політична програма яких передбачала досягнення шляхом «органічної праці», тобто ненасильницькими методами повернення Царства Польського в межі 1772 року. Програмою «органічної праці» називали ліберальну концепцію легальної модернізації польського суспільства, проголошену після поразки Листопадового польського повстання 1830—1831 років, як легальну неполітичну працю в рамках господарського підприємництва, громадської діяльності на ниві освіти, науки, культури, соціальної допомоги[3].
До початку повстання Лангевич від імені Центрального національного комітету імпортував до Польщі гвинтівки з Німеччини та Бельгії.
9 січня 1863 року був призначений начальником Сандомирського воєводства у званні полковника, прийняв командування над зібраними в південній Польщі повстанськими загонами. 23 січня 1863 року поданий до звання генерала.
Під його керівництвом служили польський письменник консервативного напряму Юзеф Рогош, Анна Пустовойтова (переодягнулася чоловіком і взяла собі ім'я Михайло Смок), будівничий та громадській діяч Владислав Леон Чосновський. Ад'ютантом Маріана Лангевича був Едвард Любовський (майбутній польський драматург і письменник), а кур'єром Ядвіга Прендовська[4].
Після нападу на Шидловець Лангевич побачив недоліки очолюваного ним формування та зважився на його реорганізацію і тому відійшов 14 січня до м. Вонхоцьк в густий ліс, де зосередив сили повстанців у Свентокшиських горах, зібрав і організував понад 3 тисячі осіб, які мали вирушити на Варшаву. Тут створили укріплений табір в якому було 5 гармат та власна друкарня, за допомогою якої друкували агітаційні листівки.
3 лютого 1863 року відбулася битва з російськими військами.
Маріан Лангевич став фактичним керівником повстання з 24 лютого 1863 роки після втечі Людвіка Мерославського. Однак офіційно був проголошений диктатором повстання лише 11 березня 1863 року, після того, як за кілька днів до цього Мерославський, який перебував уже в Парижі, надіслав лист, в якому неохоче (можливо через давніх розбіжностей з Лангевичем) порекомендував призначити його своїм наступником.
Після кількох сутичок з російськими військами Лангевич був розбитий при Хробрже і Буську. Втік до Австрії, де був ув'язнений у фортецю Іозефштадт. У 1865 році випущений на свободу.
Тема повстання та його лідерів регулярно висвітлювалася у тогочасній пресі. Так німецькі газети порівнювали Лангевича з королевичем Марко, чеські і сербські з Костюшком, однак після поразки ці порівняння були не на користь Лангевича[5]. Редактор тогочасної белградської напівофіційної газети «Відовдан» Мілоша Поповича в статті «Повстання в Польщі» зазначав, що саме Лангевич був ударною силою повстання, якому вдалося почати повстання з 10 людьми, а потім його військо зросло до 10 000 осіб. При цьому Попович висловив думку, що після поразки й втечі Лангевича бойові дії закінчені та що повстання незабаром піде на спад.[6] Однак в статі «Пророцтво збулося», присвяченій втечі Лангевича в Австрію Попович звинуватив диктатора у відсутності хоробрості, вважав, що Лангевич практично все робив не так. Основна помилка на думку Поповича полягала в тому, що він не їздив по провінції й не мобілізовував народ за будь-яку ціну, щоб зробити повстання масовим, а весь час зі своїми військами перебував в районі австрійського кордону, щоб втекти, коли ситуація погіршиться. В результаті рішення Лангевича уникати боїв його війська почали падати духом. Зрештою, найбільше Попович критикував Лангевича через те, що той втік з поля битви, навіть не поховавши полеглих соратників. Попович прийшов до висновку, що Лангевич більше цінував своє власне життя, ніж свободу своєї батьківщини. У підсумку, резюмуючи все це, він написав, що польський генерал був або боягуз, або дурень, або зрадник.[7]
18 березня 1863 року він сховався на австрійській території і був інтернований в Тарнові та засуджений до двох років ув'язнення в фортеці Іозефштадт, звідки він був звільнений у 1865 році.
Потім він мешкав у Золотурні як громадянин Швейцарської Республіки. У 1881 році народився єдиний син Лангевіча — Тадеуш Лангевіч (1881—1915).
У 1867 році виїхав до Туреччини та згодом вступив на турецьку службу як Ленгі Бей. Помер у Стамбулі 10 травня 1887 року і похований на кладовищі Хайдар-паші разом зі своєю дружиною Сюзанною (2 лютого 1837 — 24 листопада 1906).
19 червня 1937 року Міністр військових справ надав казармі 56-го Великого піхотного полку в Кротошині ім'я генерала Маріана Лангевича.[8].
У музеї польської армії у Варшаві є його шабля: англійський офіцер sabre wz. 1857 рік.
У 2013 році його ім'я присвоєне парку у вроцлавському Грабішині[9].
На честь Маріана Лангевича названо вулиці у Варшаві, Константинув-Лудзькому та інших містах Польщі.
У 1933-1943 та 1944-1950 роках у Львові також була вулиця Маріана Лангевича (нинішня вулиця Генерала Юнаківа)[10].
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #1019896957 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Marian Langiewicz (1827—1887) — Postacie _ dzieje.pl — Historia Polski. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 9 квітня 2021. (пол.)
- ↑ Леонід Зашкільняк, Микола Крикун. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. — Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. — С. 304. — ISBN 966-613-168-4.
- ↑ J. Prendowska Moje wspomnienia / przygotowanie do druku, przedmowa, przypisy, E. Kozłowski i K. Olszański. — Kraków: Wydawn. Literackie, 1962. — 411 s. (пол.)
- ↑ Žáček V. Ohlas polského povstání r. 1863 v Čechách. — Praha: Slovanský ústav; Orbis (distributor), 1935. — S. 41. — 234 s. (чеськ.)
- ↑ М. Поповић Буна у Пољској // Видовдан. — број 31. — 12. март 1863, [II–III] (серб.)
- ↑ А. Поповић Зуб Проречество се испунило // Србобран. — број 28. — 14. март. — 1863, [I–II] (серб.)
- ↑ Указ про вручення Хреста Незалежності з мечами полеглим і загиблим повстанцям 1863 року (M.P. z 1933 r. nr 24, poz. 32)
- ↑ Uchwała nr XLVI/1109/13 Rady Miejskiej Wrocławia z dnia 27 czerwca 2013 r. w sprawie nadania nazwy parkowi we Wrocławiu // Dziennik Urzędowy Województwa Dolnośląskiego. — rok 2013. — poz. 4230. (пол.)
- ↑ Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 71. — 5000 прим. — ISBN 966-603-115-9.
- Langiewicz, Maryan // Encyclopædia Britannica. (англ.)
Ця стаття включає текст з публікації, яка тепер перебуває в суспільному надбанні:
Hugh Chisholm, ред. (1911). . // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 16. Cambridge University Press. с. 174. (англ.)- Boleslaw Limanowski Powstanie narodowe 1863 i 1864 r. — wydanie drugie, uzupełnione i poprawione. — Lwów: nakładem Piotra Sopotnickiego, 1900. — 138 s. (пол.)
- I Bergamaschi in Polonia nel 1863 / Ricordi della spedizione di F. Nullo, narrati da un superstite (P. Mazzoleni) e raccolti da G. Locatelli. — Bergamo, 1893. — 81 p. (італ.)
- W. H. Bavink De poolsche opstand (1863) van zijn begin tot aan het einde: benevens eene korte levensschets van den gewezen dictator, generaal Marian Langiewicz, en den graaf Andreas Zamoyski, en eene beknopte beschrijving der stad Warschau. — Haarlem: W. J. Kat, 1864. — 74 p. (нід.)
 | |
|---|---|
| Література та бібліографія | |
| Тематичні сайти | |
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль | FAST: 404795 · Freebase: /m/052384 · GND: 1019896957 · ISNI: 0000000109856700 · J9U: 987007283583805171 · LCCN: no97064703 · MAK: 9810688306205606 · NKC: jn20000603657 · NTA: 113861265 · NUKAT: n2004004676 · VIAF: 71000060 |