Перейти до вмісту

Маріон Візель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Маріон Візель
Ім'я при народженніангл. Marion Esther Rose Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася27 січня 1931(1931-01-27) Редагувати інформацію у Вікіданих
Відень, Перша австрійська республіка[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла2 лютого 2025(2025-02-02) (94 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьперекладачка Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьхудожній переклад[1], переклади з французькоїd[1], переклади з мови їдишd[1] і translation into Englishd[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська[1], французька[1] і їдиш[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зЕлі Візель[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиElisha Wieseld Редагувати інформацію у Вікіданих

Маріон Роуз Візель (англ. Marion Rose Wiesel, народжена як Мері Ренате Ерстер; 27 січня 1931(1931січня27), Відень, Австрія — 2 лютого 2025, Гринвіч, Коннектикут, США) — австрійсько-американська громадянка, яка пережила Голокост, філантроп і перекладач[3][4]. Дружина письменника та лавреата Нобелівської премії миру 1986 року Елі Візеля, який пережив Голокост. 14 його книжок вона переклала англійською мовою[5][6]. Найважливішим з них був її переклад книги «Ніч», основаної на його досвіді перебування в концентраційних таборах Аушвіц і Бухенвальд. 2001 року президент США Білл Клінтон нагородив її Президентською громадянською медаллю, а 2007 року президент Франції Жак Ширак призначив її командором Почесного легіону.

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Європа

[ред. | ред. код]

Народилася у Відні, Австрія, 27 січня 1931 року[5]. Її мама, Джетта (Хубель) Ерстер, вибрала ім'я Мері через любов до Америки[5]. Її батько Еміль володів меблевим магазином[5]. Спочатку росла у Відні, але у 7 років сім'я була змушена втекти після нацистської анексії Австрії 1938 року[7].

Спочатку опинилася в Бельгії, там вона вирішила більше не використовувати Мері як своє ім'я, а натомість називалася Маріон[5]. У Бельгії брала активну участь у молодіжному русі Ірґун[8]. Потім з сім'єю втекла до Франції, але 1940 року після окупації Франції нацистами, її з сім'єю інтернували до табору Гюрс[5][3]. Їм вдалося втекти до Марселя, де сусіди допомогли переховуватись[5][9]. 1942 року змогли переправитися до Базеля, Швейцарія, де жив мамин родич, який мав швейцарське громадянство. Там вони жили до 1949 року[8][10][7][11][12]. Як пристрасна сіоністка, пізніше сказала: «У нас не було [держави Ізраїль] у 1940-х роках, коли моїй сім'ї потрібно було кудись їхати, і сильна держава Ізраїль є найкращою гарантією у світі, що більше ніколи не буде Аушвіца, який поглинув шість мільйонів євреїв»[10][13].

США

[ред. | ред. код]

1949 року сім'я Ерстерів емігрувала до США за сприяння ХІАС, тоді знаного як Товариство допомоги єврейським іммігрантам[5][14]. Навчалася в Університеті Маямі, але переважно жила в Нью-Йорку, де працювала на фабриці з виробництва бюстгальтерів і продавчинею в універмазі Russeks на П'ятій авеню в центрі Мангеттену[5][15]. У 1950-х роках приєдналася до Національної асоціації сприяння розвитку кольорового населення, виступала за громадянські права в США на півдні США та проти расової сегрегації на півдні та дискримінації в США[3][9][10][16].

Наприкінці 1950-х років вийшла заміж за Ф. Пітера Роуза, бізнесмена з нерухомост[5][8]. У них двох народилася донька Дженніфер[5]. Згодом шлюб розпався[5].

Подальше життя

[ред. | ред. код]

Наприкінці 1960-х років зустріла американського письменника румунського походження, професора, політичного активіста та людину, яка пережила Голокост, Елі Візеля на званій вечері на Мангеттені у Нью-Йорку[5][17][8]. На той момент вона виховувала маленьку доньку та була розлучена[11][17]. Вільно володіла п'ятьма мовами[17]. Елі Візель писав у мемуарах: «Я не знаю, що мене найбільше вразило в ній. Делікатність її рис, яскравість її слів або широта її знань про мистецтво, музику та театр»[8]. На першому побаченні вони обговорювали французьку літературу[5].

Вони одружилися 2 квітня 1969 року в Старому місті Єрусалима в Ізраїлі[11]. Автор Джозеф Бергер написав у біографії «Елі Візель: Протистояння мовчанню» (2023): «У розташуванні зірок, які допомогли Візелю стати міжнародною іконою, його шлюб із Маріон був одним із найважливіших»[5]. Вони жили на Верхньому Вест-Сайді Мангеттену і розмовляли вдома французькою[18][19].

6 червня 1972 року народила сина Шломо Еліша Візеля (який вибрав друге ім'я Еліша), назвавши Шломо на честь діда по батькові, якого убили у Бухенвальді під час Голокосту, а Еліша означає „Бог є порятунком“[20][11][17][21]. Елі Візель написав, що народження їхнього сина „назавжди позначить моє існування. Маленький хлопець на руках у своєї матері освітить наше життя“[8].

Померла у своєму будинку в Гринвічі, штат Коннектикут, США, 2 лютого 2025 року у 94 роки[5].

Кар'єра

[ред. | ред. код]
Меріон та Елі Візель (у центрі) зустрічаються з віцепрезидентом США Діком Чейні та другою леді Лінн Чейні у Європейському музеї „Галіція“, 2005 рік.

Професійно переклала 14 книг свого чоловіка з французької на англійську[5][17]. Найважливішим із них був її переклад 2006 року його книги „Ніч“, основаної на його досвіді перебування в концентраційних таборах Аушвіцу та Бухенвальду у 1944—1945 роках, яка після її перекладу розійшлася накладом у три мільйони примірників[5]. Крім того, вона консультувала та навчала свого чоловіка щодо його публічних виступів, зокрема телеінтерв'ю[5].

Відредагувала „Дати їм світло“ (1993), колекцію фотографій російсько-американського фотографа Романа Вишняка присвячених східноєвропейським євреям до Другої світової війни[5][22]. Крім того, написала сценарій, була оповідачем і продюсером документальної стрічки „Діти ночі“ (1999) про 1,3 мільйона дітей, убитих під час Голокосту[5][12][3][23]. Продюсувала телевізійні програми, серед яких «Світ Елі Візеля», «Концерт в Осло: Данина миру» та «Пасхальна агада»[3][24]. Була головою-засновником Меморіального музею Голокосту, заснованого 1993 року[20].

Філантропія

[ред. | ред. код]

На гроші, які отримав її чоловік як лавреат Нобелівської премії миру 1986 року, Візелі заснували Фонд Елі Візеля для людства для боротьби з дискримінацією та несправедливістю, сприяння міжнародному діалогу та навчання дітей не бути байдужими до страждань інших[5][12][3]. Була повністю залучена у роботу фонду і працювала його віцепрезидентом[24][25].

Як його виконавчий директор і голова, вона очолювала центри Бейт Ципора (названі на честь молодшої сестри Елі Візеля Ципори, яку вбили в Аушвіці у 7 років) в Ізраїлі, як частину роботи фонду[10]. Щороку центр забезпечує навчанням і підтримкою понад 1000 ізраїльських єврейських дітей ефіопського походження, які зіткнулися з проблемами інтеграції в ізраїльське суспільство[5][3][9].

Відзнаки

[ред. | ред. код]
Медаль Командора Почесного легіону
Президентська громадянська медаль США

1990 року здобула почесний ступінь доктора гуманної літератури Бостонського університету[26][27]. 1995 року здобула ступінь почесного доктора Університету Бар-Ілана[28].

1987 року Франція нагородила її орденом Мистецтв та літератури[29]. 1991 року президент Франції Франсуа Міттеран надав їй звання кавалера Почесного легіону[29]. 2000 року президент Франції Жак Ширак підвищив її до офіцера Почесного легіону, а 2007 році до командора Почесного легіону[29].

2001 року президент Білл Клінтон надав їй Президентську громадянську медаль[12]. Медаль надається президентом США на знак визнання громадян США за взірцеву службу нації[30]. На врученні Клінтон сказав, що нагороджує за її «місію надії проти ненависті, життя проти смерті, добра над злом», і зазначив, що завдяки пережитим голоду, хвороб і смерті вона «набрала мужності, щоб присвятити своє життя навчанню інших, особливо дітей, людській ціні ненависті, нетерпимості та расизму»[3].

2013 році разом з Елі Візелем нагороджена нагородою Теодора Герцля Світового єврейського конгресу за їхні життєві досягнення[31][3]. Нагороду їм надав колишній держсекретар США Гілларі Клінтон, яка сказала, що Візелі "зіграли ключову роль у приверненні Шоа до суспільної свідомості та «працювали над подоланням байдужості до страждань пригноблених і маргіналізованих груп населення в усьому світі: радянських євреїв, індіанців міскіто, біженців з Камбоджі, в'язнів з колишньої Югославії, жертв геноциду в Дарфурі»[32].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Wales J., Sanger L. Wikipedia / за ред. — 2001.
  3. ↑ а б в г д е ж и к Starr, Michael (4 лютого 2025). Marion Wiesel, Holocaust survivor, humanitarian, translator, wife of Elie Wiesel, dies at 94". The Jerusalem Post. Архів оригіналу за 5 лютого 2025.
  4. ↑ Shofar (англ.). Jewish Studies Program, Purdue University. 1987.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю Traub, Alex (3 лютого 2025). Marion Wiesel, Translator, Strategist and Wife of Elie Wiesel, Dies at 94. The New York Times. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 3 лютого 2025. Процитовано 4 лютого 2025.
  6. ↑ Chemla, Sarah (31 січня 2021). Netanyahu, Clinton, Clooney celebrated Elie Wiesel's wife 90th birthday. The Jerusalem Post. Процитовано 4 лютого 2025.
  7. ↑ а б Polner, Murray (1991). Jewish Profiles: Great Jewish Personalities and Institutions of the Twentieth Century (англ.). J. Aronson. ISBN 978-0-87668-793-2.
  8. ↑ а б в г д е Elie Wiesel: Confronting the Silence 9780300271225. dokumen.pub (англ.). Процитовано 6 лютого 2025.
  9. ↑ а б в Staff, Moment (4 лютого 2025). In Memorium: Marion Wiesel, 1931-2025. Moment Magazine (амер.). Процитовано 6 лютого 2025.
  10. ↑ а б в г Charity Benefit Honors Marion Wiesel On Her 90th Birthday – The Tennessee Tribune (амер.). 5 лютого 2021. Процитовано 6 лютого 2025.
  11. ↑ а б в г Bayer, Linda N.; Silverman, Jean (15 грудня 2015). Elie Wiesel (англ.). The Rosen Publishing Group, Inc. ISBN 978-1-4994-6251-7.
  12. ↑ а б в г Weekly Compilation of Presidential Documents (англ.). Office of the Federal Register. 14 травня 2001.
  13. ↑ Smilk, Carin M. (21 січня 2021). Virtual 90th-birthday event honors Marion Wiesel’s support of Ethiopian Jewry. JNS.org (амер.). Процитовано 6 лютого 2025.
  14. ↑ Melissa Weiss (2 вересня 2020). Elisha Wiesel turns to the next chapter in his career. Jewish Insider.
  15. ↑ WIZO New York (10 лютого 2021), MARION WIESEL- SOCIAL JUSTICE WARRIOR, процитовано 6 лютого 2025
  16. ↑ New York A-List Honors Elie Wiesel, Oprah Winfrey at First-Ever Legacy Awards Gala. Observer (амер.). 2 листопада 2017. Процитовано 6 лютого 2025.
  17. ↑ а б в г д Wagner, Heather Lehr (2013). Elie Wiesel, Messenger for Peace (англ.). Infobase Learning. ISBN 978-1-4381-4739-0.
  18. ↑ / "De Blasio Administration and New York City Council Permanently Co-Name the Southwest Corner of 84th Street and Central Park West 'Elie Wiesel Way, « [Архівовано June 22, 2024, у Wayback Machine.] Office of the Mayor of New York City, June 13, 2017.
  19. ↑ Macomber, Shawn (4 квітня 2018). People of the Mosh: Elie Wiesel's Son Elisha On Metal Misfits, Hardcore Matinees & Forging Identity in the Punk Underground. Decibel Magazine (амер.). Процитовано 6 лютого 2025.
  20. ↑ а б Zaltzman, Lior (4 лютого 2025). The Incredible Legacy of Marion Wiesel, Elie Wiesel's Wife and Translator. Kveller (англ.). Процитовано 6 лютого 2025.
  21. ↑ Weiss, Melissa (2 вересня 2020). Elisha Wiesel’s next chapter. Jewish Insider (амер.). Процитовано 6 лютого 2025.
  22. ↑ Remembering Marion Wiesel. Commentary Magazine (амер.). 3 лютого 2025. Процитовано 6 лютого 2025.
  23. ↑ Reporter, J. C. (3 лютого 2025). Marion Weisel, translator, activist and wife of Elie Wiesel dies at 94. The Jewish Chronicle (англ.). Процитовано 6 лютого 2025.
  24. ↑ а б Reporter, J. C. (3 лютого 2025). Marion Weisel, translator, activist and wife of Elie Wiesel dies at 94. The Jewish Chronicle (англ.). Процитовано 6 лютого 2025.
  25. ↑ Morales, Christina (30 квітня 2021). Bust of Elie Wiesel Is Added to Washington National Cathedral. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 6 лютого 2025.
  26. ↑ Wayback Machine (PDF). www.bu.edu. Процитовано 6 лютого 2025.
  27. ↑ Past Honorary Degrees | Office of the President. www.bu.edu. Процитовано 6 лютого 2025.
  28. ↑ Honorary Doctorate Recipients | Bar-Ilan University. www.biu.ac.il. Процитовано 6 лютого 2025.
  29. ↑ а б в Rositta (26 січня 2021). Marion Wiesel's Living Legacy. Holocaust Documentation and Education Center (амер.). Процитовано 6 лютого 2025.
  30. ↑ President Clinton Awards the Presidential Citizens Medals. clintonwhitehouse5.archives.gov. Процитовано 6 лютого 2025.
  31. ↑ Leon, Masha (2 грудня 2013). Hillary Clinton Presents Theodor Herzl Award to Elie and Marion Wiesel. The Jewish Daily Forward. Архів оригіналу за 21 липня 2024. Процитовано 4 лютого 2025.
  32. ↑ Congress, World Jewish. World Jewish Congress. World Jewish Congress (англ.). Процитовано 6 лютого 2025.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маріон_Візель&oldid=44566422