Маріт Нібакк
| Маріт Нібакк | |
|---|---|
бук. Marit Nybakk  | |
.jpg) | |
Нині на посаді | |
| Народився | 14 лютого 1947[1] (77 років) Nord-Odal Municipalityd, Гедмарк, Норвегія[1] |
| Відомий як | політична діячка |
| Місце роботи | Norwegian Civil Service Uniond |
| Країна | Норвегія |
| Alma mater | Університет Осло |
| Політична партія | Норвезька робітнича партія[1] |
| У шлюбі з | Gudbrand Kvaald[2] |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Маріт Нібакк (14 лютого 1947 , Nord-Odal Municipalityd, Гедмарк ) — норвезький політик, представниця Лейбористської партії, колишній перший віце-президент норвезького парламенту, стортингу та колишній президент Північної ради, президент Норвезької асоціації з прав жінок, провідної організації прав жінок і дівчат у Норвегії (2016—2018).[3]
Прагматичний соціал-демократ і прихильниця третього шляху, стала членом парламенту в 1986 році, замінивши Ґру Гарлем Брунтланн, коли остання стала прем'єр-міністром. У 2009 році Маріт Нібакк обрана третім віце-президентом Стортинга, а в 2013 році — першим віце-президентом. Вона не балотувалася на переобрання у 2017 році; на той момент вона була одночасно діючим членом парламенту Норвегії і жінкою, що обиралася депутатом найдовше в історії. У 2013 році Нібакк було обрано президентом Північної ради.
Нібакк була одним із головних політиків Лейбористської партії з питань зовнішніх та оборонних справ з 1990-х років і була речником партії з питань оборони. Обиралася головою постійної комісії з оборони з 2001 по 2005 рік і віце-головою постійної комісії із закордонних справ з 2005 по 2009 рік. Очолювала групу соціалістів у Парламентській асамблеї НАТО.
Маріт Нібакк вивчала англійську, французьку та політологію в Осло, Парижі та Кембриджі, а закінчивши, отримала науковий ступінь доктора філософії в Університеті Осло в 1972 році. У 1974 році також вивчала театр і драму в Стратфорді-на-Ейвоні. Під час навчання увійшла до складу університетської ради Університету Осло, як перша жінка, яка працювала в цьому органі. Обиралася президентом Міжнародного фонду допомоги норвезьким студентам і вченим у 1977—1981 роках.
У 1985 році Нібакк було вперше обрано помічником депутата Стортингу — парламенту Норвегії від виборчого округу Осло. Працювала помічником депутатки Ґру Гарлем Брунтланн до 1986 року, коли Брунтланн обрали прем'єр-міністром. Її саму обрали у 1987 році, після смерті міністра закордонних справ Кнута Фріденлунда. Нібакк переобиралася декілька разів членом парламенту від виборчого округу Осло в 1989, 1993, 1997, 2001, 2005, 2009 та 2013 роках. Протягом кількох років була другим кандидатом від Лейбористської партії від виборчого округу Осло, поступаючись лише лідеру партії та прем'єр-міністру (нині генеральному секретарю НАТО) Єнсу Столтенбергу.
Починаючи з 1990-х років Нібакк зосередилася у своїй діяльності на зовнішній та оборонній політиці і була одним із головних політиків Лейбористської партії, що відповідали за цю сферу. Обиралася головою постійної комісії з оборони з 2001 по 2005 рік і віце-головою постійної комісії із закордонних справ з 2005 по 2009 рік. Протягом 2013—2017 років обиралася членом постійної комісії із закордонних справ і оборони та Європейського комітету, а також головою підготовчої мандатної комісії. Нібакк також була речником Лейбористської партії з питань оборони.
Нібакк обіймала пост третього віце-президента Стортингу протягом 2009—2013 років, а в 2013 році була обрана першим віце-президентом. Станом на 2013 рік Маріт Нібакк стала жінкою, що була депутаткою найдовше в історії працюючи й далі депутатом норвезького парламенту з найдовшим стажем роботи[4].
Нібакк — делегат Генеральної Асамблеї ООН з 2004 року.
Була делегатом Парламентської асамблеї НАТО з 2005 по 2013 рік, а в 2009 році стала лідером Групи соціалістів.
У 2012 році Нібакк обрали президентом Північної ради на термін до 2013 року[5] Будучи президентом, вона сприяла оборонному співробітництву Нордичних країн і розширювала співробітництво цих країн у сфері рятувальних та екстрених служб[6].
Нібакк була керівником відділення в Осло Норвезької конфедерації профспілок (LO i Oslo) з 1992 по 1997 рік
У травні 2016 року Нібакк була обрана президентом Норвезької асоціації з прав жінок, головної норвезької групи захисту прав жінок і дівчат, після соціолога Маргунн Бьорнгольт.[7] 16 червня 2018 року її змінила суддя Верховного суду Карін М. Брузеліус. У листопаді 2016 року стала членом правління Форуму жінок та розвитку[8].
Нібакк була членом ради Норвезького агентства з розвитку співробітництва в 1978—1988 рр., президентом Консультативного комітету зі співробітництва в розвитку Ради міністрів Нордичних країн у 1984—1989 рр. та президентом Ради з питань іноземної допомоги, громадського консультативного органу, призначеного Міністерство розвитку співробітництва з 1987 по 1988 рр.
Вона є членом консультативної ради Центру Осло, заснованого колишнім прем'єр-міністром Х'єлем Магне Бунневіком, і членом ради організації СОС Дитячі містечка Норвегії.
Нібакк вважають прагматичним соціал-демократом третього шляху; її широко описують як члена правого крила Лейбористської партії.[9]
Нібакк підтримує членство Норвегії в Європейському Союзі.[10] Як і сама Лейбористська партія та більшість норвезьких політиків, вона підтримує членство Норвегії в НАТО. Вона підтримувала війну в Афганістані і стверджувала, що вона звільнила жінок у країні.[11]
Нібакк також виступає за права жінок, особливо в таких державах, як Іран та інші регіони Близького Сходу. У 1995—1997 роках була віце-головою комітету з прав людини в Ірані. У 2015 році Нібакк та лідер Ліберальної партії Тріне Скей Гранде бойкотували парламентську делегацію, яка відвідала Іран через вимогу, щоб члени жіночої статі доведеться носити чадру, що, на їхню думку, є дискримінаційним для жінок.[12]
- Маріт Нібакк та Олександр Кведален (ред.): Arbeiderbevegelsens århundre: 100 år i kamp og framgang: en billedkavalkade over viktige hendelser fra fagbevegelsens historie в Осло, LO i Oslo, 1999
- ↑ а б в https://www.stortinget.no/no/Representanter-og-komiteer/Representantene/Representantfordeling/Representant/?perid=MN
- ↑ Aftenposten — Schibsted Media, 2022. — С. 60. — ISSN 0804-3116; 0807-2027
- ↑ Marit Nybakk. Norwegian Association for Women's Rights. Архів оригіналу за 17 червня 2018. Процитовано 10 квітня 2022.
- ↑ Stortingsrepresentantenes alder, fødselsår og ansiennitet 2009-2013. 4 грудня 2009. Архів оригіналу за 29 січня 2018. Процитовано 10 квітня 2022.
- ↑ Marit Nybakk. Nordic Council. Архів оригіналу за 12 лютого 2017. Процитовано 24 квітня 2016.
- ↑ Vil ha mer nordisk forsvarssamarbeid. Архів оригіналу за 4 серпня 2016. Процитовано 10 червня 2016.
- ↑ Marit Nybakk ny leder i Norsk Kvinnesaksforening. Norwegian Association for Women's Rights. 21 травня 2016. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 21 травня 2016.
- ↑ Styret [Архівовано 8 травня 2016 у Wayback Machine.], FOKUS Kvinner
- ↑ Ulstein, Hege (15 серпня 2004). Hard kamp om plassene i Oslo Ap. siste.no. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 10 квітня 2022.
- ↑ Håper Venstres landsmøte er enig med Sponheim [Архівовано 12 вересня 2017 у Wayback Machine.], VG
- ↑ – Krigen er kvinnefrigjøring. Dagbladet. 11 серпня 2002. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 10 квітня 2022.
- ↑ Boikotter reise til Iran - dagsavisen.no. Архів оригіналу за 1 вересня 2019. Процитовано 10 квітня 2022.
 | |
|---|---|
| Тематичні сайти | |
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |