Масляник Олександр Іванович
| Масляник Олександр Іванович | |
|---|---|
| Народився | 5 серпня 1956 (68 років) м. Рахів, Закарпатська область |
| Громадянство | України |
| Національність | українець |
| Діяльність | журналіст, письменник, публіцист, редактор |
| Alma mater | Львівський національний університет імені Івана Франка |
| Членство | Національна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України |
| У шлюбі з | Олена Дзюба |
| Діти | донька Олена (1979), син Володимир (1986) |
| Нагороди | Міжнародні літературні премії імені Ірини Вільде та імені В. Винниченка, журналістська премія імені В. Чорновола  |
Олекса́ндр Іва́нович Масля́ник (5 серпня 1956, Рахів, Закарпатська область) - український журналііст, письменник, публіцист, редактор і видавець. Заслужений журналіст України, лауреат Міжнародних літературних премій імені Ірини Вільде, імені В. Винниченка та імені Пантелеймона Куліша, літературної премії "Князь роси" імені Тараса Мельничука, міжнародної літературно-наукової премії Українського Вільного університету (США), Міжнародної літературно-мистецької премії імені Вільгельма Маґера (Німеччина), журналістської премії імені В. Чорновола. Член Національної спілки письменників України з 2016 року та Національної спілки журналістів України з 1980 року. Почесний громадянин Рахова. Почесний член Ставропігійського братства.
Народився 5 серпня 1956 року у м. Рахові, Закарпатської області, українець. Батько Іван Юрійович (1920—1996) — журналіст; мати Єва Василівна (1933-2022); дружина Олена Петрівна (Дзюба,1959) — хореограф, приватний підприємець, донька Олена (1979) — журналіст, син Володимир (1986) — фахівець з міжнародних економічних відносин, онуки Олександр (1999) - фахівець з міжнародних економічних відносин і бізнесу, Володимир (2009) та Максим (2017).
Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка (1979); підготував автореферат кандидатської дисертації на тему «Проблеми народної освіти у висвітленні галицької преси другої половини ХІХ — початку ХХ ст.», автор ряду досліджень у наукових збірниках.
1979—1985 — кореспондент, головний редактор тижневика «Трибуна робітника», м. Львів. 1985—1990 — громадська робота. 1990-96 — заступник головного редактора, політичний оглядач газети «За вільну Україну». 1996—2002 — генеральний директор, політичний оглядач Львівської обласної державної телерадіокомпанії. 2002—2006 — головний редактор газети «Український шлях». З 2006 і до 2016 року — головний редактор «Газети.ua» і газети «Центр Європи» (2015-17). З 2007 року очолює журнал «Ґражда», з 2019 року — головний редактор журналу "Гуцульщина і Покуття". 1999 — слухач Української академії державного управління при Президентові України, державний службовець 9 (дев'ятого) рангу.
Володіє англійською, польською і російською мовами. Живе і працює у Львові. Автор численних публікацій у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Твори Олександра Масляника перекладалися сербською, румунською, словацькою та російською мовами.
2010 — заснував власне видавництво «Тиса», вперше в Україні у повному обсязі видав дилогію письменника-емігранта Михайла Ломацького, повертає з небуття призабуті імена. У заснованій ним серії "Бібліотека журналу «Ґражда» побачили світ десятки книг вітчизняних і зарубіжних авторів.
- художньої прози «Каміння на всіх» (2009),
- лірики «Згадай мене у вранішній молитві…» (2011),
- есеїв «Люди з Вавилону» (2005),
- есеїв "Звір зі Сходу" (2020),
- есеїів "Місія" (2024).
Публіцистика
- «Гуцульщина у Львові» (2012),
- «Художники Закарпатської Гуцульщини» (2013),
- «Сповідь душі» (2014),
- «На крутозламі» (2016)
- "300 імен Рахівщини" (2020)
- "Словник говірки Закарпатської Гуцульщини" (2022)
- «Побачення зі Львовом»,
- «Україна вітає Папу»,
- «Мости єднання»,
- «Маленькі історії Руського Керестура».
Упорядник і редактор книг[ред. • ред. код]
· «Народний владика Іван Маргітич» (2013),
· «Черемошу» грають хвилі» (2013),
"Ясіня в гомоні століть" (2013),
«Пісні «Черемошу» (2013),
Саманта Рац-Стоїлькович «Десь близько» (2014),
Михайло Ломацький «Заворожений світ» (2014),
· Леся Жигайло-Сусідко «Я повернулась у весну…» (2014),
· Юрій Боберський «Журавлі» праукраїнської землі» (2014),
· Василь Шпіцер «Рікою пам’яті» (2014),
· Дмитро Коренюк «На дарабі до Європи» (2015),
· Юрій Шкрумеляк «Загублений черевичок» (2015),
· Микола Волощук, Олена Масляник «Рахівщини славні імена» (2016),
· «Гуцульщина в плині віків: історія і культура» (2016),
· Петро Гавука, Олена Масляник «Гуцульська кухня» (2016),
Михайло Гафія Трайста "Між коханням і смертю" (2018),
"Долі на вістрі пера" (2019),
о. Василь Носа "Скріплені вірою й окрилені Церквою" (2020),
Володимир Кобринський. Будитель і будівничий (2022),
Богдан Ткачук Безодня гріха. Від Голокосту до геноциду (2022),
Василь Шорбан Вішовельські співанки (2023),
Богдан Ткачук "Гарвіла" (2023),
Богдан Ящун "Нас весна не там зустріла" (2023),.
- Заслужений журналіст України (2003);
- Почесний громадянин Рахова (2007);
- Лауреат премії імені В.Чорновола (2008);
- Нагорода «Золоте перо» Національної спілки журналістів України (2009);
- Медаль «До 100-річчя від дня народження С. Бандери» (2009);
- Орден-відзнака «Патріот Гуцульщини» (2012);
- Лауреат Міжнародної літературної премії імені Ірини Вільде (2016);
- Лауреат Міжнародної літературної премії імені В. Винниченка (2016);
- Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня УПЦ КП (2017);
- Відзнака "За особливі заслуги перед Гуцульщиною" (2018);
- Лауреат літературної премії "Князь роси" імені Тараса Мельничука (2021);
- Відзнака УГКЦ "Ієрусалимський хрест"(2021);
- Лауреат Міжнародної літературно-наукової премії імені Воляників-Швабінських Українського Вільного університету (США, 2021);
- Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Вільгельма Маґера (Німеччина, 2022);
- Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша (2024);
- Орден святого апостола Андрія Первозваного (2024).
- http://buknews.com.ua/page/syn-ternopillia-iakyi-proslavyv-hutsuliv-bukovyny-prykarpattia-ta-zakarpattia.html [Архівовано 23 травня 2018 у Wayback Machine.]
- http://zakarpattya.net.ua/News/128025-Malovidomi-fakty-Zakarpatskoi-Hutsulshchyny-zibralysia-v-knyzi-Mykhaila-Lomatskoho [Архівовано 6 грудня 2017 у Wayback Machine.]
- http://rakhivcrb.blogspot.com/2013/07/blog-post_18.html [Архівовано 23 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
- http://rakhivcrb.blogspot.com/2013/07/blog-post_17.html [Архівовано 23 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
- http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/hto-e-hto/netilkiprosebeknigatretacastina16avtorgorinbogdan [Архівовано 24 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- http://photo.unian.net/rus/detail/218855.html
- http://zolotapektoral.te.ua/припадання-до-рідності-рівновага-ду/ [Архівовано 3 лютого 2017 у Wayback Machine.]
- http://zik.ua/news/2017/02/15/nyni_pysmennyk_ne_maie_prava_movchaty__oleksandr_maslyanyk_pid_chas_zustrichi_1044103 [Архівовано 23 лютого 2017 у Wayback Machine.]
- https://www.facebook.com/groups/753905184715607/
- http://zik.ua/news/2017/04/25/oleksandr_maslyanyk_zhyttya_lyudyny_zachynyaietsya_u_mushli_de_ie_tilky_internet_i_1085607 [Архівовано 12 грудня 2017 у Wayback Machine.]
- https://web.archive.org/web/20171212031959/https://buknews.com.ua/page/oleksandr-maslianyk-gyttia-lyudyny-zachyniaietsia-u-mushli-de-ie-tilky-internet-i-mobilnyi.html
- http://litforum.com.ua/index.php?r=18&a=7548 [Архівовано 3 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
- http://zolotapektoral.te.ua/голоси-з-перехрестя-епох/
- https://zakarpattya.net.ua/News/209060-Zvir-zi-Skhodu.-Koly-pero-avtora-–-bahnet-voina [Архівовано 2 лютого 2021 у Wayback Machine.]
- http://www.golos.com.ua/article/342622 [Архівовано 24 лютого 2021 у Wayback Machine.]
- Олександр Масляник. У кн. Українська журналістика в іменах — Львів. 2003, вип. 10, с. 319—321
- Олександр Масляник. У кн.. Хто є хто в Україні — Київ, 2004 с. 515
- Борис Козловський. Люди з Вавилону — Високий Замок — 5 серпня 2006
- Олександр Масляник. У жур.. «Ґражда» — 2009 ч.2, с. 35
- Богдан Горинь. Не тільки про себе –- Київ. 2010, т.3 с.424, 468—469
- Олександр Масляник. У кн.: Гуцульщина у Львові — Львів, 2013, с. 153—156
- Анна Грапенюк. 60 відтінків світлого. Гуцульський календар — 2016, с. 60-61
- Олександр Масляник. У кн.: Рахівщини славні імена — Львів, 2016, с. 75-76
- Василь Гейніш. З гір Карпат та їх потоків… Зоря Рахівщини, 30 липня 2016
- Ігор Фарина. Припадання до рідності — рівновага душі. Золота пектораль. 31 січня 2017
- Нині письменник не має права мовчати, — Олександр Масляник під час зустрічі у Львові . ЗІК, 15 лютого 2017
- Аделя Григорук. Щоб відкрилися думки сердець багатьох. У жур.. «Дзвін» — 2017, ч.2, с.205-206
- Ігор Гулик. «Олександр Масляник: Життя людини зачиняється у мушлі, де є тільки інтернет і мобільний», ЗІК, 25 квітня 2017
- Олександр Масляник. www.facebook.com
- Олександр Масляник. На сайті htth://grazda.lviv.ua [Архівовано 17 червня 2017 у Wayback Machine.]
- Олександр Масляник. У кн.: 300 імен Рахівщини — Львів, 2020, с. 243-245
- Марія Порох. Книга розширює кругозір — Свобода — ч. 3 від 15 січня 2021 року, с. 8 і 12.
- Аделя Григорук. Крізь приціл пера. Слово Просвіти, ч. 8, 2021.
- Василь Лизанчук. Тяглість московських злочинів. Буковинський журнал, ч. 1 (119) 2021, с.208-215.
- Василь Пилипчинець. Коли перо автора – багнет воїна. Голос України, 24 лютого 2021
- Зимомря Микола, Зимомря Іван. Кольористика творчості Олександра Масляника. У зб. «Розвиток сучасної освіти і науки: результати, проблеми, перспективи. Том XII: якісні дослідження для покращення життя людини». – Посвіт, Конін-Ужгород-Перемишль – 2022, с. 130-137
|
Це незавершена стаття про українського письменника. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |