Перейти до вмісту

Матильда Бонапарт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Матильда Бонапарт
фр. Mathilde Bonaparte
Матильда Бонапарт
Матильда Бонапарт
Нині на посаді
Народився27 травня 1820(1820-05-27)[1][2][…]
Трієст, Австрійська імперія
Помер2 січня 1904(1904-01-02)[1][2][…] (83 роки)
VIII округ Парижа, Париж[4]
Похованийéglise de Saint-Gratien (Val-d'Oise)d
Відомий якгосподиня літературного салону, художниця
КраїнаФранція[5]
БатькоЖером Бонапарт
МатиКатерина Вюртемберзька
У шлюбі зAnatoly Nikolaievich Demidov, 1st Prince of San Donatod
Підпис
 Медіафайли у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бонапарт.

Матильда-Летиція Вільгельміна Бонапарт (фр. Mathilde-Létizia Wilhelmine Bonaparte; (27 травня 1820(1820-05-27), Трієст — 2 січня 1904(1904-01-02), VIII округ Парижа) — французька принцеса, власниця знаменитого салону часів Другої імперії та Третьої республіки. Донька брата Наполеона I Жерома та його другої дружини Катерини Вюртемберзької[6].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народилася 1820 року в Трієсті, виховувалась у Римі та Флоренції . Була нареченою свого двоюрідного брата, майбутнього Наполеона III, пізніше заручини було розірвано. 1 листопада 1840 року в Римі вийшла заміж за Анатолія Демидова[7] . Незадовго до весілля Демидов отримав від великого герцога Тоскани Леопольда II титул князя Сан-Донато, оскільки батько Матильди хотів, щоб вона залишилася принцесою. Княжий титул Анатолія не визнавався у Російській імперії. У шлюбі дітей не було.

Шлюб між двома сильними особистостями, якими були Демидов та Матильда, був бурхливим. Князь наполягав на продовженні відносин з Валентиною де Сен-Алдегонде, його бажання зустріло запеклий опір з боку Матильди. У 1846 році Матильда втекла зі своїм коханцем Емільєном де Ньюверкерке, забравши коштовності зі свого посагу (вони були викуплені Демидовим у тестя і були його власністю).

Мати принцеси Матильди була двоюрідною сестрою російського імператора Миколи I, і той став на її бік Матильди під час конфлікту з чоловіком. Через це Демидов більшу частину життя провів за межами Російської імперії. У 1847 році було оформлено розлучення, за умовами якого Демидов мав виплачувати річне утримання колишній дружині у розмірі 200 000 франків, а після його смерті пенсіон Матильді виплачували спадкоємці Анатолія.

Себастьєн Шарль Жиро, Їдальня Матильди

Матильда проживала в особняку в Парижі, де за часів Другої імперії, а також після її падіння збиралася мистецька та літературна еліта Франції. Вона охоче приймала діячів культури, опозиційно налаштованих до режиму Наполеона III. Коли Дюма-батько вкотре грубо озвався про імператора в салоні принцеси, у неї запитали, чи не посварилася вона з відомим романістом. Матильда відповіла: «Думаю, що посварилася на смерть … Сьогодні він у мене обідає»[8]. Коли Жорж Санд клопотала про поблажливість до засуджених політичних супротивників Другої імперії, вона воліла звертатися до Матильди або її брата Жозефа-Наполеона. Згадуючи про свого знаменитого дядька, Наполеона I, Матильда одного разу сказала Марселю Прусту: «Якби не він, я продавала б апельсини на вулицях Аяччо». Пруст регулярно бував у салоні принцеси починаючи з 1891 року: «Він подобався власниці будинку, а завсідники салону на згадку про останнього коханця принцеси прозвали Пруста Полон Молодший» [9]. Як реальна історична особа принцеса Матильда введена письменником до умовного сюжету його циклу романів «У пошуках утраченого часу» (1913—1927) [10]. Крім того, деякими рисами принцеси Пруст наділив іншого персонажа циклу — маркізу де Вільпарізі [11].

Після падіння Імперії Матильда якийсь час жила в Бельгії, пізніше повернулася до Франції.

Коли відповідно до закону 1886 року з країни було вигнано сім'ї, які претендують на трон Франції, Матильда, єдина з Бонапартів залишилася в країні.

Упродовж багатьох років принцеса підтримувала стосунки з російським імператорським двором.

Померла у Парижі у 1904 році, на 84-у році життя.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118661329 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б Princesse Mathilde Bonaparte
  4. ↑ http://archives.paris.fr/s/4/etat-civil-actes/resultats/?
  5. ↑ RKDartists
  6. ↑ Бонапарты // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  7. ↑ ЦГИА СПб. ф.19. оп.123. д.1.
  8. ↑ Моруа А. Три Дюма // Собрание сочинений в трёх томах. М.: — Пресса. 1992 Т. 1. с. 289
  9. ↑ Волчек, 1999, с. 647.
  10. ↑ Пруст, 1999, с. 129—130,300.
  11. ↑ Моруа, 2000, с. 364.

Література

[ред. | ред. код]
  • Волчек О. Е., Фокин Л. С. Примечания // Пруст М. У Германтов. — С-Пб. : Амфора, 1999. — С. 608—664.
  • Моруа Андре. В поисках Марселя Пруста / пер. с фр. Д. Ефимова. — С-Пб. : Лимбус Пресс, 2000. — 382 с.
  • Пруст М. Под сенью девушек в цвету / пер. с фр. Н. М. Любимова. — С-Пб. : Амфора, 1999. — 607 с.
  • Ferdinand Bac, «La Princesse Mathilde» (Hachette, coll. «Les grandes figures du passé», 1928)
  • Jean des Cars, La Princesse Mathilde (Paris, Perrin, 1988)
  • Jérôme Picon, Mathilde, Princesse Bonaparte (Flammarion, «Grandes Biographies», 2005)
  • Henri Lemière, « Histoire d'un collier, ou la mémoire des Bonaparte» (Presses de La Renaissance, 1987)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Матильда_Бонапарт&oldid=41114985