Перейти до вмісту

Мауріціо Джуліано

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Мауріціо Джуліано
Народився24 лютого 1975(1975-02-24) (49 років)
Мілан, Італія
Країна Італія
Діяльністьжурналіст, письменник
Alma materКоледж Фіцвільямаd і Університетський коледж
Знання мовіталійська
Сайтmauriziogiuliano.org

Мауріціо Джуліано (нар. 1975) — італійський чиновник ООН, мандрівник, письменник і журналіст. Станом на 2004 рік, згідно з Книгою рекордів Гіннеса, він був наймолодшою людиною, яка відвідала всі суверенні країни світу (28 років і 361 день)[1] [2] [3]. Працював у різних міжнародних організаціях у сфері зв’язків зі ЗМІ.

Особисте життя та навчання

[ред. | ред. код]

Батько Джуліано був юристом, мати – домогосподаркою[4]. Після закінчення середньої школи в Мілані та Манчестері він здобув ступінь Оксфордського університету в 1996 році та ступінь магістра в Кембриджському університеті в 1997 році[5]. В Університетському коледжі Оксфорда[6] вивчав філософію, політику та економіку[4], спеціалізуючись на Латинській Америці та Східній Європі[7].

З 1998 року працював дослідником у Центрі соціальних досліджень (CESOC) у Сантьяго, Чилі[8].

Роботи

[ред. | ред. код]

Навчальна робота про Кубу

[ред. | ред. код]

Мауріціо Джуліано є автором двох книг і кількох наукових статей про кубинську політику, здебільшого на тему ембарго США, яке, як він стверджував (у книзі «La Transición Cubana y el "Bloqueo" Norteamericano» та інших роботах), має сильний контрпродуктивний ефект, підтримуючи збереження режиму Куби. У книзі та інших роботах Джуліано рішуче заперечував точку зору про те, що кінець режиму Кастро буде близьким[9], і висловлював думку, що будь-який перехід буде повільним і поступовим.

У статті, опублікованій у британському науковому журналі Democratization у 1998 році, він зосередився, зокрема, на тому, як ембарго США проти Куби допомагає створити «емпатію» третіх сторін до Куби, що потім всередині країни сприймається як підтримка кубинського режиму. Таким чином, він стверджував, що уряд США – окрім прямого впливу ембарго на підтримку режиму Куби – опосередковано перешкоджає потенційно конструктивному тиску на зміни, оскільки треті країни, іноземні неурядові організації та відомі особи підтримують опір Куби проти Американське ембарго, і це нейтралізує зовнішній тиск щодо демократизації, тим самим дозволяючи кубинському режиму перетворити таке «співчуття» на джерело легітимності[8].

Чистка Гаванського центру американських досліджень (CEA)

[ред. | ред. код]

Його наукова робота про внутрішню кубинську політику, зокрема про чистку Гаванського центру американських досліджень (CEA) у 1996 році, була об’єктом академічних рецензій, оскільки викривала внутрішні конфлікти між політичним апаратом Куби та інтелігенцією країни, раніше невідомі[10]. Згідно з деякими рецензіями, книга, твір журналістських розслідувань, доповнена академічним аналізом, завдала сильного удару по жорсткій лінії всередині режиму [11] [12] , вперше викривши внутрішні конфлікти між апаратом Куби та свою інтелігенцію[13]. У 2001 році вигнані з Куби вчені Альберто Альварес і Херардо Гонсалес, написали книгу «¿ Intellectuales vs. Revolución? El caso del Centro de Estudios sobre América », яка сильно спиралась на книгу Джуліано[13]. Метою цієї книги було подальше розуміння стосунків між політичним апаратом Куби та інтелектуалами країни. Разом із цими двома вченими та Джуліано, кубинський соціолог Гарольдо Ділла Альфонсо висловив думку, що механізми очищення, описані в книзі Джуліано, були ключовою опорою для здатності режиму запобігти підйому реформаторів[14] [15], і що така динаміка залишаються на місці аж до 2016 року[16].

Журналістика

[ред. | ред. код]

Крім роботи на Кубі, інші країни, які Джуліано висвітлював у своїй журналістській роботі, включають Східний Тимор[17] і М'янму (Бірма)[18]. У 1993 році він працював в австрійському тижневому журналі Profil, для якого він брав інтерв'ю у Михайла Горбачова, який висловив критику реформ, проведених російським президентом Борисом Єльциним: коли Єльцин призначив референдум на 25 квітня 1993 року, намагаючись отримати ще більші повноваження. Горбачов сказав Джуліано, що не буде голосувати, і натомість виступив за проведення нових президентських виборів[19].

У 2000 році він відвідав Північну Корею і опублікував есе про свій візит, по суті описуючи свій тур по країні як мізансцену північнокорейської влади[20].

Повідомляється, що у своїй журналістській роботі він мав проблеми з владою щонайменше двох країн. 16 серпня 1998 року йому було відмовлено у в'їзді до М'янми після контакту з Національною лігою за демократію та зустрічі з її лідером Аун Сан Су Чжі[21] [18] [22] [23] [24] [25] влада М'янми звинуватила його неправдиве видавання за туриста[26] та «незаконний збір новин»[27] [28], що викликало засудження з боку таких організацій, як Міжнародна федерація журналістів і репортерів без кордонів[29]. Лише в 2013 році Джуліано вдалося повернутися до М'янми і також зустрітися з Су Чжі[30]. Повідомляється, що 30 жовтня 2002 року він був затриманий ізраїльською владою під час перетину мосту Алленбі, що також викликало осуд з боку «Репортерів без кордонів»[31]. Однак зі слів Джуліано найгірша одіссея, пов’язана з владою – це коли він подорожував у 2003 році південною частиною Тихого океану. Як повідомляється, влада Нової Зеландії та деяких островів південної частини Тихого океану створила серйозні перешкоди його пересуванню. Аргументацією влади було, що його моделі подорожей виглядали підозрілими[32].

Твори Джуліано також включали більш легкі теми. Під час свого перебування в Кабулі, наприклад, він писав огляди ресторанів для місцевого англомовного журналу[33].

Карʼєра

[ред. | ред. код]

У 2004 році Джуліано працював у Міжнародній організації з міграції на виборах для афганських біженців у Пакистані, де він виступав за явку потенційних виборців, незважаючи на нестабільні умови безпеки[34] [35] [36]. А в 2005 році він працював в Афганістані у відділі правосуддя Програми розвитку ООН, який намагався реформувати правову систему країни[37] [38]. В обох випадках він працював у сфері комунікацій зі ЗМІ.

Він працював в Організації Об’єднаних Націй, знову у сфері зв’язків зі ЗМІ, у Центральноафриканській Республіці в 2006 році, де засудив дуже низький рівень фінансування надзвичайної ситуації та закликав західні уряди бути щедрими у порятунку життів найбільш уразливих верств населення.[39] [40] [41] [42]. Він переїхав до Судану в 2007 році, де відкрито засуджував зловживання з боку все більш роздроблених збройних груп, а також обмеження доступу, спричинені урядом Судану[43] [44] [45] [46] [47], і закликав до збільшення фінансування також у відповідь на повені, які вразили місто Кассала[48] [49]. У 2008 році він був направлений до Чаду, закликаючи привернути більше уваги міжнародної спільноти на тлі конфлікту між чадськими та просуданськими силами, через який було переміщено понад півмільйона людей[50] [51], і з подіями, кульмінацією яких стала битва за Нджамену Лютий 2008 року, після чого він працював у Камеруні після кризи біженців, спричиненої війною, і просив про надійну міжнародну підтримку для біженців і зусиль з відновлення [52] [53] [54] [55] попереджаючи, що гуманітарна криза може перерости в гуманітарна катастрофа за відсутності рішучої відповіді[56].

У 2009 і 2010 роках він працював у Демократичній Республіці Конго, де засуджував напади протиборчих сторін на цивільне населення[57] [58] і використання зґвалтувань як зброї війни, називаючи зґвалтування «пандемією» та «чумою»[59]. Він засудив жорстокість висилки між ДРК і Анголою, стверджуючи, що обидві країни вчиняли зґвалтування нелегальних іммігрантів, яких депортували, [60] [61] і закликав їх розслідувати звинувачення по обидва боки кордону. [62] [63] [64] У відповідь на критику Джуліано щодо масштабів зґвалтувань у країні речник уряду Конго Ламберт Менде назвав його «представником зґвалтувань».

У 2010 році він був речником ООН з питань повені в Пакистані 2010 року [65] [66] [67]. Він попередив про неминучу «другу хвилю смерті», яка виникне внаслідок хвороб і нестачі їжі після потопу [68] [69] [70] заявивши, що 3,5 мільйонам дітей загрожує смерть, якщо вони не отримають допомоги[71] [72], в тому числі через холеру[73] [74]. Він заявив, що «і без того колосальна катастрофа посилюється і потребує ще колосальнішої відповіді»[75], називаючи операції з надання допомоги «марафоном у швидкісному темпі»[76] і наводячи цифри до мільйона осіб, переселених за 48 годин[77] [78]. Він стверджував, що потреби перевищують наявні ресурси [79] [80] [81] [82] також через нескінченні дощі[83] [84]. [85] У відповідь на погрози талібів напасти на працівників служби допомоги Джуліано заявив, що вони «не будуть налякані» такими погрозами і продовжуватимуть працювати[86]. Він зазначив, що повені мали гірший вплив, ніж кілька інших недавніх стихійних лих разом узятих, ставши найстрашнішим стихійним лихом в історії ООН. [87] [88] [89] Його критикували за перебільшення масштабів надзвичайної ситуації, але також привернули увагу до неї. [90]

У 2014 та 2015 роках він очолював офіс Управління ООН з координації гуманітарних питань (OCHA) у місті Буніа в ДРК, де він засудив постійні зловживання з боку кількох міліційних груп проти цивільних осіб, зокрема Фронту патріотичного опору. в Ітурі (FRPI)[91] [92] [93] та Об’єднані демократичні сили Уганди (ADF)[94] [95] [96] [97] , а також менш відомі військові командири, зокрема Пол Садала (псевдонім Морган), чиє рутинне використання групових зґвалтувань було засуджено Джуліано[98]; але він також попросив уряд і місію ООН MONUSCO зробити більше для захисту цивільних осіб[99] [98]. Він вважав, що серйозні звірства та порушення прав людини в Ітурі не привертають достатньої уваги міжнародної спільноти, і закликав до рішучих зусиль із захисту та фінансування для задоволення гуманітарних потреб[91] [94]. Він також виступив за посилення відповідальності перед одержувачами допомоги[100].

Подорожі

[ред. | ред. код]

Згідно з Книгою Гіннеса, завдяки своїй роботі він відвідав усі суверенні країни світу (їх загалом було 193 згідно з Книгою Гіннеса) до 20 лютого 2004 року[1] [2] [101] [102]. Він стверджував, що відвідав загалом до 238 територій (включаючи 193 суверенні країни, визнані Гіннесом)[7] і заявив, що Північна Корея була найважчою країною, до якої потрапити вдалось лише після численних спроб і довгих очікувань отримати візи[1]. Коли він нарешті потрапив туди його ніколи не залишали наодинці його «гіди»[32]. Також було особливо складно отримати суданську візу, довелося чекати майже рік[32]. У 1992 році в Албанії у нього вкрали паспорт, і він повідомив про труднощі з отриманням нового в італійському посольстві, нібито через те, що неаполітанський клерк прийняв його за албанця через його міланський акцент[32].

Він почав подорожувати у віці 14 років і вважає, що станом на 2004 рік він подолав щонайменше два мільйони миль, у тому числі на Транссибірській залізниці та здійснив 11 навколосвітніх мандрівок літаками[4]. Деякі з його перших подорожей були до Албанії та Сьєрра-Леоне в 1991 році, коли йому було 16 років, і до Монголії в 1992 році з нагоди національних свят Наадам[4]. Під час своїх перших подорожей він часто зупинявся у друзів по листуванню[32]. Більшість його подальших подорожей були пов’язані з журналістською роботою. [32] Він заявив, що в деяких країнах він жив або проводив місяці, тоді як в інших він проводив лише години, його найкоротшим перебуванням був одногодинний візит до Тувалу на Air Fiji[32].

20 лютого 2004 року він прибув до Суринаму на бразильському авіалайнері[32], завершивши таким чином свій візит до всіх суверенних держав світу. 24 лютого він провів там прес-конференцію, на якій заявив, що вибрав Сурінам, щоб завершити свій рекорд, оскільки ця країна завжди захоплювала його багатством і різноманітністю культур і етнічних груп[7] [103]. Потім він подорожував із Суринаму до Лондона з 42 паспортами (30 італійськими та 12 британськими ), заповненими імміграційними штампами, щоб підтвердити свій рекорд у Книзі рекордів Гіннесса[7] . Він стверджував, що більшість його подорожей не були пов'язані з рекордом, і що лише з 2001 року, за порадою друзів, він почав йти до встановлення рекорду Гіннеса, плануючи подорожі[4].

Збирання штампів у паспорті як підтвердження подорожей було основною частиною зусиль Джуліано, і він описує, що був одержимий своїми штампами, аж до такої міри, що подорожував із чорнильними подушечками п’яти різних кольорів, щоб допомогти офіцерам імміграційної служби, на штампах яких може бути брак чорнила[32].

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • (ісп.) з передмовою José Antonio Viera-Gallo Quesney, La Transición Cubana y el 'Bloqueo' Norteamericano, Ediciones CESOC; 1st edition (May 1997), ISBN 956-211-062-1.
  • (ісп.) El Caso CEA: Intelectuales e Inquisidores en Cuba, Ediciones Universal; 2nd edition (November 1998), ISBN 0-89729-870-5.

Список літератури

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Guinness Book of World Records 2006, Guinness World Records, 2006, page 126 on the UK edition (NB: it can be noted that while the Guinness Book refers to 193 countries, Giuliano has elsewhere spoken about 192)
  2. ↑ а б Maurizio Giuliano: A Modern Day Marco Polo [Архівовано 2020-04-03 у Wayback Machine.], World Atlas, 20 April 2016
  3. ↑ "The Best Travelled - UN Master List" [Архівовано 2016-02-21 у Wayback Machine.], The Best Travelled Retrieved 22 March 2016
  4. ↑ а б в г д (італ.) Simona Ravizza, A 29 anni come Marco Polo: ho visitato i 192 paesi del mondo, Corriere della Sera, 14 March 2004 (NB: The photos and captions referred to in the text are available on the paper version but not the online version)
  5. ↑ (ісп.) Maurizio Giuliano, El Caso CEA: Intelectuales e Inquisidores en Cuba (back cover), Ediciones Universal, 1998, ISBN 0897298705
  6. ↑ New Role at United Nations, University College News, 2019
  7. ↑ а б в г European sets world travel record, ABC Online, 27 February 2004 (NB: The article mistakenly states that Giuliano was 23 at the time, while he was 28 as reflected in the Guinness Book)
  8. ↑ а б Maurizio Giuliano, The United States' embargo and Cuba's foreign relations: missed opportunities for democratization, Democratization, Vol. 5, Issue 3, Autumn 1998
  9. ↑ Maurizio Giuliano, Scripting a Succession, The New York Times, 14 June 1995
  10. ↑ Joel Edelstein (University of Colorado), The Centro de Estudios sobre América: An Account of a Regrettable Loss (review of El Caso CEA), Latin American Perspectives, Issue 125, Vol. 29, No. 4, July 2002, page 80
  11. ↑ (ісп.) Pablo Alfonso, Cuba hizo purga contra académicos [Архівовано 2009-06-09 у Wayback Machine.] , El Nuevo Herald, 8 May 1998
  12. ↑ (ісп.) Carlos Ruíz, Cabellero reincide [Архівовано 2011-05-25 у Wayback Machine.], Venezuela Analítica, 6 August 2001
  13. ↑ а б Peter Johnson (Princeton University), Review of ¿ Intelectuales vs. Revolución ? El caso del Centro de Estudios sobre América, Johns Hopkins University, 2001
  14. ↑ Haroldo Dilla Alfonso, The Rise and Fall of a Cuban Think Tank, Havana Times, 27 March 2011
  15. ↑ (ісп.) Haroldo Dilla Alfonso, "¿Qué pasó con el Centro de Estudios sobre América?", Cuba Encuentro, 24 March 2011
  16. ↑ (ісп.) Julio Aleaga Pesant, Cuando le quebraron el corazón al CEA, Primavera Digital en Cuba, 16 March 2016
  17. ↑ (італ.) Maurizio Giuliano, Timor Est, dove nessuno ride, Popoli, May 1999
  18. ↑ а б Myanmar deports French and Italian journalists, Asian Political News, 24 August 1998
  19. ↑ Maurizio Giuliano, Müssen schnell wählen, Profil (Austria) (nr. 19, page 61), 10 May 1993
  20. ↑ North Korea Under the Shroud [Архівовано 2016-06-05 у Wayback Machine.], Life and Human Rights in North Korea, Autumn 2000, Vol. 17, page 3
  21. ↑ Journalist detained in Burma, photographs of Aung san Suu Kyi confiscated , IFEX, August 2000
  22. ↑ Burma expels Italian reporter for "illegal reporting" , TV Myanmar, 18 August 1998
  23. ↑ Italian journalist turned away, AFP, 17 August 1998
  24. ↑ Gary Thomas, Burma has deported an Italian journalist, Voice of America, 17 August 1998
  25. ↑ Second journalist ousted, The Irrawaddy, September 1998
  26. ↑ Italian reporter with false document expelled, New Light of Myanmar, 17 August 2008
  27. ↑ Maung Hmat Kyauk, International Relations, New Light of Myanmar, 25 August 1998
  28. ↑ Myanmar expels Italian reporter, Associated Press, 19 August 1998
  29. ↑ (фр.) Les journalistes dans le collimateur des généraux birmans, Libération, 19 August 1998
  30. ↑ James Mackay, Aung San Suu Kyi at the National League for Democracy Headquarters in Rangoon [Архівовано 2016-08-07 у Wayback Machine.], Enigma Images, January 2013
  31. ↑ Six journalists arrested , Annual Report 2002, Reporters sans Frontières, 2002
  32. ↑ а б в г д е ж и к Maurizio Giuliano, The Stamp Collector, Journalist, April 2004
  33. ↑ Introduction [Архівовано 2008-02-27 у Wayback Machine.] , Afghan Scene (magazine), Issue 11, May 2005, page 3
  34. ↑ Pakistan: IOM busy with Afghan voter education campaign, IRIN, 29 September 2004
  35. ↑ Afghanistan - Pakistan: Insecurity hampered voter registration in North and South Waziristan, IRIN, 7 October 2004
  36. ↑ Registration of Afghan voters completed, Dawn, 5 October 2004
  37. ↑ Attorney-General's Office one step closer to delivering justice for narcotics-related crime [Архівовано 2008-02-27 у Wayback Machine.] (press release), UNDP, 14 May 2005
  38. ↑ Afghan Law Students Score High in Washington DC [Архівовано 2008-02-27 у Wayback Machine.] (press release), UNDP, 4 April 2005
  39. ↑ Central African Republic: Humanitarian Crisis Continues, Funding Remains Low (press release), United Nations, 10 February 2006
  40. ↑ CAR: Donor conference begins in Cameroon, IRIN, 20 February 2006
  41. ↑ Plea for Humanitarian Aid in Northern CAR, Angola Press, 22 February 2006
  42. ↑ (фр.) Modeste J. Poubalandji, Diner d'exchange en prélude de la fête de Noël [Архівовано 2011-07-23 у Wayback Machine.], Le Confident, 19 December 2005
  43. ↑ Jeffrey Gettleman, Chaos in Darfur Rises as Arabs Fight With Arabs, The New York Times, 3 September 2007
  44. ↑ Opheera McDoom, Sudan surrounds, attacks volatile Darfur camp - witness, Reuters, 22 August 2007
  45. ↑ Opheera McDoom, Armed men attack police in Darfur refugee camp, Reuters, 20 August 2007
  46. ↑ Opheera McDoom, Former Darfur rebels say Khartoum arming militia, Reuters, 16 August 2007
  47. ↑ Anthony Lodiong, Boy aged 10 jailed for avenging father, The Juba Post, page 1, 20–27 April 2007
  48. ↑ Alistair Thomson, Deadly floods, disease afflict Africa's arid Sahel, Reuters, 15 August 2007
  49. ↑ UN spokesperson speaking to Aljazeera during Sudan Floods, Al Jazeera, August 2010
  50. ↑ Craig Timberg, Chadian Rebels Urge Cease-Fire As Push Falters, The Washington Post, 6 February 2008
  51. ↑ (ісп.) Massimo Alberizzi, Yamena, la capital fantasma de un Chad arrasado por el terror, El Mundo (Spain), 11 February 2008
  52. ↑ Craig Timberg, Aid Groups Work to Avert Disaster Among Chadians in Cameroon, The Washington Post, 8 February 2008
  53. ↑ Sarah Simpson, Chadian refugees head home after failed rebel coup, The Christian Science Monitor, 14 February 2008
  54. ↑ (фр.) R.M., Maurizio Giuliano: "Une trés bonnne réponse de la communauté internationale", Cameroon Tribune, 18 February 2008
  55. ↑ (фр.) Les refugiés de N'djaména craignent toujours de rentrer chez eux [Архівовано 2011-07-08 у Wayback Machine.], Cameroon-One, 15 February 2008
  56. ↑ Craig Timberg, Rebels Call for Cease-Fire in Chad, The Washington Post, 6 February 2008
  57. ↑ Congo Civilians Flee as Rwandan Rebels Attack Villages, UN Says, Bloomberg L.P., 24 February 2009
  58. ↑ Joe Bavier, Some Congo civilians return, others flee rebels , Reuters, 2 April 2009
  59. ↑ Jeffrey Gettleman, Rapes Are Again Reported in Eastern Congo, The New York Times, 25 February 2011
  60. ↑ Barry Bearak, Congo and Angola Agree to End Expulsions, The New York Times, 13 October 2009
  61. ↑ ANGOLA-DRC: Retaliatory expulsions reach a new peak, IRIN, 24 October 2009
  62. ↑ Angola urged to investigate Congo expulsion rapes, BBC, 29 October 2010
  63. ↑ Jeffrey Gettleman, Hundreds Were Raped on Congo-Angola Border, The New York Times, 5 November 2010
  64. ↑ UN: Mass rapes on Angola-DRC border, Al Jazeera, 6 November 2010
  65. ↑ Lyse Doucet, UN calls for more aid for flood-hit Pakistan, BBC, 19 August 2010
  66. ↑ Lyse Doucet, UN seeks to boost Pakistan flood aid response, BBC, 19 August 2010
  67. ↑ Waqar Gillani, In Flooded Pakistan, a Lack of Basic Supplies, The New York Times, 18 August 2010
  68. ↑ Adam Ellick, Floods Could Have Lasting Impact for Pakistan, The New York Times, 16 August 2010
  69. ↑ Salman Masood and Waqar Gillani, Pakistan Leader Faces Fury Over Floods, The New York Times, 13 August 2010
  70. ↑ (швед.) Dödstalen stiger i Pakistan, Dagens Nyheter, 27 August 2010
  71. ↑ Millions of Pakistan children at risk of flood diseases, BBC, 16 August 2010
  72. ↑ (швед.) 3,5 miljoner barn hotas av sjukdomar i Pakistan, Sveriges Television, 16 August 2010
  73. ↑ Salman Masood, Blast Strikes Pakistani Police Area, The New York Times, 7 September 2010
  74. ↑ Salman Masood and Waqar Gillani, "Disease Threatens Flood Victims in Pakistan", The New York Times, 14 August 2010
  75. ↑ UN: Flooding has displaced 1 million more in Pakistan [Архівовано 2011-11-21 у Wayback Machine.] , CNN, 27 August 2010
  76. ↑ Children suffer in flooded Pakistan, CNN, 24 August 2010
  77. ↑ Carlotta Gall, Evacuations Continue in Southern Pakistan, The New York Times, 27 August 2010
  78. ↑ (швед.) Dubbelt så många hemlösa i Pakistan, Sveriges Television, 19 August 2010
  79. ↑ Carlotta Gall, Pakistan Receives More Flood Aid, but Need Grows, The New York Times, 19 August 2010
  80. ↑ Quotation of the Day, The New York Times, 17 August 2010
  81. ↑ Neil MacFarquhar, Aid for Pakistan Lags, U.N. Warns, The New York Times, 18 August 2010
  82. ↑ (фр.) Lucie Dangoing, Pakistan: l’aide internationale s’organise, Paris Match, 18 August 2010
  83. ↑ Salman Masood, Suicide Bomber Kills 53 at Shiite Protest, The New York Times, 3 September 2010
  84. ↑ Salman Masood, Continuing Rain Slows Flood Aid in Pakistan, The New York Times, 5 August 2010
  85. ↑ Salman Masood, Monsoon Rains Continue in Flood-Ravaged Pakistan, The New York Times, 9 August 2010
  86. ↑ Salman Masood, In Pakistan, Taliban Hint at Attacks on Relief Workers, The New York Times, 26 August 2010
  87. ↑ Orla Guerin, UN to launch Pakistan flood appeal, BBC, 10 August 2010
  88. ↑ Neil Tweedie, Pakistan floods: disaster is the worst in the UN's history, The Daily Telegraph, 9 August 2010
  89. ↑ UN Spokesperson speaking to BBC during Pakistan Floods, BBC, August 2010
  90. ↑ UN recants extent of flood calamity [Архівовано 2012-06-02 у Wayback Machine.] , Daily Mail (Pakistan), 13 August 2010
  91. ↑ а б Aaron Ross, Heavy fighting in northeast Congo as talks with militia falters, Reuters, 15 January 2015
  92. ↑ SA troops prepare to ‘neutralise’ Hutu rebels, News 24, 18 January 2015
  93. ↑ (фр.) Ituri : combats entre les FARDC et des rebelles après des négociations infructueuses, MediaCongo, 16 January 2015
  94. ↑ а б ADF rebels hack 22 in new DR Congo attack, AFP, 18 October 2014
  95. ↑ Massive machete attack in DRC, AFP, 16 October 2014
  96. ↑ Rebels Kill 26 in DRC Machete Attack as U.N. Chief Told to Leave, AFP, 16 October 2014
  97. ↑ (фр.) Est de la RDC: nouvelle tuerie près de Beni, les rebelles ougandais accusés, L'Obs, 24 November 2014
  98. ↑ а б (фр.) RD Congo : les Casques bleus appelés à mieux protéger les civils en Province-Orientale, DK News, 14 December 2014
  99. ↑ (фр.) RDC : 12 blessés graves dans l'attaque d'un camp de déplacés [Архівовано 2015-06-15 у Wayback Machine.] , AFP, 11 March 2015
  100. ↑ (фр.) RDC : Mamadou Diallo en Ituri pour une solution humanitaire [Архівовано 2016-02-14 у Wayback Machine.], Agence Congolaise de Presse, 28 January 2016
  101. ↑ Елена Мурзина, 11 кругосветных путешествий, Peoples.ru
  102. ↑ Yngstemann i alle verdens land, Aftenposten, 26 February 2004
  103. ↑ (нід.) Jongste Wereldreiziger Vestigde Record in Suriname [Архівовано 2005-03-15 у Wayback Machine.] , Dagblad Suriname, 24 February 2004
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мауріціо_Джуліано&oldid=41781870