Меб (супутник)
| |
| Дані про відкриття | |
|---|---|
| Дата відкриття | 25 серпня 2003 |
| Відкривач(і) | М. Шоуолтер, Дж. Ліссауер |
| Планета | Уран |
| Номер | |
| Орбітальні характеристики | |
| Велика піввісь | 97 736 км |
| Орбітальний період | 0,923 діб |
| Ексцентриситет орбіти | 0,0025 |
| Нахил орбіти | 0,1335° (до екватора Урана)° до площини екватора планети |
| Фізичні характеристики | |
| Видима зоряна величина | {{{видима зоряна величина}}} |
| Діаметр | ~24 [1] км |
| Площа поверхні | ~1900 км² |
| Об'єм | ~8000 км³ |
| Маса | ~1,0× 1016 кг |
| Густина | ~1,3 (припущення) г/см³ |
| Прискорення вільного падіння | ~0,0044 м/с² |
| Друга космічна швидкість | ~0,011 км/с |
| Альбедо | 0,103 |
| Температура поверхні | ~63 К |
| Атмосфера | |
| Інші позначення | |
|
| |
Меб (англ. Mab) — внутрішній супутник Урана.
Був відкритий 25 серпня 2003 року Марком Шоуолтером і Джеком Ліссауером за допомогою космічного телескопа «Габбл»[2]. Після відкриття отримав тимчасове позначення S/2003 U 1[2].
Теперішня назва походить від імені королеви фей з англійського фольклору. Фея згадана у п'єсі Шекспіра «Ромео і Джульєтта»[3]. Супутник також позначають як Уран XXVI[3].
Оскільки цей супутник малий як за розміром, так за здатністю відбивати світло поверхнею, він не був виявлений на зображеннях, зроблених апаратом «Вояджер-2» під час його проходження біля Урана у 1986 році. При цьому Меб яскравіший у порівнянні з іншим супутником Пердітою, котрий був відкритий за фотографіями «Вояджера-2» у 1999 році. Цей факт спонукав учених повторно досліджувати старі знімки, і цього разу супутник Меб був на них виявлений[1].
Розміри супутника Меб визначені з малою точністю. Якщо він так само темний як і Пак, то він має 24 км у діаметрі. Якщо ж супутник Меб так само яскравий, як сусідній супутник Міранда, то за розмірами поступається навіть Купідонові, за розмірами приблизно дорівнюючи найдрібнішим далеким супутникам Урана[1].
Орбіта Меб відчуває сильні збурення, джерело яких досі неясне. Вважається, що причиною збурень є вплив сусідніх супутників[1].
Меб обертається на одній відстані від Урана з нещодавно відкритим пиловим кільцем R/2003 U 1. Розміри Меб близькі до оптимальних для утворення пилу: більші супутники збирають власний пил силою гравітації, а у дрібніших замала площа поверхні для живлення кільця шляхом зіткнень з частиками кільця або метеороитами[4]. Аналогічних кілець не виявлено для Пердіти та Купідона. Ймовірно, через те, що Белінда збирає їх пил[1].
- ↑ а б в г д Showalter, Mark R.; Lissauer, Jack J. (22 грудня 2005). The Second Ring-Moon System of Uranus: Discovery and Dynamics. Science Express. 311: 973. doi:10.1126/science.1122882. PMID 16373533. Архів оригіналу за 25 січня 2009. Процитовано 25 березня 2012.
- ↑ а б Showalter, M. R.; Lissauer, J. J. (25 вересня 2003). IAU Circular No. 8209. Процитовано 5 серпня 2006.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ а б Planet and Satellite Names and Discoverers. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology. 21 липня 2006. Архів оригіналу за 25 серпня 2009. Процитовано 5 серпня 2006.
- ↑ Laura Layton (28 грудня 2005). Uranus’ second ring-moon system. Astronomy Magazine. Архів оригіналу за 12 березня 2012. Процитовано 10 травня 2008.
- Hubble Uncovers Smallest Moons Yet Seen Around Uranus [Архівовано 1 грудня 2008 у Wayback Machine.] — Hubble Space Telescope news release (2003-09-25)
- Hubble Discovers Giant Rings and New Moons Encircling Uranus [Архівовано 18 червня 2006 у Wayback Machine.] — Hubble Space Telescope news release (2005-12-22)
- Mab + Ring diagram (Courtesy of Astronomy Magazine 2005)
Список за збільшенням відстані від Урана. | ||
| Внутрішні: (13) | .svg){kind=small} | |
| Великі (сфероїди): (5) | ||
| Зовнішні: (9) | ||