Межовська культура
| Межовська культура | |
|---|---|
| Розташування | Євразійський степ |
| Доба | бронзова доба |
| Час існування | XIII ст. до Р.Х. — VII ст. до Р.Х. |
| Попередня культура | локальний варіант андроновської та черкаськульської культури |
| Наступна культура | Іткульська культура[en], савромати[en] |
Межовська культура — археологічна культура пізньої бронзової доби (XIII — початок VII ст. до н. е.) лісової зони Уралу, сформувалася під впливом черкаскульської культури за участі традицій населення тайгового Надтоболля і культур кола валикової кераміки степової зони Уралу і Казахстану[1], передусім саргаринсько-алексіївської. Назва від селища Межівка, розташованого на березі річки Багаряк[ru] (притока Сінари) у північній частині Челябінської області, Росія.
Межовська культура має подальші етапи розвитку угорської спільноти в активному контакті з індоіранським населенням уральських степів.[2]
Межовська культура утворилася на базі місцевого населення, спорідненого з носіями зрубної культури (близько 74 %), з додатковою домішкою, спорідненою сьогоденним нганасанам (близько 18 %) та домішкою Ancient North Eurasian[en] (ANE) (близько 8 %). Ймовірно, що пізніший протоугорський генофонд утворився внаслідок подальшої міграції зі сходу населення, що призвело до генофонду бл. 48 % споріднених зрубній культурі, бл. 44 % спорідненого сьогоденним нганасанам та c. 8 % ANE-подібне походження. Таким чином, ймовірно, що Межовська культура складалася зі змішаного населення індоєвропейців (андроновська культура) та угорських племен (черкаскульська культура).[3]
У 2015 році проведено генетичне дослідження стародавніх останків людей Межовської культури, знайдених у Каповій печері (Шульган-таш). Досліджено три особини (RISE523, RISE524, RISE525) Межовської культури на Південному Уралі 1400—1000 р.р. до н. е.[4] Аналіз їхніх батьківських гаплогруп визначив, що одна особа належала до гаплогрупи R1a1a1, [5] тоді як інші дві були визначені як носії R1b, що, на думку істориків, було результатом міграції ранніх індоєвропейців з Чорного моря до Сибіру та Середньої Азії через Урал.[6][7]
Аутосомний генофонд не згас, але частково мав свій внесок у пізніші угромовні групи.[8]
Межовська культура розвивалася двома етапами:
- Межовський етап (XIII—IX ст. до н. е.)
- Березівський етап (VIII—VII ст. до н. е.).[9]
Хати розкопано в Межовці, Каповій печері, Березівці та інших місцях. Житла неукріплені площею до 35 м², і частіше траплялися в лісостепу Уралу, рідше у власне уральських лісах. Кількість землянок у поселенні коливалася від 1 до 10–15. Зазвичай це були неглибокі землянки, побудовані з каркасно-стовповою конструкцією.
Межовська культура мала багатогалузеве господарство з поєднанням виробничих (особливо скотарство, метал) і присадницьких (полювання, рибальство, збиральництво) форм господарства.
Могильники мали невеликі розміри (до 36 могил) і зустрічаються переважно в лісостепових районах Башкортостану. Більшість складалися із земляних насипів над подовженими ямами в землі з трупами на спинах головою на захід-північний захід. Кремація була рідкістю. До складу могил часто входив інвентар, зазвичай посуд, рідше знаряддя праці та зброя, залишки тризни.
Межовська культура є завершальним етапом бронзової доби лісової зони Уралу і мала значний вплив на формування переходу уральських культур від бронзової до ранньої залізної доби.[10]
- ↑ Обыденнов М. Ф. Поздний бронзовый век Южного Урала. — Уфа, 1986.
- ↑ Петрин В. Т., Нохрина Т. И., Шорин А. Ф. Археологические памятники Агразинского водохранилища (эпохи камня и бронзы). — Новосибирск, 1993.
- ↑ Török, Tibor (26 червня 2023). Integrating Linguistic, Archaeological and Genetic Perspectives Unfold the Origin of Ugrians. Genes. 14 (7): 1345. doi:10.3390/genes14071345. ISSN 2073-4425. PMC 10379071. PMID 37510249.
- ↑ Morten E. Allentoft, Martin Sikora, Karl-Göran Sjögren, Simon Rasmussen, Morten Rasmussen, Jesper Stenderup, Peter B. Damgaard, Hannes Schroeder, Torbjörn Ahlström, Lasse Vinner, Anna-Sapfo Malaspinas, Ashot Margaryan, Tom Higham, David Chivall, Niels Lynnerup, Lise Harvig, Justyna Baron, Philippe Della Casa, Paweł Dąbrowski, Paul R. Duffy, Alexander V. Ebel, Andrey Epimakhov, Karin Frei, Mirosław Furmanek, Tomasz Gralak, Andrey Gromov, Stanisław Gronkiewicz, Gisela Grupe, Tama´s Hajdu, Radosław Jarysz, Valeri Khartanovich, Alexandr Khokhlov, Vikto´ria Kiss, Jan Kola´rˇ, Aivar Kriiska, Irena Lasak, Cristina Longhi, George McGlynn, Algimantas Merkevicius, Inga Merkyte, Mait Metspalu, Ruzan Mkrtchyan, Vyacheslav Moiseyev, La´szlo´ Paja, Gyo¨rgy Pa´lfi, Dalia Pokutta, Łukasz Pospieszny, T. Douglas Price, Lehti Saag, Mikhail Sablin, Natalia Shishlina, Va´clav Smrcˇka, Vasilii I. Soenov, Vajk Szevere´nyi, Guszta´v To´th, Synaru V. Trifanova, Liivi Varul, Magdolna Vicze, Levon Yepiskoposyan, Vladislav Zhitenev, Ludovic Orlando, Thomas Sicheritz-Ponte´n, Søren Brunak, Rasmus Nielsen, Kristian Kristiansen & Eske Willerslev. «Population genomics of Bronze Age Eurasia»
- ↑ Semargl.me
- ↑ Косарев М. Ф. Бронзовый век Западной Сибири. М., 1981.
- ↑ Генинг, В. Ф.; Зданович, Г. Б.; Генинг В. В.; [V.F.Gening; G.B.Zdanovich; V.V.Gening] (1992). Синташта: археологические памятники арийских племен Урало-Казахстанских степей [Sintashta: archaeological sites of the Aryan tribes of the Ural-Kazakhstan Steppe] (in Russian). Chelyabinsk: Южно-Уральское книжное изд-во. ISBN 5-7688-0577-X.
- ↑ «We have also shown that a common ‘‘proto-Ugric’’ gene pool appeared in the Bronze Age from the admixture of Mezhovskaya and Nganasan people, supporting genetic and linguistic data» https://www.cell.com/current-biology/pdfExtended/S0960-9822(22)00732-1
- ↑ Обыденнов М. Ф. Поздний бронзовый век Южного Урала. Уфа, 1986.
- ↑ Сальников К. В. Очерки древней истории Южного Урала. — М., 1967.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |