Очікує на перевірку

Меркуціо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Меркуціо
англ. Mercutio
Портрет
Едвін Остін Еббі. Дія ІІІ, сцена І. Смерть Меркуціо (1904)
Творець:Вільям Шекспір
Твори:«Ромео і Джульєтта» (1597)
Стать:чоловіча
Національність:італієць
Раса:європеоїдна
Рід занять:мечник
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Меркуціо (англ. Mercutio) — один з головних персонажів трагедії Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта».

Роль в сюжеті

[ред. | ред. код]

За сюжетом, Меркуціо — родич князя Веронського, з юних років друг Ромео. Він гарячий і запальний, втім, як і майже всі молодики у Вероні, самозакоханий, жовчний і уїдливий молодий гульвіса.

Спочатку він постає перед читачем, як пустотливий дотепник, уїдливий насмішник з амурних пригод свого юного друга, дотепний тлумач снів.

Пізніше Меркуціо постає в іншій своїй іпостасі. Все своє красномовство, неабиякий дар дотепника він намагається використовувати для того, щоб спровокувати Тібальта, кузена Джульєтти, і його друзів на сутичку. Хоча Ромео намагається запобігти безглуздому кровопролиттю, Меркуціо «доводить» розпочату справу до логічного кінця — своєї власної загибелі.

Тібальт поранив Меркуціо з-під руки Ромео, коли останній, у свою чергу, намагався припинити кровопролиття. Перед смертю Меркуціо вирікає прокляття: «Чума, чума на ваші дві родини! Зробили з мене харч для робаків!»[1], яке, як і багато інших деталей, пророкує трагічний кінець п'єси.

Таким чином, виходить, що трагічна доля Меркуціо є попередженням про небезпеку агресії — з одного боку, і каталізатором цієї самої агресії — з іншого боку. Хоча образ Меркуціо другорядний (з'явився в І дії, загинув у ІІІ дії), але якісна оцінка цього персонажа, безсумнівно, інша. Його доля — це пророцтво трагічного майбутнього для головних героїв.

Оцінка образу

[ред. | ред. код]

В альманасі «Северные цветы» за 1830 рік у додатку до перекладу 1-ї сцени III дії «Ромео і Джульєтти» розміщений відгук, приписуваний Олександру Пушкіну. У відгуку зокрема йдеться й про Меркуціо:[2]

Після Джульєтти, після Ромео, цих двох чарівних створінь шекспірівської грації, Меркуціо, зразок молодого кавалера того часу, вишуканий, вірний, благородний Меркуціо, є найчудовішим образом з усієї трагедії. Поет обрав його у представники італійців, що були модним народом Європи, французами XVI століття.

Філолог Леонід Пінський визначає роль Меркуціо як роль трагедійного блазня — більш витонченого, ніж в комедіях. Пінський також розглядає образ Меркуціо як втілення «карнавальної», комедійної складової першої справжньої трагедії Шекспіра, реалізацію комедійного амплуа «друга героя». Тому, з точки зору Пінського, закономірно, що «карнавальний» розвиток п'єси обривається із загибеллю Меркуціо від руки «агеласта» (ворога сміху і жартів) — убивчо серйозного Тібальта.[3]

Образ Меркуціо в культурі

[ред. | ред. код]

В екранізаціях

[ред. | ред. код]

У поезії

[ред. | ред. код]

У скульптурі

[ред. | ред. код]
  • У Королівському театрі в Ньюкаслі в 2012 році був встановлений пам'ятник Меркуціо (автор — Лайза Деларні).[4]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. В. Шекспір. Зібрання творів у 6-ти томах. Том 2. К.: Дніпро, 1986. 624 с. — С.: 311—413. Архів оригіналу за 28 квітня 2017. Процитовано 20 червня 2017.
  2. Анненков П. В. Материалы для биографии Александра Сергеевича Пушкина. — М.: Терра, 2007. — С. 144—145. — ISBN 978-5-275-01424-2.
  3. Пинский Л. Предыстория сюжета. Ранние трагедии // Шекспир — основные начала драматургии. — М.: Художественная литература, 1971.
  4. В английском театре появился памятник Меркуцио // Театрал (24.04.2012). Архів оригіналу за 9 червня 2018. Процитовано 20 червня 2017.

Література

[ред. | ред. код]
  • Пинский Л. Е. Шекспир. Основные начала драматургии — Москва: Художественная литература, 1971—606 с.

Посилання

[ред. | ред. код]