Мері Беренсон
| Мері Беренсон | |
|---|---|
| Mary Berenson | |
_1885_from_NPG.jpg) Мері Беренсон 1885 рік | |
| Ім'я при народженні | англ. Mary Pearsall Smith |
| Псевдо | Mary Logan[1] |
| Народилася | 1864 Філадельфія |
| Померла | 1945 Флоренція |
| Країна | .svg){kind=small} США |
| Місце проживання | Harvard University Center for Italian Renaissance Studiesd Філадельфія[2] |
| Діяльність | мистецтвознавиця, письменниця |
| Alma mater | Коледж Сміт[2] і Коледж Редкліфф[2] |
| Роки активності | 1892[3] — 1944[3] |
| Батько | Robert Pearsall Smithd[4] |
| Мати | Hannah Whitall Smithd[2][4] |
| Брати, сестри | Logan Pearsall Smithd[4] і Alys Pearsall Smithd[4] |
| У шлюбі з | Бернард Беренсон[4] і Benjamin Francis Conn Costelloed[4] |
| Діти | Ray Stracheyd[4] і Karin Stephend[4] |
Мері Віталл Сміт, у шлюбі Беренсон; 1864, Пенсільванія — 1945, Італія) — американська мистецтвознавиця. Мала великий вплив на деякі твори Бернарда Беренсона, авторка його успішної книги «Венеціанські художники епохи Відродження» (1894).
Її батьком був Роберт Пірсол Сміт, матір'ю Ганна Віталл Сміт (при нар. Ганна Татум Віталл). У 1884—1885 роках навчалася в Гарвардському університеті.
Там зустріла ірландського адвоката Бенджаміна «Френка» Конна Костелло, з яким одружилася в 1885 році, прийнявши католицизм. Цей шлюб став приводом для всієї родини, включаючи її брата Логана Пірсолла Сміта та сестру Еліс Пірсолл Сміт, переїхати до Англії в 1888 році. Мері народила двох дочок: Рей Стрейчі (одружилася з братом Літтона Стрейчі) та Карін Стівен (одружилася з братом Вірджинії Вульф). У 1892 році, під тиском материнства та нудьги, розлучилася, хоча чоловік не погоджувався на розлучення, і зосередилася на мистецтві.
У 1890 познайомилася з мистецтвознавцем Бернардом Беренсоном, який відвідав котедж подружжя, та пізніше одружилася з ним.
У 1894 році під псевдонімом Мері Логан написала довгу брошуру «Путівник до італійських картин у Гемптон-Корті: з короткими дослідженнями художників», яка підтвердила її як авторитета в мистецтві разом із журнальними статтями. Того ж року вийшли «Венеціанські художники епохи Відродження», написані переважно Мері, до яких Бернард Беренсон додав нотатки. Книга вийшла під іменем чоловіка і зробила Бернарду Беренсону репутацію мистецтвознавця.
Після смерті першого чоловіка в 1899 році вони переїхали до Італії, щоб жити на віллі I Tatti у Флоренції, де в 1900 році одружилися в невеликій капличці вілли. Через кілька років Бернард Беренсон придбав віллу I Tatti, яка стала місцем зустрічі багатьох відомих інтелектуалів, у тому числі Едіт Вортон, Гертруди Стайн, Габріеле Д'Аннунціо, Джона Мейнарда Кейнса та Ізабелли Гарднер.
Успішна книга «Венеціанські художники епохи Відродження» була сприйнята схвально, що призвело до знайомства з колекціонеркою Ізабеллою Гарднер, яка попросила Бернарда допомогти зібрати картини для свого бостонського палацу, Фенуей Корт. У результаті 30-річне партнерство з Гарднер, а також з лондонською компанією Duveen Brothers, було дуже прибутковим і уможливило екстравагантний спосіб життя, яким насолоджувалися Беренсони.
До 1931 року крах американського фондового ринку взяв своє, і пара була змушена різко скоротити свої щедрі витрати. Протягом того року стан здоров'я Мері Беренсон погіршився, і вона перенесла операцію, щоб спробувати покінчити з нестерпним циститом. Після операції гарячка ледь не вбила її. Так і не одужавши повністю, до 1935 року вона набула інвалідності.
До Другої світової війни Мері Беренсон продовжувала шукати лікування від своїх захворювань, зокрема, психосоматичних. Вона померла 1945 року і похована в капличці в І Tatti.
Чоловік помер у 1959 році, похований поруч із нею.
- Барбара Стрейчі та Джейн Семюелс (1983), Мері Беренсон: автопортрет із її листів і щоденників
- Беренсон, Мері (1864–1944) на encyclopedia.com
- ↑ Dictionary of Art Historians
- ↑ а б в г Sherman C. R., Holcomb A. M. Women as interpreters of the visual arts, 1820- 1979 // Womans Art Journal — 1980. — P. 38. — ISBN 978-0-313-22056-2 — ISSN 0270-7993; 2158-8457
- ↑ а б RKDartists
- ↑ а б в г д е ж и Kindred Britain