Метрополітен Монреаля
Метрополітен Монреаля Montréal Métro | |||
---|---|---|---|
Опис | |||
Країна | Канада | ||
Місто | Монреаль | ||
Дата відкриття | 14 жовтня 1966 | ||
Щоденний пасажиропотік | 1,051 млн чол. [1] | ||
Річний пасажиропотік | 286,7 млн чол. | ||
Сайт | Офіційний сайт | ||
Оператор | Société de transport de Montréald | ||
Маршрутна мережа | |||
Кількість ліній | 4 | ||
Кількість станцій | 68 | ||
Довжина мережі | 69,2 км | ||
| |||
Метрополітен Монреаля Montréal Métro у Вікісховищі |
Метрополітен Монреаля (фр. Montréal Métro) — система ліній метро в місті Монреаль, Квебек, Канада. Другий за розміром та пасажиропотоком метрополітен в Канаді після метрополітену Торонто. Усі зупинки міської «підземки» — це станції мілкого закладення, що мають берегові платформи довжиною 152 метри. В системі використовується двоколійний тунель великого діаметру, середня відстань між станціями 950 метрів, та комбінований шинно-рейковий хід. Потяги метро живляться від третьої рейки.
Перші ідеї будівництва метро у місті виникли на початку 1900-х років коли запрацювали перші метрополітени у Сполучених Штатах у Бостоні, Філадельфії тощо. Але далі розмов діло не пішло через опозицию трамвайних компаній та Першу світову війну.
До цієї ідеї повернулися наприкінці 1920-х років, але будівництву завадили проблеми з економікою та зменшення пасажиропотоку громадського транспорту через поширення приватних автомобілів. На початку 1950-х трамваї у місті були замінені автобусами та міська влада знов повернулася до ідеї спорудження метрополітену, будівництво якого стартувало 23 травня 1962 року.
Початкова дільниця, що її було відкрито 1966 року, складалася з 20 станцій на двох лініях; дільниці Зеленої лінії «Етвотер» — «Папіно» та Помаранчевої «Плас-д'Арм» — «Анрі Бурасса». До початку виставки Експо-67 відкрилося ще декілька станцій на вже наявних лініях та нова Жовта лінія. Таким чином у Монреалі до відкриття виставки працювало три лінії та 26 станцій.
Найновіша Синя лінія була відкрита у 1986 році. Практично всі станції були відкриті в період між 1966 та 1988 роками, пізніше відкрилися лише 3 станції Помаранчевої лінії.
№ | Дата відкриття | Останнє продовження | Кількість станцій | Кінцеві станції | Довжина, км |
---|---|---|---|---|---|
Зелена | 14 жовтня 1966 | 1978 | 27 | «Ангріньйон» — «Оноре-Богран» | 22,1 |
Помаранчева | 14 жовтня 1966 | 2007 | 31 | «Кот-Вертю» — «Монморансі» | 30 |
Жовта | 28 квітня 1967 | — | 3 | «Беррі/UQAM» — «Лонгьой/університет Шербрука» | 4,25 |
Синя | 16 червня 1986 | 1988 | 12 | «Сен-Мішель» — «Сноудон» | 9,7 |
Потяги Монреальського метро мають меншу ширину, ніж ті, що використовуються у більшості північноамериканських метро; це дало змогу використовувати двоколійний тунель і зменшити витрати на будівництво. Оскільки у системі відсутні наземні ділянки, потяги менш схильні до корозії, а це збільшує термін служби вагонів. Потяги моделі MR-63[en], що будувалися для початкової дільниці, були остаточно зняті з експлуатації лише влітку 2018 року, пропрацювавши на лініях 52 роки.
- Метрополітен працює з 05:30 до 01:00, у суботу вночі до 01:30.
- Інтервал руху від 3-5 хвилин в годину пік до 12 хвилин пізно ввечері.
-
Вихід зі станції «Radisson»
-
Турнікети на станції «Lucien Allier»
-
Станція «Verdun»
-
Станція «Assomption»
-
Потяг з шинним ходом
-
Всередині вагона
- ↑ APTA, [1] [Архівовано 4 липня 2010 у Wayback Machine.] Transit Ridership Report.
- Метрополітен Монреаля на Urbanrail.net (англ.)
- Монреальський метрополітен на Undergroundexpert.info (рос.)
- Montreal by Metro (англ.)