Очікує на перевірку

Мечеть Паризької Богоматері

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мечеть Паризької Богоматері
Мечеть Парижской Богоматери
Жанрантиутопія
Формароман
АвторОлена Чудінова
Моваросійська
Опубліковано2005
Країна Росія
ISBN-13:978-5-699-11167-1
ISBN-10:5-699-11167-0

«Мечеть Паризької Богоматері» (рос. Мечеть Парижской Богоматери) — антиутопічний роман російської письменниці Олени Чудінової, вперше надрукований російською мовою 2005 року.

Події роману розгортаються 2048 році у Франції, владу в якій захопили мусульманські іммігранти. За словами письменниці, яка вважає себе християнкою, вона не вірить в діалог цивілізацій через те, що мусульмани ведуть його з позиції сили. Роман написаний під враженням від подій в Чечні, а також захоплення школярів у Беслані.

Роман перекладений на декілька мов, окрім цього, вийшло піратське видання в Туреччині. До того, як Жан Робен опублікував «Мечеть Паризької Богоматері» у Франції, 62 видавництва відмовилися випустити книгу, оскільки боялися як за своє життя, так і просто звинувачень в антимусульманських поглядах. На основі роману було знято чотирисерійний фільм, режисер — Володимир Синельников. Книга Чудінової стала лауреатом нагород «Басткон» та «Іван Калита».

Історія написання

[ред. | ред. код]

Олена Чудінова до створення роману ніколи не писала ні про майбутнє, ні про сьогодення, а також не цікавилася раніше ісламом. Відомо, що на неї мали значний вплив події в Чечні. Проте, під час написання роману на думку автора книги тема ісламізму вже «витала в повітрі», окрім цього відбулося захоплення заручників в школі Беслана, і це переконало Чудінову в тому, що іслам — політична сила всесвітнього масштабу.

«Мечеть Паризької Богоматері» було написано за п'ять місяців, тоді як зазвичай Чудіновій на створення книги потрібно не менше ніж рік. Розповідаючи про те, чому саме Париж і Нотр-Дам були обрані для «Мечеті», Чудінова зазначає, що константинопольську Ая Софія вже переробили в мечеть таким же чином за 500 років до цього, і «Нотр-Дам — єдине, що у нас залишилося». Олена Чудінова також зазначає, що під час бесіди з представником ісламської умми Росії той зазначив, що «при зростанні числа мігрантів буде все більше й більше, а коли їх стане більше і ще більше — тут буде шаріат», що переконало її в намірі мусульман не інтегруватися в суспільство, а нав'язувати свої цінності. Письменниця також вважає неможливим вести діалог цивілізацій з представниками ісламу, оскільки вони ведуть його з позиції сили.

Закордонні публікації

[ред. | ред. код]

Пізніше книга була перекладена декількома європейськими мовами: французькою, сербською[1], турецькою, англійською, польською та норвезькою. При цьому, першим закордонним виданням виявилося сербське в 2006 році, а перекладачем — Любинка Мілінчич.

Після закінчення французького перекладу тривалий період часу не вдавалося знайти видавництво, яке б насмілилося опублікувати роман у Франції. Як стверджує французький книговидавець Жан Робен, він видав цю книгу у 2009 році[2], після того, як 62 видавництва відмовилися друкувати роман, побоюючись звинувачень в антимусульманських поглядах. Переклад книги французькою мовою був замовлений Оленою Чудіновою і на перших порах був у вільному доступі в інтернеті, але перекладач побажав залишитися анонімним, побоюючись за своє життя[3].

У Болгарії роман вийшов у 2013 році під назвою «Джамията „Парижката Света Богородица“ 2048 година». У Туреччині роман виданий піратським способом[4].

Сюжет

[ред. | ред. код]

Події роману відбуваються в середині XXI століття (в пізнішому виданні уточнено, що події відбуваються 2048 році[5]), коли світ під впливом ісламської агресії розділяється частини: на Європу, яка втратила культуру і традиції, Росію, яка зі своїми супутниками успішно обороняється від ісламських загарбників, а також віддалені непохитні ісламом країни, такі як Австралія[6]. Основні події розгортаються у Франції, де основна частина населення під гнітом ісламістів покірно приймає їх релігію й при цьому навіть не пручається[6].

Християнська меншість проживає в гетто[6], деякі з яких, йдучи в катакомби[7], беруть участь в русі Опору. Опір очолює Софія Севазміу, прототипом якої, на думку критика Галини Юзефович, є італійська журналістка Оріана Фаллачі[6][8] (це також підтверджує й сама Чудінова в інтерв'ю). Тим часом, собор Нотр-Дам перетворений мусульманами в мечеть Аль-Франконі[7]. Один з головних героїв — Ежен-Олів'є, нащадок родини Левек, чий дід працював міністрантом собору і загинув при його захисті від ваххабітів, веде боротьбу з ненависними ватажками ісламістів[9]. У складі Опору, яке в Парижі 2048 року називають «макісарамі» за аналогією з рухом періоду Другої світової війни, протягом роману також зустрічаються священник (отець) Лотар; юна Жанна Сентвіль та юродива Валері, а також серб Слободан Кнежевич, який втік з Косово після нападу албанців й переселився до Росії[8].

Після заколотів ісламісти мають намір знищити гетто «невірних», в результаті чого учасникам Опору необхідно вирішити, який крок зробити у відповідь. Вони вважають, що необхідна моральна перемога «хреста» над «півмісяцем» і вирішуються захопити мечеть Аль-Франконі, перетворивши її назад в собор Паризької Богоматері, а потім підірвати, щоб він більше не ставав святилищем іншої, релігії, залишившись назавжди християнською святинею[7][8].

Як історичні позитивні герої в романі виділяються православні християни й традиціоналісти, послідовники архієпископа Марселя Лефебвра. Водночас католики XX століття, зокрема, Іван Павло II й Олександр Мень, вважаються поганими фігурами[6].

Під час операцій Опору деякі персонажі згадували своє колишнє життя, в тому числі й колишні імена. Зокрема, одну з героїнь за часів вільної Франції звали Аннетт, а після революції почали називати Асет. Її чоловік, протягом усього роману відомий як Касім, перед смертю повернувся на бік макісарів, а його останніми словами були: «Я не Касім, я — Ксав'є!»[7][8].

Після вдалої операції по захопленню мечеті отець Лотар переосвячує її в собор та проводить месу, а Софія Севазміу мінує собор, обидва залишаються в ньому до кінця. В той самий час молодше покоління залишає острів Сіте, слідуючи заздалегідь підготовленим планом, а також евакуює жителів гетто, які перебувають в небезпеці[8].

Відгуки

[ред. | ред. код]

Роман викликав дуже широке громадське обговорення, ставши книгою-скандалом[8][10]. Багато в чому це пов'язано з тим, що в романі підтримуються антиісламські погляди, вперше висловлені Оріаною Фаллачі в книзі «Лють і гордість»[6], яка описує трагедію 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку й викликала скандал з обох сторін[11]. На думку ж автора книги, конфлікт цивілізацій при розвитку подій неминучий, що пов'язане з надмірною політкоректністю[12].

Православний публіцист Володимир Карпець вважає, що ця книга, що має антиісламську спрямованість, шкідлива й руйнівна, оскільки, на його думку, для Росії підходить тільки союз з ісламським світом (зокрема через великий відсоток мусульман у Росії).

Французьке ультраправе видавництво Riposte laïque зазначає, що насправді Чудінова слабо розбирається у французькій соціологічний реальності, але водночас вважають її книгу застереженням, до якого варто прислухатися. Вони вважають, що якби подібне сталося в 1979 році і до нього б прислухалися, можливо, вдалося б уникнути терактів в редакції Charlie Hebdo, трагедії 11 вересня, а також інших потрясінь, пов'язаних з радикальним ісламізмом[2]. За словами Жана Робена, який опублікував книгу, читачі спочатку ознайомилися з вільною версією в інтернеті, назвавши її чудовою.

За словами Чудінової, опоненти ставили їй в провину упередженість, ксенофобію, антиісламізм, зосередженість лише на радикальному ісламізмі та поверхове знання Корану. Що стосується толерантності та політкоректності, вони затавровані вже в авторських коментарях до роману[13].

Андрій Буровський вважає, що книга Чудінової є «блискучою й страшною», розділяючи погляди автора: що для того, щоб воювати, потрібно мати те, за що воювати. Він також допускає, що описані події можуть відбутися в реальності, але для цього потрібно «зберегти себе»[7].

Критикують книгу також і з літературної точки зору. Французи відзначають не найкращу якість перекладу, а також специфічний, важкий для прочитання стиль оповіді[14], а Галина Юзефович — «реалізований на швидку руку» сюжет, визнаючи при цьому, що Чудіновій були важливі не літературні досягнення, а ідеологічні[6].

Фільмографія

[ред. | ред. код]

У 2011 році знятий документальний фільм «Мечеть Паризької Богоматері» в чотирьох серіях, режисером якого — Володимир Синельников. Цей фільм входить в серію «Третя світова розпочалася», а за словами його творця, він після прочитання книги задумався про майбутню потенційну катастрофу й припускає, що точка повернення вже може бути пройдена. «Тому я з сумним настроєм завершував цю роботу», — зазначив Синельников[15], сказавши також наприкінці завершальної серії фільму, що «якщо не усвідомити цю проблему зараз, то всі ми приречені».

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • У 2005 році «Мечеть Паризької Богоматері» стала лауреатом премії «Басткон».
  • У 2006 році роман переміг в конкурсі «Іван Калита-2006»[16].

Література

[ред. | ред. код]

Російськомовні видання

[ред. | ред. код]
  • Чудинова, Е. П. Мечеть Парижской Богоматери: 2048 год. — М. : Вече, 2015. — 320 с. — ISBN 9785444445037.
  • Чудинова, Е. П. Мечеть Парижской Богоматери: 2048 год. — М. : Лепта-Пресс, Эксмо, Яуза, 2006. — 448 с. — 10 000 прим. — ISBN 9785699147540.
  • Чудинова, Е. П. Мечеть Парижской Богоматери: 2048 год. — М. : Вече, Грифъ, 2012. — 320 с. — 6000 прим. — ISBN 9785444402306.
  • Чудинова, Е. П. Мечеть Парижской Богоматери: 2048 год. — М. : Вече, 2005. — 528 с. — 7000 прим. — ISBN 5981940611.
  • Чудинова, Е. П. Мечеть Парижской Богоматери: 2048 год. — М. : Олимп, 2011. — 288 с. — 1000 прим. — ISBN 9785964803546.
  • Чудинова, Е. П. Мечеть Парижской Богоматери: 2048 год. — Яуза, Лепта-Пресс, Эксмо. — М. : Вече, 2005. — 528 с. — 7100 прим. — ISBN 5699111670.

Іншомовні видання

[ред. | ред. код]
  • Tchoudinova E. La mosquée Notre-Dame de Paris : année 2048 : roman-mission. — Paris : Tatamis, 2009. — 481 p. — ISBN 9782917617021.
  • Chudinova E., Maxwell Anderson D., Ivanišević de Berthet, S. The mosque of Notre Dame. — Forest Lake, Minnesota : The Remnant Press, 2015. — 267 p. — ISBN 9781944241049.
  • Чудинова, Е. П. Джамията „Парижката Света Богородица“: 2048 година. — София : Велик архонтски събор, 2013. — 304 с. — ISBN 9786199004111.
  • Czudinowa E. Meczet Notre Dame. Rok 2048. — Warszawa : Wydawnictwo Varsovia, 2012. — ISBN 9788361463030.
  • Чудинова, J., Милинчић, Љ. Богородична џамија у Паризу. — Београд : Руссика, 2009. — 237 с. — ISBN 9788686201225.
  • Tschudinowa, J., Lehmann, B. Die Moschee Notre-Dame: Anno 2048. — Leipzig : Renovamen Verlag, 2017. — ISBN 9783956211287.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Елена Чудинова дала эксклюзивное интервью «Лепте»!. Издательство Лепта. Архів оригіналу за 22 жовтня 2017. Процитовано 29 квітня 2019.
  2. ↑ а б Le roman « La mosquée Notre-Dame de Paris 2048 », publié en France avec quatre ans de retard ! (фр.). Riposte Laïque. 11 травня 2009. Архів оригіналу за 17 квітня 2019. Процитовано 29 квітня 2019.
  3. ↑ Hurd, Dale. (15 вересня 2010). 'Islamization' of Paris a Warning to the West. CBN News. Архів оригіналу за 6 грудня 2010. Процитовано 7 грудня 2010.
  4. ↑ Анонсы: Елена Чудинова. Формат А-3. 29 серпня 2016. Архів оригіналу за 2 березня 2020. Процитовано 29 квітня 2019.
  5. ↑ Чудинова Е.П.]]. Мечеть Парижской Богоматери: 2048 год. — М., 2015. — 320 с. — ISBN 978-5-4444-4503-7.
  6. ↑ а б в г д е ж Юзефович, Г. Л. Начнём с фантастики. Елена Чудинова: Мечеть Парижской Богоматери // Удивительные приключения рыбы-лоцмана: 150 000 слов о литературе. — АСТ, 2016. — 430 с. — ISBN 978-5-17-099672-8.
  7. ↑ а б в г д Буровский, А. М. Глава 16. Куда идем? // Феномен мозга. Тайны 100 миллиардов нейронов. — М. : Яуза, 2011. — 300 с. — ISBN 978-5-699-45032-9.
  8. ↑ а б в г д е Верховцева, Нина. (9 серпня 2006). Христиан загонят в катакомбы (рос.). Взгляд. Архів оригіналу за 2 березня 2020. Процитовано 29 квітня 2019.
  9. ↑ "Meczet Notre Dame. Rok 2048" Elena Czudinowa (пол.). Stowarzyszenie Kultury Chrześcijańskiej im. Ks. Piotra Skargi. Архів оригіналу за 8 листопада 2017. Процитовано 29 квітня 2019.
  10. ↑ Орлова, Алиса. (16 листопада 2005). «Мечеть Парижской Богоматери»: антиутопия? скандал? предупреждение? (рос.). Православие.Ru. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 29 квітня 2019.
  11. ↑ Ярость и гордость // Огонёк. — 2004. — № 41. — Число 17 (10). — С. 12. Архівовано з джерела 2 березня 2020. Процитовано 2 березня 2020.
  12. ↑ Виктор Колмогоров (19 січня 2015). Мечеть Парижской Богоматери: по следам теракта во Франции (рос.). park72.ru. Архів оригіналу за 28 травня 2019. Процитовано 29 квітня 2019.
  13. ↑ Чудинова, Е. П. От автора // Мечеть Парижской Богоматери: 2048 год. — М. : Вече, 2015. — 320 с. — ISBN 978-5-4444-4503-7.
  14. ↑ Le best-seller russe «La mosquée Notre Dame de Paris» enfin en français !. Архів оригіналу за 21 грудня 2010. Процитовано 7 грудня 2010.
  15. ↑ Документальный фильм «Мечеть Парижской Богоматери» откроет Русскую кинонеделю в Нью-Йорке. Православие.Ru. 14 вересня 2011. Архів оригіналу за 25 жовтня 2012. Процитовано 11 грудня 2013.
  16. ↑ БАСТКОН-2006: православная литература становится серьезным игроком? (рос.). Агентство Политических Новостей. 1 лютого 2006. Архів оригіналу за 12 березня 2018. Процитовано 29 квітня 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мечеть_Паризької_Богоматері&oldid=35391082