Микола (Борецький)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Микола Борецький)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола (Борецький)
Митрополит Микола Борецький
Митрополит Київський і всієї України
1927 — 1930
Церква: УАПЦ
Попередник: Василій (Липківський)
Наступник: Іоанн (Павловський)
 
Альма-матер: Київська духовна семінарія
Діяльність: священник, митрополит
Народження: 19 грудня 1879(1879-12-19)
Сарни, Київська губернія
Смерть: після 1935
Ленінград (?)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Борецький.

Митрополит Київський і всієї України Миколай (в мирі — Борецький Микола; нар. 19 грудня 1879(18791219), Сарни — після 1935, ймовірно Ленінград) — український духовний діяч, другий митрополит відродженої 1921 року Української автокефальної православної церкви. Нащадок київського митрополита Йова Борецького.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 19 грудня 1879 року містечку Сарни Липовецького повіту Київської губернії (нині село Монастирищенського району Черкаської області) в родині священника. Микола Борецький у п'ять років осиротів, по смерті батька при матері залишилося двоє дітей — Микола та старша сестра. Не маючи майже ніякої підтримки, мати почала працювати вчителькою у початковій школі в Сарнах. Коли хлопцеві виповнилося дев'ять років, вона віддала його до Уманської бурси, сама переїхала туди і почала утримувати сім'ю столуванням школярів та декого з педагогів.[1]

У 1901 р. закінчив Київську духовну семінарію (РПЦ МП) та короткотермінові педагогічні курси в Харкові (1902). Висвячений на священника в 1904 році. Працював на Поділлі в парафіях: с. Коханівці, в містах Жмеринці та Гайсині. Законовчитель в різних школах: с. Коханівці, в м. Жмеринці в однокласових школах та в залізничній, в гімназії в м. Жмеринці, у Винницькому учительському інституті, в Черкасах в учительській семінарії та в Гайсині в дівочій гімназії[2]. Восени 1914 року Борецький виїхав на фронт Першої світової війни, де служив капеланом 250-го піхотного полку, а разом з тим і благочинним 65-ї дивізії[1][2]. Після повернення з фронту навесні 1917 року він став настоятелем Миколаївського собору в місті Гайсині й невдовзі був обраний головою міської ради.[3]

У 1918 р. за гетьманської влади подільський єпископ Російської православної церкви Пимен (Пєгов), затятий русифікатор (пізніше екзарх пробільшовицької Обновленської Церкви), заборонив Миколу Борецькому священнослужіння за те, що він використовував у службі українську мову. Але парафія не прийняла присланого Пименом настоятеля. У червні 1919 р. заборона повторилася, але намарне.[2][3]

Влітку 1921 року, переслідуваний радянською владою, отець Микола оголосив про свою приналежність до щойно створеної Української автокефальної православної церкви. Йому наслідували ще 50 священників, які разом з парафіями приєдналися до української церкви. А наприкінці жовтня 1921 року в київському Софійському соборі Всеукраїнський православний собор обрав отця Борецького на висвячення в єпископи для Гайсинщини. Борецькому невдовзі після обрання на єпископа довелося пережити двомісячний арешт.[1][3]

15 лютого 1922 р. висвячений в єпископа Гайсинського УАПЦ. У 1922—1927 рр. — єпископ УАПЦ Гайсинської округи, настоятель Миколаївського храму в Гайсині.[4]

На Другому Всеукраїнському Православному соборі в жовтні 1927 року єпископа Гайсинського Миколу Борецького обрано на митрополита Київського і всієї України замість Василя Липківського, усунутого з посади на вимогу радянської влади.[2] Окрім митрополичого служіння він був у цей час також духовним керівником 12 парафій УАПЦ в Києві. У перші ж місяці свого перебування на катедрі першоієрарха УАПЦ митрополит відвідав чимало парафій: на Волині, Полтавщині, Чернігівщині, в Дніпропетровську, провів кілька єпископських пастирських нарад.[1]

3 січня 1930 року митрополита Борецького допитано в Київському ГПУ з приводу його проповідей, виголошених у Києво-Михайлівському Золотоверхому соборі. 29 січня 1930 року на Надзвичайному соборі митрополит Борецький був примушений співробітниками ГПУ підписати акт «самоліквідацію» церкви (протоколи цього «собору» дослідникам невідомі).[5]

У березні-квітні 1930 року митрополита Борецького не раз допитувало ГПУ, імовірно, зондуючи можливість його залучення до процесу Спілка визволення України (СВУ). 2 квітня 1930 року йому було висунуте обвинувачення в тому, що він, «використовуючи своє становище митрополита автокефальної Церкви, проводив протягом 1929 й початку 1930 року антирадянську роботу, що полягала в систематичних виступах його з церковної кафедри Софіївської церкви Києва з контрреволюційними промовами, що виховували людність в антирадянському дусі». Микола Борецький ці обвинувачення заперечив[1].

17 червня 1930 року Борецького заарештовано. Судова «трійка» при колегії ГПУ УСРР 4 липня ухвалила вирок — ув'язнити його у концтаборі терміном на вісім років. Борецького перевезли спочатку в розпорядження секретного відділу ОДПУ до Москви, а потім разом із групою засуджених у т. зв. справі СВУ — в м. Ярославль (нині місто в РФ) до політичного ізолятора. Там він тяжко захворів. Борецький відмовився підписати заяву до папи Римського про відсутність у Радянському Союзі переслідування за віру. Він був доведений тортурами до божевілля і вже тяжко хворий переведений до Соловецького концтабору, а потім як безнадійно психічно хворого було перевезено до Ленінградської психіатричної лікарні.[3][5] Останні відомості про безпорадний стан митрополита надійшли до Вінниці у 1935 році. Подальша його доля невідома[1][2][5].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е Зінченко Арсен (1993). ...Я люблю свою батьківщину і свою церкву. Київська старовина. № 3: 115—127.[недоступне посилання з липня 2019]
  2. ↑ а б в г д Протоєрей Митрофан Явдась (1956). Українська Автокефальна Православна Церква 1921-1936. Мюнхен: Краєва Рада УАПЦ у Федеральній Республіці Німеччини. с. 56—58.
  3. ↑ а б в г 19 грудня виповнюється 122 роки від народження митрополита Української Автокефальної Православної Церкви Миколи Борецького. Радіо Свобода. 2001.12.13. Архів оригіналу за 4 листопада 2013. Процитовано 4 листопада 2013.
  4. ↑ Микола Борецький. Українці в світі. Архів оригіналу за 5 листопада 2013. Процитовано 4 листопада 2013.
  5. ↑ а б в «Микола Борецький» [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
Меморіальний барельєф на честь Миколи Борецького в Києві
  • У с. Сарни Монастирищенської міської громади Уманського району Черкаської області відкрито меморіальну дошку на честь М. М. Борецького[1].
  • 22 липня 2023 в Києві освятили та урочисто відкрили меморіальний барельєф на честь Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви митрополита Київського і всієї України Миколи Борецького. Ініціював його встановлення речник Генерального штабу Збройних Сил України, відомий український історик, краєзнавець і громадський діяч Андрій Ковальов. Барельєф відкрито на стіні будинку, у якому в 1927—1930 роках мешкав митрополит, на провулку Делегатському, 12[2].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://dostup.pravda.com.ua/request/34943/response/76884/attach/4/attachment.pdf
  2. ↑ Букет Є. У Києві відкрили барельєф на честь очільника українського церковного визвольного руху Миколи Борецького // АрміяInform

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник: Митрополит Київський і всієї України (УАПЦ)
1927—1930 		Наступник:
Василь (Липківський) Іван (Павловський)


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Микола_(Борецький)&oldid=42877107