Милорадович Петро Михайлович
| Милорадович Петро Михайлович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 1857 |
| Помер | 1930 |
| Діяльність | актор, антрепренер |
| Заклад | Театр «Соловцов», Театр Бергоньє і Перший театр Української Радянської Республіки імені Шевченка |
Петро́ Миха́йлович Милора́дович (1857—1930) — актор, антрепренер і театральний діяч. Як актор виступав у київському театрі «Соловцов», у Державному драматичному театрі ім. Т. Шевченка. Українофіл, прихильник Молодого театру Леся Курбаса.
Народився 1857 року.
На сцені — з 20 вересня 1887 року. Перших три зимових сезони служив у м. Гродно.
Два сезони працював в антрепризі Яковлєва, після чого перейшов до антрепризи М. Перлова (Прухникова).
Згодом працював у Білостоці, Мінську, Вільно.
Брав участь у поїздках по різних містах з антрепренерами Дальським і братами Адельгеймами.
Чотири роки гастролював з різними українськими трупами, відвідав майже всі гірничі заводи на Уралі, а також міста Перм, Єкатеринбург і Челябінськ.
Служив сезон в оперетці Антонової в Челябінську і в Ірбіті під час ярмарку.
Літнього сезону 1900 року працювавув Катеринославі в народному театрі.
1 серпня 1901 року вступив до трупи Київського театру «Соловцов» на ролі коміків і резонерів.
У 1917—1918 роках разом з Максом Максіним (у майбутньому — відомий німецький кінопродюсер Макс Пфайффер) очолював «Великий театр мініатюр Максіна-Милорадовича», що працював у приміщенні Театру Бергоньє.[1][2][3]
1917 року в Театрі Бергоньє за підтримки Петра Михайловича відбулися виступи «Молодого театру Леся Курбаса».[4]
1918 року в Одесі разом з Максом Максіним очолював театр «Мініатюр» у колишньому театрі «Колізей» — театрі Василя Вронського.[5]
1918 року Петро Михайлович був уповноваженим дирекції Інтимного театру в Києві (Хрещатик, 43).
Згодом як актор виступав у Державному драматичному театрі ім. Т. Шевченка.[6]
- Театр «Соловцов»
- 1902 — «Рюї Блаз» Віктора Гюго
- Театр Бергоньє (дирекція Новікова)
- 1906 — «Медові дні», фарс у 3 діях[7]
- Перший театр УРСР ім. Т. Шевченка
- 1920 — Ксьондз («Гайдамаки» за Т. Шевченком, реж. Лесь Курбас)[8]
- 1920 — Суддя («Ревізор» за М. Гоголем, реж. О. Загаров)[9]
- 1921 — Блек («Чорна Пантера і Білий Медвідь» В. Винниченка, реж. В. Василько)[10]
- ↑ Интересные факты про здание театра [Архівовано 25 вересня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Газета «Киевлянинъ», 10 августа 1917 года(рос.)
- ↑ Людмила Пуха. Кінематограф і Лесь Курбас. — С. 43
- ↑ Лесь Курбас: репетиція майбутнього / Неллі Миколаївна Корнієнко. — К.: Либідь, 2007. — С. 45
- ↑ Евгений Деменок. Одесские кабаре и театры миниатюр (1909—1920 годы) [Архівовано 10 лютого 2021 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ З «Гайдамаками» — через усе життя! [Архівовано 5 листопада 2020 у Wayback Machine.] day.kyiv.ua
- ↑ Газета «Киевлянин», № 358 за 29.12.1906
- ↑ Юрій Бобошко. Режисер Лесь Курбас. — К.: Мистецтво, 1987. — С. 58
- ↑ История советского драматического театра: 1917—1920.-T. 2. 1921—1925. — М.: Наука, 1966. — С. 234
- ↑ Лесь Курбас. Фотоархів. Чорна Пантера і Білий Медвідь [Архівовано 16 червня 2021 у Wayback Machine.] kurbas.org.ua
- Словарь сценическихъ деятелей. Вып. 16. Мер-Мюл // Журнал «Театръ и Искусство», 1904. — С. 2 [Архівовано 4 листопада 2020 у Wayback Machine.](рос.)
