Миронов Микола Миколайович
| Миронов Микола Миколайович | |
|---|---|
| Народився | 5 травня 1901 Київ |
| Помер | 1998 Україна |
| Громадянство |  Російська імперія →  СРСР →  Україна |
| Національність | українець |
| Alma mater | Перша київська гімназія |
| Роки активності | 1920-1990-ті |
| Нагороди | Почесні грамоти |
Миронов Микола Миколайович (5 травня 1901, Київ, Російська імперія — 1998, Україна) — український педагог, методист з початкового навчання, історик та ідеолог дитячих та юнацьких громадських рухів.[1][2][3]
Народився 5 травня 1901 року в Києві в сім'ї залізничника.
З 1909 по 1919 рік навчався в 1-й Київській гімназії.
У 1917 році був одним із організаторів соціалістичного союзу молоді в Києві.
З квітня 1919 року — слухач перших в Україні педагогічних курсів для підготовки керівників дитячих трудових комун. У березні 1920 року працював інструктором дитячих будинків та учителем російської мови у Гомелі. З квітня 1920 року — політрук батальйону Червоної армії. Демобілізувався у вересені 1921 року, до грудня 1922 року — комсомольський працівник у Вінниці та Чернігові.
У січні 1923 року став очільником новоствореного Центрального бюро комуністичного дитячого руху (ЦБ КДР). За активної участі Миколи Миронова у квітні 1923 року вийшов 1-ший номер дитячого журналу «Червоні квіти», а згодом — щомісячник «Октябрьские всходы».
З 1924 по 1927 рік — навчався в Харківському інституті народної освіти, після закінчення якого вступив до аспірантури Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП). 10 грудня 1930 року захистив дисертацію з проблем розумового виховання. У травні 1931 року — отримав вчене звання наукового співробітника і отримав в УНДІП посаду завідувача секцією дитячої літератури.
З 1934 по 1939 рік — працював головним редактором видавництва «Дитяча література» у Харкові. Після переїзду видавництва до Києва став проректором з наукової роботи Харківського державного педагогічного інституту.
Під час війни перебував в евакуації та не припиняв викладацької й наукової роботи. Певний час працював доцентом кафедри педагогіки Уральського та директором Старобільського педагогічних інститутів.
Після звільнення Києва отримав посаду головного редактора видавництва «Радянська школа». З 1946 року — доцент кафедри педагогіки, а потім — кафедри методики початкового навчання Київського державного педагогічного інституту ім. О. М. Горького.
З 1980 по 1995 рік — старший науковий співробітник лабораторії історії та теорії педагогіки Інституту педагогіки АПН України.[2][3]
Помер Микола Миронов у 1998 році.[1]
М. М. Миронов — укладач збірок теоретико-методичних матеріалів з питання вітчизняного та зарубіжного комуністичного дитячого руху: «Хрестоматия по детскому движению» (1924, 1926), «Молоді ленінці на селі» (1925), «Заминка в комдетдвижении» (1926), «Чергові завдання комдитруху (Матеріяли ІІІ Всеукрнаради комдитруху)» (1926)[2].
Розвідки М. Миронова про розвиток дитячого руху публікували в журналах «Дитячий рух», «Радянська освіта» (під рубриками «Дитячий рух», «Дитрух — соцвих»), «Радянська школа», «Червоні квіти», «Октябрьские всходы»; газет «Молодь України», «Вісті» та ін[2].
Микола Миколайович на початку 1930-х років написав кілька навчальних посібників з читання для різних класів початкової школи, працював над проблемами удосконалення техніки читання в дітей молодшого шкільного віку, вироблення вміння читати мовчки, над розвитком мовленнєвих навичок учнів 3–4 класу початкової школи. Цій тематиці в основному і присвячений доробок вченого.[1]
На посаді редактора видавництва «Радянська школа» багато працював над подальшим розвитком методики пояснювального читання як засобу розвитку мови, мислення, виховання дітей молодшої школи, досліджував педагогічний спадок К. Ушинського та Л. Толстого[1].
За словами Л. Пироженко, Микола Миколайович Миронов до кінця життя залишився ідеологом, пропагандистом та істориком дитячого руху «з глибоким переконанням у тому, що без активної участі у громадському житті школи, села, міста, країни, без дитячої організації — неможливе повноцінне виховання та соціалізація дитини»[2].
Роботу над першим посібником вчений розпочав у 1929 році у співавторстві з Яковом Чепігою (вийшла в 1930 році під назвою «Робоча книжка з мови, літератури й суспільсьвознавства для ІІІ класу»). Цей підручник у дещо переробленому вигляді перевидавався і використовувався в навчальному процесі аж до 1956 року.
Читанка побудована за принципом тематичного зближення — внутрішнього тематичного та ідейного зв'язку матеріалів. Усі наступні теми логічно пов'язані з попередніми.
Щороку в учительських колективах читанку рецензували, автор отримував листи із зауваженнями та порадами. Удосконалення та добір текстів М. М. Миронов проводив за трьома напрямами:
- визначення загальної кількості важких для розуміння учнів слів та понять, які слід засвоїти учням під час читання твору;
- визначення допустимого навантаження на урок, тему;
- розподіл нових понять за галузями (індустріальне виробництво, сільське господарство, природа, мистецтво, суспільство, побут тощо).
Нові поняття розкривалися засобами синонімічного пояснення, порівняння, введення слова в контекст.
Методичний апарат читанок М. М. Миронова (запитання до текстів, завдання, поради для позакласного читання тощо) спрямований на застосування в роботі з підручником. Серед таких вправ: словникові роботи, бесіди за прочитаним текстом, переказ, складання плану, здійснення переходу до позакласного читання художньої літератури, газет і журналів.
У 1932 році на республіканському конкурсі читанок отримала першу премію «Літературна читанка для 4 класу» шкіл з української мови навчання. Він був визнаний найкращим на конкурсі 1946 року і з деякими змінами та доповненнями перевидавався аж до 1969 року, коли читання в 4 класі було замінене українською літературою (всього підручник мав 35 перевидань).[1]
- Грамота товариства «Знання» УРСР (1967)
- Грамота Республіканського педагогічного музею УРСР (1971)
- Почесна грамота ЦК ЛКСМ (1968, 1979)
- Почесна грамота КДПІ ім. Горького (1982)
- В ПМУ виставка «Сіяч розумного, вічного», присвячена 110-й річниці дня народження педагога (у травні-червні 2011)[1]
- ↑ а б в г д е Рудницька Т. До 120-річчя від дня народження Миколи Миронова (1901–1998), українського педагога, методиста з початкового навчання, фахівця із проблем дитячих та юнацьких громадських рухів // Педагогічний музей України. — 2021.
- ↑ а б в г д Микола Миколайович Миронов (1901—1998) — історик, ідеолог та популяризатор дитячого руху в Україні / Н. Коляда // Історико-педагогічний альманах. — 2008. — Вип. 2. — С. 64-70.
- ↑ а б Педагогічна та освітня діяльність Миколи Миколайовича Миронова (1901–1998) / Г. Кудина // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. — 2011. — Вип. 2. — С. 192-196.
- Рудницька Т. До 120-річчя від дня народження Миколи Миронова (1901–1998), українського педагога, методиста з початкового навчання, фахівця із проблем дитячих та юнацьких громадських рухів // Педагогічний музей України. — 2021.
- Микола Миколайович Миронов (1901—1998) — історик, ідеолог та популяризатор дитячого руху в Україні / Н. Коляда // Історико-педагогічний альманах. — 2008. — Вип. 2. — С. 64-70.
- Педагогічна та освітня діяльність Миколи Миколайовича Миронова (1901–1998) / Г. Кудина // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. — 2011. — Вип. 2. — С. 192-196.
- Пироженко Л.В. Миронов Микола Миколайович // Українська педагогіка в персоналіях. Навчальний посібник. У 2 кн. Кн. 2. ХХ століття / За ред. О.В. Сухомлинської. — К.: Либідь, 2005. —С. 512-517.
- Пироженко Л. Педагогічний портрет у номері: Микола Миронов // Директор школи. — 2005. — № 6–7. — С. 45–53.