Могучов Леонід Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леонід Борисович Могучов
Народження24 квітня 1925(1925-04-24)
Чернігів, УРСР, СРСР
Смерть8 травня 2014(2014-05-08) (89 років)
 
Чернігів, Україна
КраїнаСРСР СРСР →
Україна Україна
Жанрграфіка, акварель
Діяльністьхудожник
Учасникнімецько-радянська війна
Нагороди
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден Вітчизняної війни II ступеня Медаль «За відвагу» Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Леоні́д Бори́сович Могучо́в (24 квітня 1925, Чернігів — 8 травня 2014, там само) — український художник-графіст.

Біографія

[ред. | ред. код]

Леонід Могучов народився 24 квітня 1925 року в багатодітній родині технічних працівників Чернігівського драматичного театру[1], де був десятою дитиною[2]. За національністю українець[3].

Здібності Леоніда до малювання помітили рано. Батьки віддали хлопчика на навчання до театрального художника Василя Бєляєва[1]. З дитячих років майбутній художник почав робити замальовки, основною темою яких стало рідне місто, його архітектура. Брав активну участь у міських мистецьких виставках[1]. Пізніше його творчим наставником став живописець Микола Глущенко[4].

Його батько, Борис Могучов, а також чотири старших брати загинули на фронті, сестра померла в Казахстані від поранень[2]. Сам Леонід став свідком бомбардування Чернігова[1]. Після звільнення міста юнак, якому саме виповнилося 18 років, 1 вересня 1943 року[3] вступив до лав Червоної армії[2].

У складі 2-го Лунинецького Червонопрапорного полку морської піхоти молодший сержант[3] Могучов як сапер брав участь у боях на 1-му Білоруському, Українському і Прибалтійському фронтах[5]. Визволяв Україну, Білорусь, Прибалтику, Польщу, форсував Дніпро[2]. Дістав тяжке поранення та контузію[2]. Кінець війни зустрів під Кенігсбергом. Після цього Могучова відправили служити на флот: на тральщику морських мін він брав участь у розмінуванні островів Фінської затоки[6].

Нагороджений бойовими орденами та медалями, зокрема орденом Вітчизняної війни II ступеня[7], медаллю «За відвагу»[3], медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»[8] та орденом «За мужність»[6]. Під час бойових дій не полишав малювання.

Демобілізований у 1949 році[1]. 1951 року закінчив Центральну військово-морську школу в місті Хімки. В 1953 році Леонід Могучов закінчив перший курс Одеського художнього училища, але через матеріальну скруту полишив навчання і повернувся до Чернігова[1]. Очолив морський клуб ДТСААФ, вів секцію вітрильників[1]. Займався художнім оформленням, протягом 18 років керував образотворчою студією при Чернігівському будинку піонерів та школярів[1].

В 1953 році відбулася перша виставка робіт художника[4]. С того часу, подорожуючи Україною, Леонід Могучов створив сотні замальовок місцевих архітектурних пам'яток, чимало з яких не збереглося до наших днів.

У 1993—1994 роках Могучов із циклом своїх робіт «Духовна спадщина України» відвідав Канаду, де під патронатом Посольства України в Канаді, Української православної церкви Київського патріархату, Українського товариства охорони пам'яток історії та культури у 22 найбільших містах відбулося 44 його персональні виставки[4]. Пожертви, отримані з виставок, пішли на реставрацію храмів Параскеви П'ятниці та Михаїла і Федора. Художника було прийнято почесним членом Асоціації художників-акварелістів Канади та США[4].

Залишок життя провів у рідному місті, у невеличкій квартирі, що перебувала в аварійному стані[2]. В 2007 році померла дочка художника[9], а в 2008 під час нападу на нього власного п'яного сина Могучов був змушений вдатися до самооборони, щоб захистити паралізовану дружину[10]. Наступного року художника було амністовано[10].

Помер 8 травня 2014 року[11].

Творчий доробок

[ред. | ред. код]

Леонід Могучов є автором більш ніж 8500 малюнків та ескізів архітектурних пам'яток: церков, маєтків, вітряків, фортець[2]. Значна частина цих споруд нині втрачена, і за ескізами художника деякі з них були відновленні[2]. Картини митця зберігаються в Чернігівському обласному художньому музеї, в музеях України, приватних колекціях Канади, США та Великої Британії[4].

Провідне місце в творчості художника займає Чернігів. Він відобразив місто у довоєнний, окупаційний та післявоєнний період, завдяки чому можна вивчати його історію[12].

20 червня 1992 року Українська православна церква Київського патріархату і Українське товариство охорони пам'яток історії та культури заснували благодійний фонд Л. Б. Могучова для збереження та реставрації пам'яток церковного зодчества та народної архітектури України. Пожертви, зібрані фондом у Канаді, були направлені на реконструкцію чернігівських храмів[4].

Свої роботи Леонід Борисович не продавав, а лише дарував; багато з них нині зберігаються в чернігівських музеях, бібліотеках та школах. Всього за роки творчості було організовано більше сотні виставок робіт художника[6].

Пам'ять

[ред. | ред. код]

У квітні 2015 року до 90-ліття з дня народження митця була відкрита виставка «Заповіт Леоніда Могучова»[13].

21 лютого 2023 року міська рада перейменувала вулицю Невського і провулок Невського в Чернігові на вулицю і провулок Леоніда Могучова[14].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и Орєхович Олексій (2 лютого 2015). Шляхами Леоніда Могучова. Товариство «Чернігівське земляцтво» в Києві. Архів оригіналу за 4 лютого 2016. Процитовано 30 січня 2016.
  2. ↑ а б в г д е ж и Мастєрова Валентина (27 грудня 2007). Той, що все життя малює церкви. Релігійно-інформаційна служба України. Архів оригіналу за 10 грудня 2016. Процитовано 30 січня 2016.
  3. ↑ а б в г Могучев Леонид Борисович — Медаль «За отвагу» (російською) . Подвиг народа. 13 жовтня 1944. Архів оригіналу за 12 лютого 2012. Процитовано 30 січня 2016.
  4. ↑ а б в г д е У бібліотеці Короленка згадали художника Могучова. Високий вал. 23 квітня 2015. Архів оригіналу за 3 березня 2022. Процитовано 30 січня 2016.
  5. ↑ Могучов Леонід Борисович. Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка. Архів оригіналу за 3 лютого 2016. Процитовано 30 січня 2016.
  6. ↑ а б в Кудіна Вікторія (9 жовтня 2007). Могучев Леонид Борисович — известный художник-акварелист. www.gorod.cn.ua (російською) . Архів оригіналу за 4 лютого 2016. Процитовано 30 січня 2016.
  7. ↑ Могучев Леонид Борисович — Орден Отечественной войны II степени (російською) . Подвиг народа. 6 квітня 1985. Архів оригіналу за 12 лютого 2012. Процитовано 30 січня 2016.
  8. ↑ Могучев Леонид Борисович — Медаль «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.» (російською) . Подвиг народа. 25 квітня 1946. Архів оригіналу за 12 лютого 2012. Процитовано 30 січня 2016.
  9. ↑ Димич Андрій. Кошмар на Межевой. Сын известного художника устроил дома кровавую битву // Гарт : тижневик. — 2008. — № 39 (вересень). Архівовано з джерела 4 лютого 2016. Процитовано 30 січня 2016.
  10. ↑ а б Ясенчук Олександр. Художник не потрапив за ґрати // Сіверщина : газета. — 2009. — Квітень. Архівовано з джерела 5 лютого 2016. Процитовано 30 січня 2016.
  11. ↑ Світлана Білоус (7 жовтня 2022). Леонід Могучов — всесвітньо відомий художник родом із Чернігова. cheline.com.ua. Процитовано 3 березня 2023.
  12. ↑ Єлісєєва Марта. Навколишній світ очима Леоніда Могучова // Чернігівські відомості : газета. — 2015. — № 17 (1258) (квітень). — С. 20. Архівовано з джерела 8 березня 2016. Процитовано 30 січня 2016.
  13. ↑ Живописное «Завещание Леонида Могучева» демонстрируется в Чернигове. www.0462.ua (російською) . 3 травня 2015. Архів оригіналу за 6 лютого 2016. Процитовано 30 січня 2016.
  14. ↑ Денис Шапошніков (21 лютого 2023). Проспект Грушевського, вулиці 1-ї танкової бригади та Небесної Сотні: у Чернігові перейменували 37 вулиць та провулків. Суспільне Чернігів. Процитовано 3 березня 2023.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Могучов_Леонід_Борисович&oldid=38673382