Модель Пламмера, також сфера Пламмера (англ. Plummer model, англ. Plummer sphere) — закон розподілу густини, вперше застосований Г. Пламмером при дослідженні кулястих скупчень[1]. Часто використовується у вигляді спрощеної моделі в рамках моделювання в задачі N тіл.
Тривимірний профіль густини в моделі Пламмера має вигляд
![{\displaystyle \rho _{P}(r)={\frac {3M_{0}}{4\pi a^{3}}}\left(1+{\frac {r^{2}}{a^{2}}}\right)^{-{\frac {5}{2}}},}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/01d323719c97ad3fd7600544fa69a4c35b6d4545)
де
— повна маса модельованого об'єкта, a — так званий радіус Пламмера, масштабний параметр, який встановлює характерний розмір ядра системи. Відповідний потенціал має вигляд
![{\displaystyle \Phi _{P}(r)=-{\frac {GM_{0}}{\sqrt {r^{2}+a^{2}}}},}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/4919bd5c3dc472a28f2b856d72546a46063192f6)
де G позначає гравітаційну сталу. Дисперсія швидкостей становить
![{\displaystyle \sigma _{P}^{2}(r)={\frac {GM_{0}}{6{\sqrt {r^{2}+a^{2}}}}}.}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/d69013381f3dfb3f30f5da926fe2b573e8b8a229)
Функція розподілу має вигляд
![{\displaystyle f({\vec {x}},{\vec {v}})={\frac {24{\sqrt {2}}}{7\pi ^{3}}}{\frac {Na^{2}}{G^{5}M_{0}^{5}}}(-E({\vec {x}},{\vec {v}}))^{7/2},}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/dfa55db4f9503d01ba0f4ff28e95b640bdf4cb43)
якщо
, і
в іншому випадку. тут
показує енергію в розрахунку на одиницю маси.
Маса всередині сфери радіуса
:
![{\displaystyle M(<r)=4\pi \int _{0}^{r}r'^{2}\rho _{P}(r')\,dr'=M_{0}{\frac {r^{3}}{(r^{2}+a^{2})^{3/2}}}.}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/c7806ac9ba44ed66d238f2f5141e4cff6b391b1c)
Багато властивостей моделі Пламмера описано в статті Хервіга Дейонге[2].
Радіус ядра
, на якому густина падає до половини значення в центрі, дорівнює
.
Радіус, всередині якого міститься половина маси,
Віріальний радіус становить
.
Двовимірна поверхнева густина дорівнює
,
отже, двовимірний профіль розподілу маси:
.
В астрономії буває необхідно визначати також радіус, всередині якого міститься половина маси в рамках двовимірного розподілу
.
Для моделі Пламмера
.
Радіальні точки повороту орбіти характеризуються питомою енергією
і питомим кутовим моментом
, відповідні значення відстаней можна знайти як корені кубічного рівняння
![{\displaystyle R^{3}+{\frac {GM_{0}}{E}}R^{2}-\left({\frac {L^{2}}{2E}}+a^{2}\right)R-{\frac {GM_{0}a^{2}}{E}}=0,}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/355bd3101aae78163e4863393ddded244f408e38)
де
, тому
. Це рівняння має три дійсних корені
: Два додатних і один від'ємний, при
, де
є питомим кутовим моментом для кругової орбіти з тією ж енергією.
можна обчислити на основі єдиного дійсного кореня дискримінанту кубічного рівняння, який сам по собі є кубічним рівнянням
![{\displaystyle {\underline {E}}\,{\underline {L}}_{c}^{3}+\left(6{\underline {E}}^{2}{\underline {a}}^{2}+{\frac {1}{2}}\right){\underline {L}}_{c}^{2}+\left(12{\underline {E}}^{3}{\underline {a}}^{4}+20{\underline {E}}{\underline {a}}^{2}\right){\underline {L}}_{c}+\left(8{\underline {E}}^{4}{\underline {a}}^{6}-16{\underline {E}}^{2}{\underline {a}}^{4}+8{\underline {a}}^{2}\right)=0,}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/836876b484fe5688e78410e7eb3a6146eb156dcb)
де підкреслені параметри є безрозмірними в одиницях Енона[en], визначених у вигляді
,
і
.
Модель Пламмера дозволяє подати спостережувані профілі густини зоряних скупчень, хоча швидке зниження густини на великих відстанях (
) погано описується цим способом.
Поведінка густини поблизу центру системи не відповідає спостережуваним характеристикам еліптичних галактик, у яких густина до центру зростає сильніше.
Простота, з якою можна застосувати модель Пламмера в методі Монте-Карло, зробила модель Пламмера дуже популярною в рамках моделювання задачі N тіл, попри недостатній реалізм моделі[3].
- ↑ Plummer, H. C. (1911), On the problem of distribution in globular star clusters [Архівовано 26 червня 2019 у Wayback Machine.], Mon. Not. R. Astron. Soc. 71, 460.
- ↑ Dejonghe, H. (1987), A completely analytical family of anisotropic Plummer models [Архівовано 26 червня 2019 у Wayback Machine.]. Mon. Not. R. Astron. Soc. 224, 13.
- ↑ Aarseth, S. J., Henon, M. and Wielen, R. (1974), A comparison of numerical methods for the study of star cluster dynamics. [Архівовано 19 квітня 2020 у Wayback Machine.] Astronomy and Astrophysics 37 183.