Мозкові оболони

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Мозкові оболонки)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мозкові оболони
Мозкові оболони: тверда (лат. dura mater), павутинна (лат. tunica arachnoidea) і м'яка (лат. pia mater)
Деталі
Артеріясередня менінгеальна артерія, задня менінгеальна артерія, додаткова менінгеальна артерія, гілка передньої решітчастої артерії, менінгеальні гілки хребетної артерії
Нервсередній менінгеальний нерв, остистий нерв (менінгеальна гілка нижньощелепного нерва)
Ідентифікатори
ЛатинаMeninges
MeSHD008578
TA98A14.1.01.001
TA25369
FMA231572
Анатомічна термінологія

Мозкові оболони (лат. meninges) — три мембрани, які оточують головний і спинний мозки. У ссавців виділяють м'яку, павутинну і тверду оболони, при цьому щодо сукупності м'якої і павутинної вживається загальний термін «лептоменінкс» (leptomeninx). Спинномозкова рідина заключена в простір між павутинною і м'якою оболонами. Основною функцією оболон є захист центральної нервової системи.

Назва

[ред. | ред. код]

Латинський термін meninges (однина meninx)[1] походить від дав.-гр. μῆνιγξ («перетинка», «мембрана»)[2].

З початку 2000-х років рекомендують для використання в українській медичній термінології термін «мозкові оболони», для означення всіх інших (райдужної, слизових тощо) і надалі рекомендують використовувати термін «оболонки»[3][4][5][6].

Будова

[ред. | ред. код]

Оболони головного і спинного мозку є безпосереднім продовженням одні одних, а межею між ними слугує великий отвір потиличної кістки.

М'яка оболона

[ред. | ред. код]

М'яка, або судинна, оболона (лат. ріа mater) — внутрішня з трьох оболон. Дуже ніжна мембрана, яка щільно прилягає до поверхні головного і спинного мозку, точно слідуючи всім нерівностям (звивинам і борознам). Складається з фіброзної тканини, покритої із зовнішньої поверхні шаром плоских клітин, що вважаються непроникними для рідини. М'яка оболона вся пронизана кровоносними судинами, які живлять головний і спинний мозок.

М'яка оболона головного мозку (лат. ріа mater encephali) безпосередньо прилягає до речовини мозку, заходить у всі борозни, покриває всі звивини. Складається вона з пухкої сполучної тканини, в якій розгалужуються численні судини, що живлять мозок. Від судинної оболони відходять тоненькі відростки сполучної тканини, які заглиблюються в масу мозку.

М'яка оболона спинного мозку (лат. pia mater spinalis) безпосередньо прилягає до мозкової речовини і утворює розташовану в передній серединній щілині передню поздовжню перегородку (лат. septum longitudinale anterior). М'яка оболона разом з мозковими судинами проникає в мозкову тканину.

Павутинна оболона

[ред. | ред. код]
Схема розрізу верхньої частини головного мозку з оболонами і субарахноїлальним простором

Павутинна оболона (arachnoidea) — середня мозкова оболона. Тонка, напівпрозора мембрана з фіброзної тканини, покрита плоскими клітинами, і як вважається, теж непроникна для рідин.

Форма павутинної оболони не слідує в точності всім нерівностям мозкової поверхні, а виглядає радше як вільно натягнутий мішок. З павутинної оболони головного мозку йде велика кількість ворсинок (trabeculae arachnoidales), які проходять через субарахноїдальний простір і вростають у тканину м'якої оболони. Павутинна оболона переважно складається з щільно розташованих клітин без позаклітинного колагену, тому вона вважається ефективним морфологічним і фізіологічним бар'єром між субарахноїдальним простором зі спинномозковою рідиною і кровотоком у твердій оболоні.

Павутинна оболона головного мозку (arachnoidea encephali) — тоненька, напівпрозора, не має судин. Вона щільно прилягає до звивин мозку, але не заходить у борозни, внаслідок чого між судинною й павутинною оболонами утворюються підпавутинні (субарахноїдальні) цистерни (cisternae subarachnoideae), заповнені спинномозковою рідиною (liquor cerebrospinalis), за рахунок якої й відбувається живлення павутинної оболони. Найбільша мозочково-довгаста цистерна розміщена позаду четвертого шлуночка, в неї відкривається серединний отвір четвертого шлуночка; цистерна бічної ямки лежить у бічній борозні великого мозку; міжніжкова — між ніжками мозку; цистерна перехрестя — у місці зорової хіазми (перехрестя).

Павутинна оболона спинного мозку (arachnoidea spinalis) повторює форму твердої оболони і місцями міцно з нею зв'язана сполучнотканинними волокнами. Створює її тонкий, прозорий листок, з обох боків покритий ендотелієм. Між павутинною і м'якою оболонами є широкий субарахноїдальний простір (cavum subarachnoidale) заповнений спинномозковою рідиною. Цей простір особливо широкий в ділянці «кінського хвоста» спинного мозку. Краніально підпавутинний простір спинного мозку безпосередньо продовжується в однойменний простір головного мозку.

Тверда оболона

[ред. | ред. код]

Тверда оболона (dura mater, рідше meninx fibrosa, pachymeninx) — товста, міцна мембрана, що прилягає до черепа і хребців. У більшій частині це слабкозв'язаний, фіброеластичний шар з клітин, взаємопереплетених відростками і позбавлений позаклітинного колагену і зі значними міжклітинними просторами. Утворена щільною фіброзною тканиною, вона складається з двох шарів: ендостеального, розташованого ближче до кісток черепа, і внутрішнього менінгеального, що лежить ближче до мозку[7]. Містить великі кровоносні судини, що розгалужуються на капіляри в м'якій оболоні. Внутрішня поверхня покрита уплощеними клітинами, аналогічними тим, що наявні на поверхнях павутинної і м'якої оболон. Тверда оболона заключає в собі ці дві оболони, оточує і підтримує венозні синуси, що несуть кров від мозку до серця.

Тверда оболона головного мозку (dura mater encephali) — окістя для внутрішньої мозкової поверхні кісток черепа. У цій оболоні спостерігається найвища концентрація больових рецепторів в організмі людини, в той час як в самому мозку больові рецептори відсутні.

Побудована ця оболона із щільної сполучної тканини, вистеленої зсередини пласкими зволоженими клітинами, що щільно зростаються з кістками черепа в ділянці його внутрішньої основи. Між твердою й павутинною оболонами є субдуральний простір, заповнений серозною рідиною.

У деяких ділянках тверда оболона головного мозку розщепляється на чотири окремі листки:

Тверда оболона спинного мозку (dura mater spinalis) — мішок циліндрової форми, який вільно покриває спинний мозок. У ділянці великого потиличного отвору вона щільно зрощена з його краєм, а на рівні II поперекового хребця загострюється і переходить в кінцеву нитку твердої оболони спинного мозку (filum terminale dura mater medulla spinalis). Вона доходить до II поперекового хребця, де і прикріпляється. Між твердою оболоною і окістям хребтового каналу, яке називають зовнішнім листком твердої оболони, є значний за об'ємом надтвердооболонний (епідуральний) простір (cavum epidurale), який заповнений жировою клітковиною і венозним сплетенням. У епідуральному просторі також проходять покриті відрогами твердої оболони корінці спинномозкових нервів. Ці відроги мають вигляд рукава і зазвичай містять обидва корінці. Відроги твердої оболони, її нитка і фіброзні пучки волокон, які сполучають її передню поверхню із задньою поздовжньою зв'язкою хребта, фіксують тверду оболону в хребтовому каналі. Між внутрішньою поверхнею твердої оболони, яка покрита ендотелієм, і глибше розташованою павутиновою оболоною є вузький субдуральний простір (cavum subdurale). Тверда оболона зв'язана зі спинним мозком симетрично розташованими з боків зубчастими зв'язками (ligamenta denticulata).

Лептоменінкс

[ред. | ред. код]

Лептоменінкс (leptomeninx від грец. λεπτός — «тонкий») — загальна назва павутинної і м'якої оболон[8]. Оскільки павутинна оболона з'єднана з м'якою павутинноподібними тяжами, вона є з нею структурно безперервною, тому їх виділяють в окрему структуру, відмінну від твердої оболони. Вони відповідають за виробництво простагландину D2-синтази (β-trace протеїну), що є важливим білком спинномозкової рідини[9].

Міжоболонові простори

[ред. | ред. код]
Схема розрізу спинного мозку. Субарахноїдальний простір позначений блакитним.

Субарахноїдальний простір (cavum subarachnoidale) — простір між павутинною і м'якою оболонами, заповнений спинномозковою рідиною, який продовжується в спинний мозок. Субарахноїдальні цистерни являють собою його розширення.

Якщо в порожнині черепа тверда оболона прикріплена до черепних кісток, то в порожнині хребта вона відділена від хребців простором, що називається епідуральним (cavum epidurale) і який містить жир і кровоносні судини. Павутинна оболона прикріплюється до твердої, а м'яка прилягає до нервової тканини центральної нервової системи. Під м'якою оболоною розташований субпіальний простір (cavum subpiale), який відмежовує її від межової гліальної мембрани. Між твердою і павутинною оболонами розташований субдуральний простір (cavum subdurale), пронизаний великою кількістю дрібних пучків сполучнотканинних волокон.

Клінічне значення

[ред. | ред. код]

Травми мозкових оболон можуть спричинити крововиливи і два види гематом:[10]

  • субарахноїдальна кровотеча (haemorrhagia subarachnoidalis) — гостра кровотеча під павутинною оболоною, може трапитися самочинно чи в результаті травми[11].
  • субдуральна гематома (haematoma subduralis) — гематома між павутинною і твердою оболонами. Стається внаслідок розриву дрібних вен, які сполучують ці оболони.
  • епідуральна гематома (haematoma epiduralis) — кровотеча між твердою оболоною і кістками черепа, може статися внаслідок травми чи самочинно.

Запалення мозкових оболон називається менінгітом. Залежно від локалізації виділяють лептоменінгіти (запалення м'якої і павутинної мозкових оболон) і пахіменінгіти (запалення твердої мозкової оболони).

Менінгіома — пухлина павутинної оболони, може бути ускладненням менінгітів чи виникнути внаслідок канцероматозу мозкових оболон, пов'язаним з метастазуванням пухлинних клітин з інших тканин організму.

В інших тварин

[ред. | ред. код]

У риб є єдина мозкова мембрана, відома як примітивна оболона[12]. Земноводні і плазуни мають дві оболони, а птахи і ссавці — три[12]. На початку 1900-х років італійський анатом Джузеппе Стерці провів порівняльні дослідження оболон мозку живих істот від ланцетника до людини. Всупереч попереднім даним, оболони спинного мозку виглядали дуже простими, як у дорослих особів нижчих хребетних, так і в зародків вищих на ранніх стадіях розвитку. З мезенхіми, яка оточує нервову трубку, тільки єдиний листок утворює примітивну оболону. У наступних філогенетичних і онтогенетичних стадіях остання розділяється на внутрішній листок (вторинну оболону) і зовнішній (тверду оболону). Нарешті, у вищих хребетних вторинна оболона ділиться на павутинну і м'яку оболони. На прикладі тих самих тварин Стерці показав, що в той час як у спинному мозку тверда оболона зберігає свою первісну структуру, в порожнині черепа вона зливається з окістям. Він також продемонстрував безперервність оболон з оболонками нервів і з кінцевою ниткою спинного мозку.

У ссавців залишаються тверда оболона і вторинна, яка розділяється на павутинну і м'яку[13].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Entry «meninx» [Архівовано 19 квітня 2021 у Wayback Machine.] in Merriam-Webster Online Dictionary [Архівовано 22 вересня 2017 у Wayback Machine.], retrieved 2012-07-28.
  2. μῆνιγξ. Liddell, Henry George; Scott, Robert; A Greek–English Lexicon at the Perseus Project
  3. Головацький А. С., Черкасов В. Г., Сапін М. Р., Федонюк Я. І. Анатомія людини. У трьох томах. Том 2. — 2007. — Нова книга. — 456 с. — підручник, що рекомендований МОН та МОЗ України для Вищих медичних навчальних закладів України найвищих рівнів акредитації
  4. Про мозкові оболони. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 18 грудня 2018.
  5. Анатомія мозку. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 18 грудня 2018.
  6. Ахтемійчук Ю.Т., Вовк Ю.М., Дорошенко С.В., Кобзар О.Б., Ковальський М.П., Півторак В.І., Прокопець К.О., Радомська Н.Ю., Радомський О.А., Пархоменко М.В., Хворостяна Т.Т. (2010). Оперативна хірургія та топографічна анатомія. Київ: Медицина. с. 474. ISBN 978-617-505-058-3.
  7. Scalp Anatomy: Structure, Nerve Supply, Arterial Supply. 20 червня 2017. Архів оригіналу за 23 жовтня 2018. Процитовано 20 грудня 2018.
  8. leptomeninges - definition of leptomeninges in English | Oxford Dictionaries. Oxford Dictionaries | English. Архів оригіналу за 19 листопада 2018. Процитовано 19 грудня 2018.
  9. Yamashima, Tetsumori; Sakuda, Kazushige; Tohma, Yasuo; Yamashita, Junkoh; Oda, Hiroshi; Irikura, Daisuke; Eguchi, Naomi; Beuckmann, Carsten T.; Kanaoka, Yoshihide; Urade, Yoshihiro; Hayaishi, Osamu (1 квітня 1997). Prostaglandin D Synthase (β-Trace) in Human Arachnoid and Meningioma Cells: Roles as a Cell Marker or in Cerebrospinal Fluid Absorption, Tumorigenesis, and Calcification Process. Journal of Neuroscience (англ.). с. 2376—2382. Архів оригіналу за 23 жовтня 2018. Процитовано 10 жовтня 2017.
  10. Overview of Adult Traumatic Brain Injuries (PDF). Orlando Regional Healthcare, Education and Development. 2004. Архів оригіналу (PDF) за 27 лютого 2008.
  11. van Gijn J, Kerr RS, Rinkel GJ (2007). Subarachnoid haemorrhage. Lancet. 369 (9558): 306—18. doi:10.1016/S0140-6736(07)60153-6. PMID 17258671.
  12. а б Ostrander, Gary (12 вересня 2000). The Laboratory Fish (англ.). Elsevier. Архів оригіналу за 23 жовтня 2018. Процитовано 20 грудня 2018.
  13. Kardong, Kenneth V. (1995). Vertebrates: Comparative Anatomy, Funuction, Evolution. Dubuque, Iowa: Wm. C. Brown Publishers. с. 539. ISBN 0-697-21991-7.