Мордань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мордань
Пукраїнське прізвищеWD:
Фонетичні алгоритми (англ.)
Суфікс-ань (пошук)
Походить відМорда

Пошук сторінокякі починаються з

містять

у Вікіданих:посилання:

Мордань — українське прізвище, яке утворене від особистого прізвиська Морда.

Походження

[ред. | ред. код]

Прізвисько Морда, однією з версій, веде свій початок від українського номінального «Мордань» — «людина, що має широке, кругле обличчя». Очевидно, прізвисько Морда містила зазначення особливості зовнішності засновника прізвища.

Згідно з іншою гіпотезою, прізвисько має схожу етимологію зі словом «морда» в значенні «негарне, грубе обличчя». В такому випадку Морда — це, швидше за все, охоронне внутрішньосімейне іменування, яке виконує функцію оберега. Згідно зі звичаєм, що існував на Русі, подібні прізвиська присвоювалися дітям з метою відрази злих сил. Для того щоб не спокушати долю і відвести зло, дітям давалися прізвиська зі значенням прямо протилежним тому, що очікували або бажали батьки для дітей. В даному випадку, сподіваючись мати красивого, миловидної хлопчика, батьки назвали його Мордою.

Пізніше прізвисько Морда, для прізвища Мордань.

Прізвище Мордань утворилася за допомогою суфікса -ань. Спочатку воно мав таке значення: «маленький», «молода людина», «син». Тому Мордань буквально розумілося як «син Морди». Пізніше древній суфікс -ань втратив своє пряме значення і зберігся лише як фамільний[1].

У Словнику української мови слово «мордань» — це вульгарне слово, що означає мордатий чоловік[2].

"За спиною почулися кроки. Шура сердито обернулась. Перед нею стояв присадкуватий мордань у фуфайці, з нагайкою в руці"[3]

Відомі носії

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Происхождение фамилии Мордань //Доступные сведения о фамилии Мордань. www.ufolog.ru (рос.) . Архів оригіналу за 5 серпня 2017. Процитовано 12 лютого 2017.
  2. Словник української мови: в 11 т. / [ред. колег. І. К. Білодід (голова) та ін.]. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Том 11. — К., 1980. — С. 694.
  3. Гончар Олесь Твори: В 4 тт. – К.: 1959. - С. 185.