Перейти до вмісту

Моріс Леві

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Моріс Леві
фр. Maurice Lévy Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився28 лютого 1838(1838-02-28)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Рибовілле[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер30 вересня 1910(1910-09-30)[1][2][…] (72 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Париж, Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Похованняцвинтар Монпарнас Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьматематик, фізик, винахідник, викладач університету, інженер Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materПолітехнічна школа
École nationale supérieure de chimie de Mulhoused
Національна школа мостів та доріг Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьінженерія Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладКолеж де Франс[5]
Центральна школа Парижа[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадапрезидент[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Аспіранти, докторантиAllan Isaac Solomond[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоФранцузька академія наук
Американська академія мистецтв і наук
Російська академія наук
Національна академія дей-Лінчей[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
РодичіGermain Séed Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Морі́с Леві́ (фр. Maurice Lévy; 28 лютого 1838, Рибовілле, Франція — 30 вересня 1910, Париж) — французький математик, механік та інженер, член Паризької академії наук (1883).

Біографічні дані

[ред. | ред. код]

Закінчив Політехнічну школу (1858), де був учнем Сен-Венана і Школу мостів та доріг (1961) у Парижі. Став інженером у 1863. Під час франко-прусської війни (1870—1871) Уряд національної оборони доручив йому контролювати частину артилерії.

З 1874 року Моріс Леві працює асистентом Бертрана в Колеж де Франс; з 1875 він — професор Центральної школи Парижа і з 1885 — професор й очільник кафедри аналітичної геометрії і небесної механіки у Колеж де Франс.

У 1879 був членом комісії з геодезичної зйомки Франції. У 1883 був обраний до Паризької академії наук. Генерал-інспектор мостів та доріг з 1885 року.

Наукові здобутки

[ред. | ред. код]

Опублікував багато праць у різних галузях прикладної математики і механіки (гідродинаміки, гідравліки, теорії пружності, графічної статики, кінематики) а також проективної, диференціальної та аналітичної геометрії.

У своєму трактаті «Графостатика у застосуванні до споруд» (фр. La statique graphique et les applications aux constructions, 1874) у 4-х томах він застосував методи проективної геометрії до задач статики. Вирішив проблему визначення тиску маси ґрунту. Вивів диференціальні рівняння рівноваги плоского кривого стержня, вигнутого дією рівномірно розподіленого навантаження, дослідив згин прямокутних пластинок. Для пластинок кінцевої товщини детально вивчив місцеві збурення, що спричиняються заміною однієї статичної системи крайових сил іншою системою їй еквівалентною. Вирішив двовимірну задачу розподілу напружень у клині, що піддається тиску на його границях.

Наукові праці

[ред. | ред. код]

Публікував результати своїх наукових досліджень у «Працях Академії наук» (фр. Comptes rendus de l’Académie des sciences) і «Бюлетені математичних наук» (фр. Bulletin des sciences mathématiques).

Найвідоміші його праці:

  • «Essai théorique et appliqué sur le mouvement des liquides» (1867);
  • «La statique graphique et les applications aux constructions» (1874);
  • «Sur la transformation des coordonnées curviligne»;
  • «Sur les surfaces dont l’élément linéaire est homogène» (1878);
  • «Sur le principe d'énergie» (1888).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #117670472 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. база даних Léonoreministère de la Culture.
  4. StructuraeRatingen: 1998.
  5. Список професорів Колеж де Франс
  6. Французька академія наук — 1666.
  7. Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  8. Комітет історичних та наукових робіт — 1834.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Боголюбов А. Н. Математики. Механики. Биографический справочник. — К.: Наукова думка, 1983. — 639 с.

Посилання

[ред. | ред. код]