Мостюк Яків Григорович
| Мостюк Яків Григорович | |
|---|---|
| (Отець Яків) | |
| Народився | 3 квітня 1905 Кукизів, Львівський повіт, Австро-Угорщина |
| Помер | 1 січня 1973 (67 років) Львів |
| Поховання | Янівський цвинтар |
| Громадянство | 1905-1918 - Австро-Угорщина, 1918 - Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) 1918-1939 - Польща 1939-1973 - Україна (URS) |
| Національність | українець |
| Батько | Григорій Мостюк |
| Мати | Анна Миронович (з родини Домбських) |
Мостюк Яків Григорович (3 квітня 1905 — 1 січня 1973) — галицький церковний і громадський діяч, композитор, художник, хормейстер, священник Української греко-католицької церкви.
Народився в селі Кукезів (нині Львівська область) в бідній греко-католицькій родині Григорія Мостюка та Анни з родини Домбських. Ян Домбський (Jan Dąbski), двоюрідний брат Анни — це в майбутньому відомий польський політик, дипломат, громадський діяч, журналіст. Його тато Томаш Домбський був хресним татом Якова. Тато Григорій помер, коли Якову виповнився рік, і Анна самотужки виховувала дітей у християнському та патріотичному українському дусі. Старший брат Якова — Петро у віці 18 років вступив до легіону Українських січових стрільців у складі Української галицької армії. Легіон УСС входив до складу групи «Схід» УГА і в січні 1919 був переформований на 1-шу бригаду УСС, командантом якої був отаман Осип Букшований. Петро загинув під час боїв Чортківської офензиви 23 червня 1919 року (похований в с. Виписки біля Львова). 23 серпня 2015 року з ініціативи місцевого осередку та підтримки районної організації ВО «Свобода» відбулося вшанування пам'яті «Січового Стрільця» УГА Петра Мостюка, який у 1919 році загинув у бою з поляками. Прийшли вшанувати пам'ять «січовика» громада та священики з навколишніх сіл. Після освячення відновленої могили Петра Мостюка та хреста відбулося віче.[1]
Початкову освіту Яків отримував в сільській церковній школі с. Кукезова. З дитинства Яків співав в церковному хорі і відрізнявся абсолютним слухом і гарно малював. Коли дяк побачив любов дитини до малювання, то дав завдання намалювати коня. Яків з легкістю справився з цим завданням. Вчитель викликав маму до школи і порадив обов'язково віддати талановиту дитину навчатись до гімназії, до Львова. Яків рано втратив батька, але мати не шкодувала грошей на освіту наймолодшого сина і віддала його до гімназіі. В 1818—1925 роках Яків Мостюк навчався в Львівській академічній гімназії, де вивчав 12 предметів: релігія, латинська, українська (руська), польська, німецька, грецька мови, географія і історія, математика, історія натуральна (зоологія і ботаніка), фізика, логіка, психологія. До необов'язкових предметів належали: каліграфія, рисунки, стенографія, спів, французька і англійська мови. Українська гімназія була дійсно українською, як тоді називано «руською»(не плутати з російською). Вчителі історії і географії (Юрій Полянський, Омелян Терлецький — географія, Яків Яцкевич, Северин Лещій- математика, о. С. Шпитковський та ін.) багато часу присвячували рідній українській історії й географії під час викладів всесвітньої історії й історії Польщі. Суміжні дисципліни викладали визначні вчені-педагоги, серед них: Іван Раковський — учитель природознавства і математики (до 1928 р.), антрополог, голова НТШ (1934—1939 рр.), Олександр Тисовський — учитель природознавства і математики, організатор, основоположник та ідейний натхненник «Пласту», Юрій Рудницький (літературний псевдонім — Юліан Опільський) — учитель німецької та польської мов, видатний поет, Тарас Франко — учитель української, німецької, польської мов та «руханки» (фізичного виховання) (1922—1928 рр.), син великого українського письменника Івана Франка.
Переважна більшість викладачів гімназії були членами Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, частина з них брала участь у визвольних боях за Львів, як командири, сотники або поручники Української Галицької Армії. Яків та інші гімназисти мали цінні взірці для наслідування.
Товаришами-гімназистами Якова були — Володимир Стернюк, Мирон Труш — син Івана Труша, Роман Шухевич — він навчався в філії гімназії. Після закінчення Академічної львівської гімназіі Яків Мостюк в 1925 вступив до Духовної семінарії Львівскої Архієпархії УГКЦ, ректором якої був Йосиф Сліпий (1926—1945 рр.). У 1926 р. під керівництвом Й. Сліпого відбулися установчі збори товариства, на яких розроблено його статут на зразок вищої установи університетського типу, який затвердив митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький (1901—1944 рр). Незабаром, 6 жовтня 1929 р. відбулося відкриття Львівської Богословської Академії. Робота «Читальні» Академії була розділена на богословську, літературну, музично-драматичну, культурно-освітню, видавничу, палітурну, суспільну і господарську секції. Яків Мостюк, завдяки своїм здібностям, став керівником музично-драматичної секції. «На першому її засіданні, яке відбулося 8 грудня 1929 р., керівник секції Яків Мостюк розповідав студентам історію розвитку театрального мистецтва, ділився своїм досвідом щодо постановки і режисури театралізованих вечорів.»[2]
Святу Тайну Священства прийняв із рук митрополита Андрея Шептицького у 1931 році.
В 1930 році до прийняття Таїнства Священства Яків Мостюк одружився зі Стефанією Батюк (1907—1972). Стефанія, випускниця Української жіночої учительської семінарії сестер Василіянок, приймала активну участь у суспільному житті молоді Львова. Вона була членкинею Куреня Старших Пластунів «Самітники», що належав до «Ордена Залізної Остроги». В 1931 році о. Яків став парохом церкви св. Онуфрія в с. Дубрівка Лежайського деканату Перемишльської єпархії. В спогадах Мирослава Зубаля, виданих в США 1971 р., згадується о. Яків. Він правив в греко-католицькій парохіЇ, де стояла старовинна церква з 18-го сторіччя. Його дім стояв завжди отвором для гостей, які приїжджали на кожні більші свята. Тоді можна було стрінути знайомих та приятелів і це були найкраші, незабутні часи. Особливо запам'яталися свята Різдва Христового, Йордану й Великодня, коли українська громада збиралася численно, зблизька й здалека. Під час церковних відправ співав у церкві хор добре вишколений тоді о. Мостюком. "Хоч ці люди, вийшовши з церкви, розмовляли по-польському, то це не перешкоджало їм бути добри ми українськими патріотами. Вони говорили: «Ми єстесьми україньци».[3] 4 квітня 1936 року о. Яків отримав канонічну інституцію від Йосафата Коциловського, який тоді очолював Перемишльську єпархію (унійну) в с. Миротині Лежайського деканату.[4] В Миротині при греко-католицькій церкві діяла парохіяльна школа. У 1939 році в с. Миротині проживало 1370 мешканців, з них 260 українців-грекокатоликів, 1090 поляків і 20 євреїв. Крім своєї душпастирської діяльності в парафіях, де б не працював, о. Яків створював дорослі і дитячі хори, в яких прививав маленьким українцям любов до українського народу, традицій, пісень, розвивав музичні та творчі здібності своїх учнів, виявляв обдарованих дітей, прилучав батьків до виконання українських народних пісень.
В 1939—1945 рр був парохом в Церкві Преподобної Параскевії в Кавсько.[5] Ортинський, дяк і хормейстер, який народився в с. Кавсько, згадує: ,що ще в ранньому дитинстві, разом зі своєю матір'ю, співав у сільському церковному хорі. Маючи 9 років (1940 р.), перші ази дяківського співу п. Мирослав почав пізнавати в хорі хлопчиків під опікою пароха о. Якова Мостюка.[6]
В роки німецької окупації о. Яків далі продовжував розвивати і навчати співу українську молодь. Так, 9 листопада 1941 р. у місцевій пресі з приводу концерту режисер драмгуртка у Стрию М. Кавка писав щодо хору з с. Кавсько на чолі з о. Мостюком. Коли згадати про цей концерт, то можна сміло сказати, що цей хор належить до найкращих хорів у районі. До репертуару цього хору належали твори Лисенка, Стеценка, Леонтовича, Колеси, Барвінського, Воробкевича.[7]
За часів німецької окупації митрополит А. Шептицький взявся за відбудову і зміцнення УГКЦ, впорядкування літургійного життя, в тому числі й церковного співу. Так, на передсоборовому засіданні 16 листопада 1942 року повідомлено, що С. Людкевич «обіцяв свою співпрацю», а о. Мостюк з Перемишльської єпархії береться за впорядкування Гласопіснця (збірника церковних пісень).[8] Отець Яків з 1945 р. став настоятелем Собору Святого Юра у Львові. Після Псевдособору 1946 р. духовенство насильно змушували зрікатися греко-католицької віри.
У 1962 р. республіканське релігійне відомство надіслало уповноваженому Ради у справах релігій при Раді Міністрів Української РСР (у Львівській області) Миколі Винниченку запит на матеріал про музику в галицькоцерковних обрядах — вінчання, хрещення, похорону і Літургії. Владні структури вирішили скористатися значним духовним і практичним досвідом отця Якова Мостюка, на той час священика собору св. Юра у Львові. Власне, він і підготував відповідний текст, примірник якого з часом опинився у матеріалах Державного архіву Львівської області.
24 січня 1964 р. його зняли з реєстрації, тобто позбавили права служити в церкві у Львові. Причини — без дозволу органів радянської влади освятив воду на свято Йордана. І ще один з доносів на о. Якова - «у проповіді в соборі св. Юра на Різдво Христове закликав віруючих не звертати уваги на зусилля атеїстів відірвати їх від релігії, оскільки релігійна радість має в душі глибокі корені.»
У Святоюрському соборі, як стверджував радянський інформатор, «віруючі співали колядки націоналістичного змісту. Так, останній рядок колядки „Во Вифлеємі нині новина“ вони закінчили словами: „Даруй волю, даруй долю, нашій неньці Україні“. Іншого разу о. Яків сказав членам виконавчого органу собору: „…Ми повинні боротися з комунізмом і старатися, щоб було якомога більше хрещень, шлюбів… Це в наших інтересах“»[9]
З доносів вповноваженого ради по справам релігії Г. Пінчука за 1963 рік — «священник Мостюк з львівської церкви Юра прикликав колегу Кременецького: „Духовенство зобовязане боротись проти комунізму“. Вони (священники) всі ще вороже настроєні. Вони розповсюджують слухи про те, що скоро в СССР буде відновлена греко-католицька церква».[10]
З приходом радянської влади в Галичину о. Яків своїми проповідями умів тримати народ у постійному піднесенні духа й надії на краще завтра. О.Якова радянська влада багаторазово викликала на «розмови», під час яких у нього вимагали працювати на НКВС, доносити і відкривати Таїнства Сповіді. Звичайно, о. Яків на це не погодився і був висланий за межі Львова. Після того, як о. Якову не дали можливості душпастерювати у Львові, він став парохом храму Святих Апостолів Петра і Павла в Рясне. В цій церкві о. Яків зробив значний вклад у її мистецьке відновлення — створив новий іконостас і прикрасив стіни новими образами, також розписував партії голосів для хору і викладав церковний спів. Отець Яків відомий тим, що Він вирізнявся ревністю в служінні та неабиякою смиренністю. Навіть, коли його церковна громада, яка на той час складалася з жителів-переселенців з різних околиць, й на основі чого відбувалися суперечки, навіть з приводу назви святині, отцю Якову вдавалося примирити громаду. В 1967—1972 роках Яків Мостюк був настоятелем Свято-Успенської церкви міста Львова. Але совєтська влада не залишало його в покої. Інформатори-священнослужителі, що співпрацювали з НКВС, робили доноси на отця Якова, і неодноразово відбувались обшуки в його квартирі. Тоді він ховав в п'єці (пічці) в попелі книжки, за які могли арештувати і закатувати. Так, тепер в родинній колекціі внучки Олени є такі шедеври, як :"Великий Співанник Червоної Калини" і «Син України».
Маючи вроджений талант до музики і малювання, і розвинувши його в Академічній Українській Гімназії і Духовній семінарії, Яків Мостюк постійно малював картини (образи) на релігійну тематику для тих церков, в яких служив і не тільки. Вони досі прикрашають їх стіни. Свій музичний талант Яків використовував для гармонізації церковних пісень[11] і колядок[12] для церковного хору. Також у всіх єпархіях, де доводилось служити, організо-вував хори та хори для дітей і прививав молоді любов до української пісні. Незадовго до своєї смерті, в 1970 р. Яків Мостюк закінчив систематизацію написаного ним музичного матеріалу Літургії Іоана Златоустого та хотів надрукувати в церковному журналі, який видавався в Києві. Проте в той час із відомих причин йому в цьому було відмовлено.
Його аранжуванням хори користуються досі, наприклад, Львівський чоловічий хор «Благовіст»[13], який став одним з перших в Україні, його засновано у 1991 році.
Яків Мостюк мав трьох синів — Романа(1932—1987), Володимира (1933—2008) і Зиновія (1942—2005). Всі сини навчались музики з дитинства: Роман грав на віолончелі, Володимир — на скрипці, (грав в симфонічному оркестрі Львівської Політехніки, коли там навчався), а Зиновій — на фортепіано і співав в церковномуи хорі.
Нащадками о. Якова є: донька Володимира — Надія Музика (Мостюк)(1959) з чоловіком Андрієм Музикою — проживає у Львові, її донька Соломія В'язовченко (1978) з чоловіком Олександром і синами — Данилом (2009) і Маркіяном (2013) — проживають в Києві, син Романа — Андрій Мостюк(1965—2021)його син — Роман (1999) та доньки Марта (1989) і Софія (1998) — проживають у Львові, донька Зиновія — Олена Зборівська (1971) з донькою Уляною (1993) — проживають в Торонто.
Помер Яків Мостюк 1 січня 1973 року, розпорядившись щодо сповіді і григорянки по смерті в католицькій вірі[14]. Його поховали на Янівському кладовищі в м. Львові біля своєї дружини Стефанії.
- ↑ НА ПЕРЕМИШЛЯНЩИНІ СВОБОДІВЦІ ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ "СІЧОВОГО СТРІЛЬЦЯ" УГА ПЕТРА МОСТЮКА.
- ↑ УЧАСТЬ СТУДЕНТІВ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ БОГОСЛОВСЬКОЇ АКАДЕМІЇ У ЛЬВОВІ У РОБОТІ «ЧИТАЛЬНІ УКРАЇНСЬКИХ БОГОСЛОВІВ ІМ. М. ШАШКЕВИЧА» ВПРОДОВЖ 20 – 30-Х РР. XX СТ. Стр 63 (PDF).
- ↑ Ярослав Зубаль. Мисливські спогали. На дикі качки. Стр 61 (PDF).
- ↑ Перемиські єпархіяльні відомости Стр.27 (PDF).
- ↑ Церква Преподобної Параскевії.
- ↑ Пврафія Введення в храм Пресвятої Богородиці.
- ↑ Микола ГАЛІВ, Тарас БАТЮК, м. Дрогобич ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» НА СТРИЙЩИНІ В ПЕРІОД НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ (1941 – 1944 рр.): ЗА МАТЕРІАЛАМИ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ. Стр.17 (PDF).
- ↑ Юрій Ясіновський МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ І ЦЕРКОВНА МУЗИКА ГАЛИЧИНИ Стр.8 (PDF).
- ↑ Оксана Боруцька. Музика галицько-церковних обрядів: вінчання, хрещення, похорони, літургія.
- ↑ Г.И.Гончарук, А.Е.Нагайцев. Расправа. (Украинское повстанчество в советских документах 1954-1964) (PDF).
- ↑ іКлирос. Эксапостиларий.
- ↑ Музична бібліотека. Хрест на плечі.
- ↑ Я. Мостюк*. Землю Юдейську.
- ↑ о. Михайло Винницький. "Палець Божий".
