Мурафа (Жмеринський район)
| село Мурафа | |
|---|---|
.jpg) | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Вінницька область |
| Район | Жмеринський район |
| Тер. громада | Мурафська сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA05060090010019738 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1432 |
| Перша згадка | 1432 (592 роки) |
| Населення | 2739 |
| Площа | 22,91 км² |
| Густота населення | 119,55 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 23530 |
| Телефонний код | +380 4344 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°45′59″ пн. ш. 28°13′5″ сх. д. / 48.76639° пн. ш. 28.21806° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
224 м |
| Водойми | Мурафа |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 23530, Вінницька обл., Жмеринський р-н, с. Мурафа, вул. Коцюбинського, буд. 23 |
| Карта | |
  Мурафа | |
 Мурафа | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Мура́фа (Морахва) — село, колишнє містечко, в Україні, у Мурафській сільській громаді Жмеринського району Вінницької області.
На місці Старої Мурафи знайдені римські монети ІІ та ІІІ ст.н. е.[1]
Мурафа згадується 1432 р. в зв'язку з битвою, яка відбулася 30 листопада недалеко під Копистирином між військами князя Федора Несвіцького, воєводи литовського князя Свидриґайла, та відділами польського короля Владислава ІІ Ягайла на чолі з Вінцентієм з Шамотул і Яном Менжиком з Домброви. Мурафа належала Радзивіллам, Язловецьким (зокрема, Миколай Язловецький отримав село від гетьмана великого литовського Христофора Радзивілла «Перуна»[2]), Белжецьким, пізніше Тишкевичам, від них перейшла до Потоцьких.
_1875_(79208249)_(cropped).jpg)
Власник цих земель Миколай з роду Язловецьких не мав потомства, у 1595 р. заснував в Язловці домініканський кляштор. Його сестра, Ядвіга, передала ці маєтності як посаг Янові Белжецькому, каштелянові краківському. А дочка їх, також Ядвіга, Яношу Тишкевичу[1]. Януш Тишкевич надав кошти для будівництва монастиря о.о.домініканців у Мурахві.[3]
Також з волі фундаторки кляштору до маєтностей о.домініканів було передано села Великі та Малі Голинчинці (Ксьондзівку).[4] Дослідник історії ордену в українських землях Марчинський пише: «Все то належало до кляштору мурафського ордену домініканців за записом фундаторки Белжецької, ротмістерші, вчиненого в 1627 р.; ґрунти рівні, ліс чорний і дубовий до будівництва придатний, земля глиниста».
Під час Хмельниччини якийсь час місто було під контролем повстанців. Після того, як мешканці Мурафи взнали про несподіваний для повстанців та міщан Ямполя напад на їх місто коронного війська на взимку 1652 року, коли він був взятий (загинули близько 6000 козаків та волохів), вони, як і мешканці Чернівців вирішили здатись королівському війську для уникнення зайвого кровопролиття.[5]
В 1766 році належала Йоахіму Каролю Потоцькому. Після Барської конфедерації Й. К. Потоцький осів в Морахві та вибудував тут палац, сприяв побудові нового костелу (1736 р.). Морахва поділялась в той час на старе та нове місто. Й. К. Потоцький заклав в Мурафі фабрику селітри та ряд ремісничих цехів, він сприяв викладанню бруківкою головної вулиці та обсадження її деревами. Палац Йоахіма К.Потоцького був двоповерховий, оточував його парк, який в свою чергу був оточений муром з вежами. Після пожежі палац не був відбудований, а був розібраний. На малюнку Наполеона Орди видно лише руїни палацу. Й. К. Потоцький був похований в костелі у Мурафі.
Деконські збудували неподалік руїн палацу будинок (маєток) для власних потреб. Костел і кляштор, закладений Ядвигою Язловецькою, були оборонними. Мури костелу були збережені, а сам костел і внутрішню оздобу перебудував, після значної руйнації періоду козацьких воєн, вже Йоахім Кароль Потоцький. В Мурафі неподалік костелу був також будинок Маріани Мостовської.
В 1831 р. Морахва була конфіскована Сигізмундові Добку (г. Гриф) царським урядом.
Наприкінці 19 ст. у Старій Морахві разом з передмістями Травна та Заячки було 250 димів та 2500 населення, тут був костел, церква, синагога, а в Новій Морахві було 147 димів та 400 населення, церква, синагога. Була тут школа, 32 крамниці, 20 ремісників, 2 млини.
Під час проведеного радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 375 жителів села[6].
До 1989 року носило назву Жданове, в 1989 році селу було повернуто попередню назву[7]
З 24 серпня 1991 року Мурафа входить до складу незалежної України.
Населення становить 2739 осіб за переписом населення України 2001 року.
- Церква
- Костел
- Синагога
- Палац Й. К. Потоцького
- На думку Мицика між 1605—1610 роком в Мурафі, у шляхетській родині Сірків, народився кошовий отаман Іван Сірко[8].
- Василь Татарський — генерал-хорунжий УНР, командир кулеметної сотні Української дивізії «Галичина», громадський діяч, один з основоположників Союзу Українських Ветеранів в Німеччині, та його голова від 1950 р.
- Броніслав Бернацький — єпископ Одесько-Сімферопольської дієцезії (з 2002—2020)
Зараз проживає і надалі в Мурафському костелі.
- Ян Белжецький — галицький каштелян, разом з дружиною Ядвігою (донькою Єжи (Юрія) Язловецького[9] фундатор кляштору домініканів у Мурафі.[10][11]
- Ліневський Станіслав Якович (1987—2015) — солдат ЗСУ учасник російсько-української війни[12].
- Любацька Людмила Вікторівна (* 1961) — українська пиьсменниця.
- Чернецький В'ячеслав Йосипович (1994—2017) — матрос морської піхоти ВМС ЗС України, учасник російсько-української війни.
-
Кошовий отаман Іван Сірко -
Йоахім Кароль Потоцький
.png)
.
- ↑ а б ВОУНБ ім.К.А.Тімірязєва (22.03.2009). Костел Непорочного зачаття Діви Марії, Мурафа. Вінницький інформаційний портал. Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 3 серпня 2019.
- ↑ Żelewski R. Jazłowiecki Mikołaj h. Abdank (ok. 1550—1595) // Polski Słownik Biograficzny, 1964. — T. XI/1, zeszyt 48. — S. 125. (пол.)
- ↑ Niesiecki, Kasper (1743). Korona polska przy złotey wolności starożytnemi rycerstwa polskiego y Wielkiego Xięstwa Litewskiego kleynotami [...] ozdobiona [...] (пол) . Lwów: Drukarnia Jezuitów. с. т.4, с. 423.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка) - ↑ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom II - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 3 серпня 2019.
- ↑ Новицький І. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К. : Наукова думка, 1995. — С. 366. — ISBN 5-319-01072-9. (рос.)
- ↑ Мурафа. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ У К А З Президії Верховної Ради Української РСР Про відновлення селу Жданове Вінницької області найменування Мурафа
- ↑ Мицик Ю. Отаман Іван Сірко. — Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1999 [Архівовано 3 листопада 2009 у Wayback Machine.])
- ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … [Архівовано 9 серпня 2014 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1738. — T. 2. — S. 422. (пол.)
- ↑ Hejnosz W. Bełżecki Jan, h. Jastrzębiec (†1642) // PSB. — Kraków, 1935. — T. I. — S. 414—415. (пол.)
- ↑ Єпископ Броніслав Бернацький — єпископ Одесько-Сімферопольської єпархії / Єпископ-Ординарій. Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 15 травня 2014.
- ↑ На Вінниччині бійцеві, що загинув у зоні АТО, відкрили меморіальну дошку. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 15 січня 2017.
- Жда́нове // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974 — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972. — 788 с. — С. 719-720.
- Morachwa // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1885. — Т. VI. — S. 665. (пол.)
- Погода в селі Мурафа [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з географії Вінницької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |