Мілях Олександр Миколайович
Олександр Миколайович Мілях | |
---|---|
Народився | 16 (29) серпня 1906 Сімферополь |
Помер | 25 жовтня 1985 (79 років) Київ, Українська РСР, СРСР |
Поховання | Берковецьке кладовище |
Країна | СРСР |
Національність | росіянин |
Діяльність | фізик |
Alma mater | Харківський електротехнічний інститут |
Галузь | електродинаміка |
Заклад | НТУ «ХПІ» Інститут електродинаміки НАН України |
Посада | директор Інституту електродинаміки АН УРСР |
Вчене звання | професор |
Науковий ступінь | доктор технічних наук |
Членство | НАНУ |
Партія | КПРС |
Нагороди |
Олександр Миколайович Мілях (16 (29) серпня 1906, Сімферополь — 25 жовтня 1985) — український радянський вчений у галузі електродинаміки, доктор технічних наук (з 1954 року), професор (з 1962 року), член-кореспондент АН УРСР (з 10 червня 1964 року[1]).
Народився 16 (29 серпня) 1906 року в Сімферополі. Після закінчення в 1931 році Харківського електротехнічного інституту викладав у ньому. Був завідувачем кафедри, завідувачем сектором аспірантури. Член ВКП(б) з 1939 року. У 1941–1947 роках старший науковий співробітник в Інституті енергетики АН УРСР. З 1947 року — в Інституті електродинаміки АН УРСР (у 1959–1973 роках його директор).
Жив у Києві в будинку на вулиці Челюскінців, 15, квартира 31. Помер 25 жовтня 1985 року. Похований в Києві на Міському кладовищі «Берківцях» (ділянка № 79). Наказом Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища № 53 від 4 листопада 1998 року могила є об'єктом культурної спадщини Подільського району в місті Києві.
Автор понад 200 наукових праць, у тому числі 6 монографій, 73 авторських свідоцтв. Основні праці стосуються теорії складних електричних кіл і електродинамічних систем, методів дослідження електромагнітних процесів. Під його керівництвом створено електричні машини для автомного керування об'єктами в просторі, нові схеми перетворення енергії, розроблено стабілізатори, інвертори і перетворювачі частот з високими енергетичними властивостями.
Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1975; за розробку теорії індуктивно-ємкісних перетворювачів та створення на їх основі систем стабілізованого струму для живлення електротехнічної та електронної апаратури)[2] і премії АН України імені Г. Ф. Проскури (за 1983 рік).
Заслужений діяч науки УРСР (з 1981 року). Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медалями.
- ↑ Національна академія наук України. Архів оригіналу за 6 вересня 2014. Процитовано 30 вересня 2012.
- ↑ Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки. Архів оригіналу за 2 липня 2016. Процитовано 30 вересня 2012.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Народились 29 серпня
- Народились 1906
- Померли 25 жовтня
- Померли 1985
- Померли в Києві
- Поховані на Берковецькому кладовищі
- Викладачі НТУ «ХПІ»
- Науковці Інституту електродинаміки НАН України
- Члени Національної академії наук України
- Члени КПРС
- Лауреати Державної премії України в галузі науки і техніки
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Кавалери ордена «Знак Пошани»
- Уродженці Сімферополя
- Випускники Харківського політехнічного інституту
- Українські фізики
- Українські педагоги
- Члени-кореспонденти АН УРСР
- Заслужені діячі науки УРСР
- Лауреати премії НАН України імені Г. Ф. Проскури
- Українські винахідники