Мінська АТЕЦ
Мінська атомна теплоелектроцентраль (рос. Минская АТЭЦ) — недобудована атомна електростанція в Білорусі. Розташована поблизу міста Руденськ Мінської області. Електростанція мала використовуватися для виробництва електроенергії одночасно з централізованим теплопостачанням.[1][2][3] Два блоки електростанції повинні були виробляти загальну потужність 1880 МВт електроенергії та відправляти гарячу воду в сусідні міста. Після аварії на Чорнобильській АЕС проект було згорнуто.[4][5][6] Проектуванням станції займався Київенергопроект.
У 1980-х роках, щоб задовольнити енергетичні потреби Білорусі, одночасно зменшивши вплив систем опалення Мінська на навколишнє середовище, що було основною проблемою в усьому Радянському Союзі, було вирішено побудувати атомну електростанцію в Мінській області.[7] 26 червня 1980 року ЦК КП(б)Б офіційно схвалив будівництво. Міністерство енергетики хотіло, щоб атомна станція була введена в експлуатацію до 1995 року, а будівництво почалося в 1988 році.[4][5]
У 1982 році пошуки місця закінчилися успішно. Інженери, відповідальні за будівництво, створили спеціальний відділ для будівництва Мінської АЕС. Передбачалося будівництво двох ВВЕР-1000/320, спеціально модифікованого варіанту для використання на АТЕЦ. У 1983 році розпочато будівництво нового містечка, де повинні були проживати робітники, а згодом і оператори електростанції. Також розпочато будівництво інфраструктури. Однак місто будувалося в болотистій місцевості, тому спочатку потрібно було підготувати грунт. У цей час почалися перші будівельні роботи на об’єкті.[8]
Будівництво атомної електростанції не просувалося особливо через аварію на Чорнобильській АЕС в Україні 26 квітня 1986 року. У зв’язку з цим було вирішено призупинити будівництво до особливого розпорядження.[9] Для ліквідації наслідків аварії та будівництва житла для евакуйованих до Чорнобиля були направлені робітники. У зв'язку з аварією на Чорнобильській атомній електростанції ЦК Радянського Союзу і КПРС 1 липня 1987 року прийняли рішення не продовжувати будівництво атомної електростанції в Мінську.[10] У відповідь Міністерство енергетики вирішило побудувати на цьому місці газову електростанцію. Сьогодні ця електростанція використовує вже побудовані будівлі та теплотраси до Мінська.[4][5][8]
Реактор | Тип реактора | Продуктивність | Початок будівництва | Підключення до мережі | Введення в експлуатацію | Закриття | |
---|---|---|---|---|---|---|---|
Нетто | Брутто | ||||||
Мінськ-1[11] | ВВЕР-1000/320 | 900 МВт | 940 МВт | Заплановане будівництво скасовано 1 липня 1987 року | |||
Мінськ-2[12] | ВВЕР-1000/320 | 900 МВт | 940 МВт | Заплановане будівництво скасовано 1 липня 1987 року |
- ↑ Teploelektrocentral-5 (26 червня 2009). ТЭЦ-5. История становления. web.archive.org. Архів оригіналу за 26 червня 2009. Процитовано 10 лютого 2024.
- ↑ Проектирование железных дорог - ОАО "Минский Промтранспроект". www.mptp.by. Процитовано 10 лютого 2024.
- ↑ История - ОАО «ЦЕНТРОЭНЕРГОМОНТАЖ» (ru-RU) . ОАО «ЦЕНТРОЭНЕРГОМОНТАЖ». Процитовано 10 лютого 2024.
- ↑ а б в ELECNUC LES CENTRALES NUCLEAIRES DANS LE MONDE Nuclear power plants in the world Edition 2000 - strana 65
- ↑ а б в Мирный атом в пуховичских болотах: история строительства Минской АЭС. web.archive.org. 10 лютого 2024. Архів оригіналу за 10 лютого 2024. Процитовано 10 лютого 2024.
- ↑ Взрослеющий объект. nestor.minsk.by. Процитовано 10 лютого 2024.
- ↑ Belatom. Первая "атомная" через 14 лет. Belatom. Процитовано 10 лютого 2024.
- ↑ а б В Беларуси атомная станция могла появиться около 40 лет назад (рос.). belmarket.by. Процитовано 10 лютого 2024.
- ↑ darriuss (30 червня 2015). «Атомные призраки»: как выглядят заброшенные АЭС бывшего Советского Союза - Недвижимость Onlíner (рос.). Onlíner. Процитовано 10 лютого 2024.
- ↑ Администратор. Недостроенные АЭС СССР (ru-ru) . Процитовано 10 лютого 2024.
- ↑ Power Reactor Details - MINSK-1 (DUAL PURPOSE). web.archive.org. 4 червня 2011. Архів оригіналу за 4 червня 2011. Процитовано 10 лютого 2024.
- ↑ Power Reactor Details - MINSK-2. web.archive.org. 4 червня 2011. Архів оригіналу за 4 червня 2011. Процитовано 10 лютого 2024.