Перейти до вмісту

Міхіна Тетяна Володимирівна

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Міхіна Тетяна Володимирівна
Тетяна Міхіна на обкладинці журналу «Український театр» №2 (2012)
Народилася4 березня 1979(1979-03-04) (46 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Жданов, Донецька область, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьакторка Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materХарківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладХарківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка і Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
IMDbID 9206269 Редагувати інформацію у Вікіданих

Тетя́на Володи́мирівна Мі́хіна (нар. 4 березня 1979(19790304), Маріуполь) — українська акторка театру і кіно, артистка драми — провідна майстриня сцени Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, народна артистка України (2021)[1]. Акторка різнопланового характеру, яка «вміло знаходить виразні засоби гри в різних драматичних жанрах», втілила на сцені образи грайливої Наталки Полтавки, харизматичної Едіт Піаф, вразливої Бланш, нещасної вдови Лимерихи[2][3].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася 4 березня 1979 року у місті Маріуполь Донецької області.

Із чотирирічного віку займалася у шкільному танцювальному гуртку народних танців, протягом 14 років — у національному ансамблі танцю. Мріяла про кар'єру танцюристки, але вибір щодо вищої освіти зробила на користь театрального закладу — Харківського інституту мистецтв ім. Івана Котляревського (курс Михайла Тягнієнка та Любові Шульги)[4][5].

Театр

[ред. | ред. код]

Театральну кар'єру почала з Харківської театр-студії «Арабески», у якій грала під керівництвом Світлани Олешко («Мері Крістмас, Джізус Крайст! (Veseloho Rizdva, Isuse!). Вертеп. Ток-шоу»). З 2000 по 2002 роки працювала акторкою Харківського українського драмтеатру ім. Тараса Шевченка, де у маленькій ролі постановки «Гамлет. Сни» режисера Андрія Жолдака на Тетяну звернув увагу Богдан Ступка, який і запропонував молодій акторці пройти прослуховування до київського національного театру. На конкурсі показала уривки з «Мини Мазайло» Миколи Куліша, над якою того часу працювала у Харкові, й після піврічного очікування (стільки складав інтервал між турами), отримала запрошення на роботу у Києві — з 2002-го — акторка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка[6]. Першою столичною роботою стала роль русалки у виставі «Божественна самотність» Олександра Білозуба — постановка за п'єсою «Оксана» Олександра Денисенка[3][7][8].

Тетяна Міхіна та Олексій Богданович у виставі «Живий труп»

Визначною стала роль Едіт Піаф мюзиклі «Едіт Піаф. Життя в кредит» Юрія Рибчинського на музику Вікторії Васалатій, який у 2008 році на сцені театру ім. Івана Франка поставив Ігор Афанасьєв. В роботі над роллю акторка, крім вокалу (вистава передбачає, окрім тексту, ще й 15 пісень), переходила на низький голос, застосовувала пластику. Театральні умовності дозволяли не копіювати французьку співачку, а домислювати себе у вирі подій, що випали на долю цій мисткині. Театрознавиця Олена Варварич зазначає: «Згорблена, кульгава, неначе скалічена фізично й духовно, її героїня, однак, здавалась абсолютно вільною (незалежною ні від ударів долі, ні від людських пересудів). Щось неначе пульсувало у ній на межі бісівського та Божого. Від зворушливості та закомплексованості — до стійкості духу й свободи генія актриса вражала глядачів своєю майстерністю… Здавалось, їй було так просто бути причетною до самої Едіт»[7]. Робота Тетяни Міхіної була відзначена перемогою у номінації «Краща жіноча роль» Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії» у 2010 році[8][9].

Етапна робота — головна роль у виставі Дмитра Богомазова за п'єсою «Украдене щастя» Івана Франка, яку на київських підмостках свого часу втілювали, зокрема Наталія Ужвій, Ольга Кусенко, Марина Герасименко, Лариса Хоролець, Ірина Дорошенко та інші[10][11]. Анни в акторському переліку персонажів, яких хотілося зіграти, у Міхіної не було, проте напередодні, у паузі на зйомках кінопроєкту, партнер по майданчику Олексій Тритенко зернувся по допомогу у своїй роботі над роллю Михайла з «Украденого щастя» — треба було почитати за Анну сцену їхньої першої зустрічі. Подальше своє затвердження на роль акторка сприйняла «подарунком долі»[12]. Про персонажку Тетяни Міхіної театральна критика відгукнулася так: «Анна — чим не українська Кармен, що зводить з розуму військового, у якого завжди із собою заряджена рушниця? <…> Краса залишається такою ж холодною та відстороненою, як той повний місяць, під яким блукає Анна»[13], «істота не зовсім з людського світу, це — сновида, при тім іноді здається, що ця жінка сниться обом чоловікам, і Миколі, й Михайлові»[14], «з незникаючою прохолодою в очах — ніжною, співчутливою, злобною і ще багато якою (палітра актриси Тетяни Міхіної невичерпна) залишається в свідомості нерозуміння. Її сходження місячною доріжкою від тягаря земного у невагомість почуттів…»[15]. Сама ж Міхіна говорить про «Украдене щастя», як про біблійну історію[16].

Проєкти

[ред. | ред. код]
Постер до вистави «Червоний Елвіс» Харківського театру-студії «Арабески»

Під час вагітності молоде подружжя Тетяна Міхіна і Валентин Панюта (гітарист гурту «Lюk», дизайнер, викладач Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна) документували процес. На отриманому матеріалі Сергій Жадан створив п'єсу — гострий, іронічний, актуальний, жорсткий текст, що складається з шести новел — своєрідний підручник для самотньої вагітної домогосподарки, яка має не просто вижити в сучасному суспільстві споживання, але зберегти свободу своєї дитини. Прем'єра вистави «Червоний Елвіс» була зіграна 18 березня 2010 року на сцені Харківського театру-студії «Арабески» (постановка Світлани Олешко), ролі в якій зіграли Михайло Барбара, Наталія Цимбал, Ірина Волошина[7][17].

У 2018-у році Міхіна взяла участь у проєкті «Нація» Ксенії Малюкової, де на фотографіях Тетяни Гурковської представила українське аутентичне вбрання кінця XIX — початку XX століття[18].

Брала участь у проєкті «Слуховище» Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, в рамках якого читала листи Василя Стуса до сина[19], Тараса Шевченка до Григорія Квітки-Основ'яненка[20].

У 2021-у році долучилася до відтворення сучасного звучання стародавніх кримськотатарських пісень у культурологічному проєкті «Емєль» від ГО «Алєм» — серед учасників — носії кримськотатарської культури та актори київського театру ім. Івана Франка. Тетяна Міхіна виконала кримськотатарську колискову «Aynenni» («Ой люлі»)[21][22].

Кінематограф

[ред. | ред. код]
Постер до фільму «Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке»

Знімається в кіно- та телепроєктах. Ролі у телесеріалах: «Повернення Мухтара–3» (2006, реж. Володимир Златоустівський[ru]), «Нюхач–2» (2015, реж. Артем Литвиненко), «Хазяйка» (2016, реж. Бата Недич), «Останній москаль» (2017, реж. Семен Горов) тощо.

У 12-серійному фільмі «Слов'яни» — шість блоків, кожен з яких знімав інший режисер (Петер Беб'як, Міхал Блашко, Сергій Санін, Олег Стахурський). Героїня Тетяни Міхіної — мачуха головної героїні — «зло злюще», яка намагається усіляко нашкодити падчерці[4]. У ситкомі «Нове життя Василини Павлівни» (2019, реж. Олексій Єсаков) — подруга головної героїні — пристрасна Яніна — позитивна персонажка на етапі пошуку своєї другої половинки, яку знаходить в особі Валери (В'ячеслав Василюк). На початку січня 2021 року вийшла пілотна серія детективно-пригодницького ретро-серіалу «Найкращий сищик» — екранізація однойменного роману Владислава Івченка, де Тетяна Міхіна втілює образ панянки, яка проходить трансформацію вид горбатої до красуні[3][23].

Серед кіноробіт — історично-біографічний фільм 2018 року режисера Олеся Янчука за сценарієм Михайла Шаєвича «Таємний щоденник Симона Петлюри», де зіграла Анну Рендер, дружину убивці Симона Петлюри Самуїла Шварцбарда. Фестивальна прем'єра фільму-казки «Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке» режисера Михайла Кострова за сценарієм Сашка Лірника, відбулося у конкурсній програмі «Molodist Teen Screen» 48-го щорічного Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість». Тетяна Міхіна — донька, Олена Хохлаткіна — мати ромської родини, які легко спілкуються як з людьми, так і з чортом, домовиком[24].

Франко-швейцаро-український фільм режисерки Елі Ґрапп «Ольга», у якому зіграла Тетяна Міхіна, було відмічено в рамках «Тижнів критики» 74-й Каннського міжнародного кінофестивалю (2021), також стрічка номінується від Швейцарії на премію «Оскар»[11][25].

Ролі в театрі

[ред. | ред. код]
Харківський театр-студія «Арабески»
  • 2001 — «Мері Крістмас, Джізус Крайст! (Veseloho Rizdva, Isuse!). Вертеп. Ток-шоу» Сергія Жадана; реж. Світлана Олешко
Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка (м. Київ)

На сцені Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка зіграла понад 20 ролей:[6]

Бланш Дюбуа — Тетяна Міхіна — вціляє в образ як гострий ніж. Вона як актриса великого кіно, на крупних планах, з пластикою (геніально тонка і точна робота Павла Івлюшкіна) героїнь німих фільмів, балансуючи на межі реальності і фантазії, дивна, зранена, надламана, вирвана з «Прекрасної мрії» — «вишневого саду» — з’являється перед глядачем і своєю сестрою: елегантно вбрана, з підкресленою вишуканою білою сукнею — талією. Все ще красива, все ще жадана, все ще з надією. Жива. Проте, тут її, як ляльку доламають остаточно: режисер і хореограф дають це зрозуміти глядачеві в першому відкритому зіткненні — протистоянні емпатії та агресії — зі Стенлі Ковальським.

Театральна критикиня Ольга Стельмашевська про роль Тетяни Міхіної у виставі «Трамвай „Бажання“»[26]

Фільмографія

[ред. | ред. код]
Рік Назва Роль Примітка
2006
с
Повернення Мухтара–3 Зоя Кондратюк
2013
кф
Коріння. СНИ.
2014
с
Швидка допомога мама Колі
2015
с
Нюхач–2 завідувачка кафедрою
2016
с
Хазяйка
2017
с
Останній москаль Галина (Галла), тітка Ксенії
2018
с
Дружина з того світу Рима Іванівна
2018
ф
Таємний щоденник Симона Петлюри[4] Анна Рендер, дружина Самуїла Шварцбарда
2019
с
Нове життя Василини Павлівни[4] Яніна, подруга головної героїні Ситком
2019
ф
Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке Мірела
2020
с
Найкращий сищик Уляна Пілотна серія[36]
2021
с
Слов'яни Ясна
2021
ф
Ольга[37] мама Ольги Спільне виробництво Франції, Швейцарії та України

Визнання та нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Указ Президента України від 8 березня 2021 року № 92/2021 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Міжнародного жіночого дня»
  2. ↑ Н. А. Пономаренко . Міхіна Тетяна Володимирівна // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021 (дата звернення: 17.10.2021). Архів оригіналу за 22 травня 2021. Процитовано 22 травня 2021.
  3. ↑ а б в г д е Любов БАЗІВ (27 березня 2021). Тетяна Міхіна, актриса театру й кіно. Ступка мене помітив, коли я грала у масовці (укр.). «Укрінформ». Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 17 жовтня 2021.
  4. ↑ а б в г Тетяна Міхіна: «Робота над виставою — це ніби подорож» (укр.). Г-та «Журнал «Кіно-Театр» №6. 2019. Архів оригіналу за 18 жовтня 2021. Процитовано 18 жовтня 2021.
  5. ↑  НАМ — 105 РОКІВ! University of Arts is 105 years old! (ХНУМ імені І.П.Котляревського) на YouTube
  6. ↑ а б Тетяна Міхіна на сайті театру ім. Івана Франка. Архів оригіналу за 22 травня 2021. Процитовано 22 травня 2021.
  7. ↑ а б в Олена ВАРВАРИЧ (14 серпня 2008). Зірочка на ім’я Тетяна Міхіна (укр.). Г-та «День». Архів оригіналу за 17 жовтня 2021. Процитовано 17 жовтня 2021.
  8. ↑ а б в г д е Лілія БОНДАРЧУК (2009). Тетяна Міхіна: «Жест вагоміший за слово» (укр.). «Кіно Театр» №1. Архів оригіналу за 22 травня 2021. Процитовано 17 жовтня 2021.
  9. ↑ а б «Мельпомена Таврии» назвала самых лучших (рос.). «Новый формат» –№23 (238). 6 червня 2010. Архів оригіналу за 17 жовтня 2021. Процитовано 17 жовтня 2021.
  10. ↑ Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА (25 червня 2020). Не оглядатися на годинник. Тетяна Міхіна, виконавиця головної ролі в новій версії «Украдено щастя», про майбутню виставу (укр.). «День». Архів оригіналу за 18 жовтня 2021. Процитовано 18 жовтня 2021.
  11. ↑ а б в Тетяна ПОЛІЩУК (12 жовтня 2021). Лимериха у Будапешті. Враженнями про престижний фестиваль Mitem-2021 з «Днем» поділилася акторка театру і кіно Тетяна Міхіна (укр.). Г-та «День №129-130. Архів оригіналу за 11 липня 2020. Процитовано 18 жовтня 2021.
  12. ↑ Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА (15 червня 2020). «Анна — подарунок долі» Актриса Тетяна Міхіна ділиться враженнями від роботи над виставою «Украдене щастя» (укр.). «Театрально-концертний Київ». Архів оригіналу за 18 жовтня 2021. Процитовано 18 жовтня 2021.
  13. ↑ Ірина ЧУЖИНОВА (3 липня 2020). «Украдене щастя» в театрі ім. Франка: втрачений рай, холодна краса та гіперпосилання (укр.). «Yabl». Архів оригіналу за 5 липня 2020. Процитовано 2020-7-4.
  14. ↑ Іван БАБЕНКО, Тетяна ПОЛІЩУК (3 липня 2020). Соціальна дистанція як… художній засіб. Столичні франківці представили «Украдене щастя» — першу прем’єру після послаблення карантину (укр.). «День». Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 2020-7-03.
  15. ↑ Олексій КУЖЕЛЬНИЙ (13 серпня 2020). Краса, що конкурує з гравітацією. Про магічну суміш драматичної дії і живопису (укр.). «День». Архів оригіналу за 16 жовтня 2021. Процитовано 2020-8-17.
  16. ↑  Тетяна Міхіна про «Украдене щастя» на YouTube
  17. ↑ «Червоний Елвіс»: як убити всіх (укр.). «УНІАН». 4 березня 2010. Архів оригіналу за 18 жовтня 2021. Процитовано 18 жовтня 2021.
  18. ↑ Костюмерная Ксении Малюковой. Проект «Нація» заслужена артистка України, актриса театру і кіно Міхіна Тетяна (8 серп. 2018 р.)
  19. ↑  Тетяна Міхіна. З листів Василя Стуса до сина на YouTube
  20. ↑  Тетяна Міхіна. Лист Тараса Шевченка до Григорія Квітки-Основ'яненка на YouTube
  21. ↑ Стародавні кримськотатарські пісні оживлять у проєкті «Емєль» (укр.). «УНІАН». 6 жовтня 2021. Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 21 жовтня 2021.
  22. ↑  Тетяна Міхіна — Aynenni  на YouTube
  23. ↑ Владислав ІВЧЕНКО (9 січня 2021). У мережу виклали пілотну серію екранізації роману Владислава Івченка «Найкращий сищик» (укр.). «Читомо». Архів оригіналу за 17 жовтня 2021. Процитовано 17 жовтня 2021.
  24. ↑ «Пекельна хоругва» відкриє програму Molodist Teen Screen (укр.). «Kinowar». 24 травня 2019. Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 18 жовтня 2021.
  25. ↑ Євгеній МОРІ (15 липня 2021). Фільм Елі Ґраппе «Ольга» отримав приз 74-го Каннського кінофестивалю (укр.). «Суспілне. Культура». Архів оригіналу за 18 жовтня 2021. Процитовано 18 жовтня 2021.
  26. ↑ Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА (3 листопада 2020). Трейлер покарання. Іван Уривський поставив на камерній сцені Національного театру ім. І. Франка виставу «Трамвай «Бажання» (укр.). Г-та «День». Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 2020-11-4.
  27. ↑ Тетяна ПОЛІЩУК (20 квітня 2004). Фантазії на тему хазар (укр.). Г-та «День» №70. Архів оригіналу за 17 жовтня 2021. Процитовано 17 жовтня 2021.
  28. ↑  Театр им. Франка выступит в Днепре со спектаклем «Путешествие Алисы в Швейцарию» на YouTube
  29. ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (23 лютого 2018). Сама ця «Земля» — досить атмосферна, інколи інфернальна (укр.). «Дзеркало тижня. Україна». Процитовано 2018-7-04.
  30. ↑  Тетяна Міхіна на YouTube
  31. ↑ Прем'єра «Украдене щастя» від Дмитра Богомазова в Національному театрі Франка (Pro Театр). Архів оригіналу за 1 вересня 2020. Процитовано 16 жовтня 2021.
  32. ↑ Наталя БОЛГАРОВА (4 липня 2020). Прем'єра: «Украдене щастя» (Театр імені Івана Франка) (укр.). «NatalyBolharova Blogspot». Архів оригіналу за 5 липня 2020. Процитовано 2020-7-4.
  33. ↑ Валентина САМЧЕНКО (10 липня 2020). Голгофа кохання знову на сцені: театр Івана Франка представив «Украдене щастя» Дмитра Богомазова (укр.). «Україна молода». Архів оригіналу за 11 липня 2020. Процитовано 2020-7-11.
  34. ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (28 серпня 2020). Іван Уривський вирушає з Одеси до Америки (укр.). «Театрально-концертний Київ». Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 2020-8-29.
  35. ↑ Любов БАЗІВ (7 листопада 2020). Трамвай на ймення «Жага». Театральна прем’єра (укр.). «Укрінформ». Архів оригіналу за 18 жовтня 2021. Процитовано 18 жовтня 2021.
  36. ↑ «Найкращий сищик» — 1 серія — ПІЛОТ — Комедійний Детектив 2021 — Прем'єра | Серіали ICTV
  37. ↑ 12 ОМКФ / Фестиваль фестивалів: Ольга / Olga. Архів оригіналу за 18 жовтня 2021. Процитовано 18 жовтня 2021.
  38. ↑ Указ Президента України від 27 березня 2010 року № 455/2010 «Про нагородження працівників Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, м.Київ»
  39. ↑ Лауреати премії Левицької // Національна спілка театральних діячів України [Архівовано 22 травня 2021 у Wayback Machine.]nstdu.com.ua

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Міхіна_Тетяна_Володимирівна&oldid=44714827