Антропогенний вплив на природу

Антропогенний вплив на природу — в буквальному перекладі «породжений людиною» вплив на біосферу.

Антропогенними називають ті фактори, які своїм походженням зобов'язані будь-якій діяльності людини. Цим вони принципово відрізняються від чинників природних, які виникли ще до появи людини, але існують і діють досі. Вплив людини як екологічного фактора надзвичайно сильний та різнобічний. Жодна екосистема на планеті не уникнула цього впливу, а багато з них зникли повністю.

Наростання впливу

З появою людини і суспільства, природа вступила в новий етап свого існування — почала відчувати на собі антропогенний вплив (тобто вплив людини та її діяльності).

Спочатку відносини людини і природи являли собою взаємний вплив один на одного — людина самостійно (без застосування складних технічних засобів) одержувала для себе користь з природи (їжа, корисні копалини), а природа впливала на людину, причому людина була не захищеною від природи (наприклад, різних стихій, клімату та іншого), досить сильно залежала від неї.

У міру становлення суспільства, держави, зростання технічної оснащеності людини (складні знаряддя праці, машини) вплив природи на людину зменшився, а вплив людини на природу (антропогенний вплив) посилився.

Починаючи з XVI–XIX ст., коли було зроблено велику кількість корисних для людини наукових відкриттів, винаходів, значно ускладнилися виробничі відносини, вплив людини на природу став систематичним і повсюдним. Природа стала розглядатися людиною вже не як самостійна реальність, а як сировинне джерело для задоволення потреб людини.

У ХХ столітті, коли планомірний науково-технічний прогрес прискорився в декілька разів і переріс у науково-технічну революцію, антропогенний вплив наблизився до катастрофічного рівня.

В даний час світ техніки (техносфера) практично перетворився на самостійну реальність (суперсучасні технічні відкриття, які зробили можливості людини впливати на природу безмежними, загальна комп'ютеризація і т. д.), а природа майже повністю підпорядкована людині.

Поточний статус дев’яти планетних меж (2023).

Головна проблема (і небезпека) сучасного антропогенного впливу полягає у невідповідності безмежних потреб людства і майже безмежних науково-технічних можливостей впливу на природу і обмежених можливостей самої природи.

Через це існує необхідність охорони навколишнього середовища від згубного впливу людини.

Види впливу суспільства на природу

Головною дією та причиною усвідомленого і цілеспрямованого впливу суспільства на природу з метою задоволення потреб людини є трудова діяльність. Ця діяльність поділяється на види:

• природоприсвоювальна діяльність превалювала на початкових етапах розвитку людства для використання з навколишнього середовища того, що було необхідне для задоволення потреб: їжа, одяг, будівництво, виготовлення засобів праці чи самозахисту;

• природопристосовницька (природоадаптаційна) діяльність означає пристосування до явищ природи, зміни пори року, клімату, біосфери регіону перебування людини;
• природовідтворювальна діяльність стосується діяльності людини щодо відтворення необхідних природних умов і засобів для існування, насамперед це стосується сільського господарства та фермерства;

• природоперетворювальна (природотрансформаційна) діяльність надає змогу з природних матеріалів створювати інші предмети, які необхідні для задоволення людських потреб;

• природоосвоювальна діяльність подібна до природоприсвоювальної діяльності, але в ширшому сенсі, оскільки стосується використання нових видів рослинного і тваринного світу, освоєння нових територій, ресурсів природи, космосу, для задоволення потреб людини;

• природоохоронна діяльність спрямована на охорону біосфери, для збереження флори і фауни окремих природних територій;

• природотворча діяльність полягає у створенні на певній території необхідних для життя людей умов, штучних водойм, лісів і т. ін.

Напрями згубного впливу людини на природу

Найнебезпечнішими напрямками згубного впливу людини на природу (і його наслідками) є:

• виснаження надр — протягом своєї історії, а особливо у ХХ столітті людство нещадно і в необмежених кількостях видобувало корисні копалини, що призвело до виснаження (близького до катастрофічного) внутрішніх резервів Землі (наприклад, запаси енергоносіїв нафти, кам'яного вугілля, природного газу можуть бути вичерпані вже через 80-100 років);
• забруднення Землі, особливо водоймищ, атмосфери промисловими відходами;
• знищення рослинного і тваринного світу, створення умов, за яких технічний розвиток (дороги, заводи, електростанції тощо) порушує звичний спосіб життя рослин і тварин, змінює природний баланс флори і фауни;
• застосування атомної енергії як у військових, так і в мирних цілях, наземні і підземні ядерні вибухи.

Для того щоб вижити і не довести планету до техногенної катастрофи, людство зобов'язане всіляко зменшити свій шкідливий вплив на навколишнє середовище, особливо вищевказані найнебезпечніші його види.

Див. також

• Екологічні фактори
• Антропогенні фактори середовища
• Навантаження антропогенне
• Антропосфера
• Деградація земель
• Ноосфера
• Соціоекологія

Література

• Дедю И. И. Экологический энциклопедический словарь. — Кишинев: Глав. ред. Молд. сов. энциклопедии, 1989.
• Одум Е. Экология. — М.: Мир, 1975. — 708 с.
• Корсак К. В., Плахотнік О. В. Основи сучасної екології: Навч. посіб. — 4-те вид., перероб. і допов. — К.: МАУП, 2004. — 340 с: іл.
• Кучерявий В. П. Екологія . — Львів: Світ, 2001–500 с: іл.
• Мусієнко М. М., Серебряков В. В., Брайон О. В. Екологія: Тлумачний словник. — К.: Либідь, 2004. — 376 с.
• Особа і суспільство: Підручник для 10 кл./Р.А. Арцишевський, С.О. Бондарук, В.І. Бортников та ін. — Київ; Ірпінь: ВТФ "Перун", 1997.— 352с.:іл.

Посилання

• Вплив на оточуюче середовище // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 43.
• Michael Begon, Colin R. Townsend, John L. Harper. Ecology: from individuals to ecosystems. — Wiley-Blackwell, 2006. — 738 с. — ISBN 1405111178.
• S. C. Santra. Ecology: basic and applied. — M.D. Publications Pvt. Ltd, 1994. — 250 с. — ISBN 978-0-521-67982-4.