Перейти до вмісту

Навколоземні астероїди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Навколоземний астероїд)
Схематичне зображення орбіт астероїдів груп Атона, Аполлона та Амура, на тлі орбіти Землі (позначена синім).
Сюди перенаправляється запит «Астероїди, що зближуються з Землею». На цю тему потрібна окрема стаття.

Навколоземні астероїди (англ. Near-Earth asteroids (NEA)) — астероїди з перигелієм не далі 1,3 а. о. від Сонця, тобто неподалік орбіти Землі (не плутати із навколоземною орбітою). Завдяки незначному віддаленню від Сонця їх поверхня містить здебільшого компоненти, що не випаровуються. Перший навколоземний астероїд — 433 Ерос — було відкрито 18 серпня 1898 року[1]. Станом на травень 2014 року відомо 10 968 подібних об'єктів діаметром понад 50 м, зокрема 820 великих (діаметром понад 1 км)[2]. Найбільший астероїд цього сімейства — 1036 Ганімед діаметром прибл. 32 км[3][4].

Деякі навколоземні астероїди (NEA) насправді є виродженими кометами. Це колишні комети, які втратили свої леткі речовини, через що більше не мають характерної газово-пилової оболонки. Проте деякі з них інколи можуть утворювати слабкий або періодичний кометоподібний хвіст. Це не завжди означає, що такий об'єкт варто класифікувати як комету, тому межа між астероїдами та кометами залишається дещо розмитою. Більшість навколоземних астероїдів не мають кометного походження. Вони утворилися в головному поясі астероїдів між Марсом і Юпітером, але згодом їхні орбіти змінилися під впливом гравітації Юпітера. Це змусило їх наблизитися до внутрішньої частини Сонячної системи, де вони можуть перетинати орбіту Землі[5][6].

Деякі астероїди мають природні супутники, які ще називають місяцями малих планет. Станом на грудень 2024 року астрономи виявили, що 104 навколоземні астероїди мають принаймні один супутник, а п'ять із них — навіть по два[7]. Наприклад, астероїд 3122 Флоренс, один із найбільших потенційно небезпечних астероїдів[8], має діаметр 4,5 км. Коли астероїд наблизився до Землі у 2017 році, радарні спостереження показали, що він має два супутники розміром від 100 до 300 метрів[9].

У травні 2022 року астрономи з Університету Вашингтону протестували інноваційний алгоритм THOR (Tracklet-less Heliocentric Orbit Recovery), створений для пошуку нових астероїдів. Цей метод дає змогу виявляти астероїди навіть за мінімальною кількістю спостережень, що раніше було великою проблемою. Завдяки цьому алгоритму Міжнародний центр малих планет (MPC) підтвердив перші відкриття астероїдів, зроблені новим способом. Це дає змогу знаходити потенційно небезпечні астероїди задовго до їхнього наближення до Землі, що може суттєво підвищити рівень нашої безпеки[10][11].

Розподіл за розміром

[ред. | ред. код]
Відомі навколоземні астероїди за розмірами

Оцінка розміру та маси

[ред. | ред. код]

Для невеликої частини навколоземних астероїдів точний розмір можна визначити з високою точністю, іноді до 1 %. Це стало можливим завдяки радарним спостереженням, фотографіям поверхні астероїдів або астрономічним явищам, як-от покриття — коли астероїд проходить перед зорю і закриває її світло. Однак для більшості астероїдів їхній розмір лише оцінюється. Ці оцінки базуються на тому, як яскраво виглядає астероїд, і на припущеннях про те, як ефективно він відбиває світло — цей показник називається альбедо. Для більшості астероїдів зазвичай вважається, що їхнє альбедо становить 14 %. Але ці оцінки можуть бути досить неточними. Наприклад, альбедо може варіюватися від 5 до 30 %. Масу астероїда також складно точно визначити, оскільки для цього потрібно припускати певну щільність, яка теж може значно відрізнятися. Щоб оцінити діаметр астероїдів, астрономи використовують певні математичні зв'язки. Наприклад, абсолютна величина 17,75 відповідає астероїду з діаметром 1 км, а величина 22,0 — астероїду діаметром 140 м[12][13].

Точніші дані про розміри можна отримати, поєднуючи відбите світло і теплове інфрачервоне випромінювання, яке випромінює астероїд. Для цього використовується термальна модель астероїда, яка дозволяє оцінити як його діаметр, так і альбедо. Цей метод використовувався в місіях Wide-field Infrared Survey Explorer і NEOWISE. Однак ця методика викликала суперечки серед науковців. Деякі дослідження 2018 року критикували її, але інші підтримали, погоджуючись з результатами, отриманими за допомогою WISE[14].

Статистичні оцінки та зміни у кількості

[ред. | ред. код]

У 2023 році нове дослідження перевірило зв'язок між яскравістю астероїдів, їхнім альбедо та діаметром. Виявилось, що для багатьох астероїдів діаметром більше 1 км яскравість була дещо знижена. Також нові оцінки альбедо для малих астероїдів показали, що значення H = 23 найкраще відповідає астероїду діаметром 140 м[15].

У 2000 році НАСА скоригувало свою оцінку кількості навколоземних астероїдів, діаметром понад 1 км (або яскравіших за абсолютну величину 17,75), з 1000—2000 до 500—1000[16][17]. Проте вже незабаром після цього огляд LINEAR запропонував альтернативну оцінку — 1,227 + 170 − 90 астероїдів. У 2011 році на основі даних місії NEOWISE було уточнено, що кількість астероїдів з діаметром понад 1 км становить 981 ± 19 (з яких 93 % вже було виявлено). Водночас кількість астероїдів з діаметром більше 140 м оцінили в 13 200 ± 1900[18][19][20]. Ці оцінки відрізнялися від інших через те, що NEOWISE припустив трохи нижчий середній альбедо астероїдів. Це означало, що для того ж рівня яскравості ці астероїди виглядали б більшими. Наприклад, за цією методикою на той час було виявлено 911 астероїдів діаметром понад 1 км, у той час як за іншою методикою, яка враховувала вище альбедо, таких астероїдів було лише 830[21]. У 2017 році два дослідження, застосувавши покращену статистичну методику, знизили оцінку кількості астероїдів, яскравість яких перевищує абсолютну величину 17,75, до 921 ± 20. Водночас кількість астероїдів більше 140 м була оцінена в 27 100 ± 2200, що вдвічі більше, ніж за оцінками NEOWISE, і близько четвертої частини з них вже було виявлено. Для астероїдів з яскравістю H = 25 (що відповідає діаметру 40 м) оцінка кількості становить 840 000 ± 23 000, з яких на лютий 2016 року було виявлено лише 1,3 %. Оцінка кількості астероїдів з яскравістю H = 30 (що відповідає діаметру понад 3,5 м) досягає 400 ± 100 мільйонів, але лише 0,003 % з них було виявлено до лютого 2016 року[22].

У вересні 2021 року було знову переглянуто оцінки щодо кількості навколоземних астероїдів діаметром понад 1 км. Використовуючи дані місії WISE та абсолютну яскравість, нижчу за 17,75, як орієнтир для визначення цього розміру, кількість таких астероїдів була трохи збільшена до 981 ± 19. На той час було виявлено 911 таких астероїдів. Проте оцінка кількості астероїдів з яскравістю, що відповідає абсолютній величині 22,0 (що є орієнтиром для діаметра 140 м), була знижена до менше ніж 20 000 астероїдів, з яких приблизно половина вже була виявлена[23]. У 2023 році було проведено нове дослідження, яке переглянуло зв'язок між середньою абсолютною яскравістю, альбедо та діаметром астероїдів. Це дослідження підтвердило співвідношення між кількістю виявлених і загальною кількістю астероїдів різних розмірів, наведених у дослідженні 2021 року. Однак, змінивши орієнтир для діаметра 140 м на H = 23, було встановлено, що лише близько 44 % із 35 000 астероїдів, більших за цей розмір, були виявлені до кінця 2022 року[15]. На січень 2024 року каталоги NEO все ще використовують H = 22 як орієнтир для астероїдів діаметром 140 м[13].

На 30 грудня 2024 року було зареєстровано 867 навколоземних астероїдів, з яких 152 є потенційно небезпечними астероїдами з діаметром не менше 1 км. Крім того, відомо 11 167 астероїдів з діаметром більше 140 м, серед яких 2465 є потенційно небезпечними. Найменший відомий навколоземний астероїд — 2015 FF415. Його абсолютна яскравість складає 34,34, що відповідає діаметру приблизно 0,5 м. Найбільший із таких об'єктів — 1036 Ганімед, з абсолютною яскравістю 9,18 і виміряними нерівномірними розмірами, що відповідають діаметру близько 38 км[24][25].

Орбітальна класифікація

[ред. | ред. код]

За характеристиками орбіт навколоземні астероїди поділяють на три основні групи: група Атона, група Аполлона та група Амура. Деякі з них перетинають земну орбіту і, таким чином, становлять потенційну загрозу для мешканців нашої планети, інші — не перетинають і загроза наразі відсутня, але внаслідок гравітаційних збурень можуть змінити свою орбіту і перетворитися на астероїди, які перетинають орбіту Землі. До навколоземних належать також нечисленні астероїди групи Атіри[26].

Атіри

[ред. | ред. код]
Докладніше: Група Атіри

Невелика група з 14 відкритих станом на квітень 2014 року астероїдів, їхні орбіти повністю лежать всередині земної орбіти (Q ≤ 0,938 а. о.), тож вони не перетинають земну орбіту.

Атонці

[ред. | ред. код]
Докладніше: Група Атона

До атонців належать навколоземні астероїди, велика піввісь орбіти яких (a) менша за астрономічну одиницю, а відстань від Сонця у афелії (Q) — більша за 0,938 а. о. Астероїди цієї групи здебільшого перетинають земну орбіту поблизу своїх афеліїв. Відкрито 840 атонців(2014-05-25). [2].

Аполлонці

[ред. | ред. код]
Докладніше: Група Аполлона

Найчисельніша група навколоземних астероїдів (>54 %), станом на 25 травня 2014 відкрито 5 965 аполонців[2]. До групи належать астероїди велика піввісь орбіти яких більша за 1 а. о., а відстань у перигелії менша за 1,017 а. о. Перший такий астероїд, 1862 Аполлон, який і дав назву групі, було відкрито Карлом Рейнмутом (нім. Karl Wilhelm Reinmuth) 1932 року. Практично всі представники групи перетинають орбіту Землі та періодично можуть зближуватися на відстань менше 0,05 а. о. (близько 7,5 млн км). Такі зближення називають «тісними» і вважають, що для цих астероїдів є ризик зіткнення із нашою планетою, тобто, вони потенційно небезпечні.

Амурці

[ред. | ред. код]
Докладніше: Група Амура

До амурців належать астероїди, для яких відстань від Сонця у перигелії більша за 1,017 а. о., але менша 1,3 а. о. Більшість астероїдів цієї групи не перетинають земної орбіти. Група отримала назву від 1221 Амура, хоча перший астероїд цієї групи — 433 Ерос — було відкрито ще у 19 сторіччі. Саме на Ерос У 1996 році здійснив посадку космічний апарат NEAR Shoemaker. Відкрито 4149 амурців(2014-05-25). [2].

Коорбітальні астероїди

[ред. | ред. код]
Докладніше: Коорбітальна орбіта

Більшість навколоземних астероїдів мають орбіти з більш високим ексцентриситетом, ніж орбіта Землі та інших великих планет. Це означає, що їхні орбіти можуть бути більш витягнутими, а їхні орбітальні площини можуть нахилятися на кілька градусів від площини орбіти Землі. Астероїди, орбіти яких за своїми характеристиками — ексцентриситетом, нахилом і великою піввіссю — схожі на орбіту Землі, групуються в групу Арджуни[27]. Це група навколоземні астероїди, які мають орбітальну періодичність, що збігається з періодом обертання Землі навколо Сонця, або перебувають у коорбітальній орбіті. Це означає, що їхні орбіти знаходяться в орбітальному резонансі з Землею за відношенням 1:1, тобто ці астероїди обертаються навколо Сонця за той самий час, що і наша планета. Коорбітальні астероїди — це астероїди, орбіти яких знаходяться в особливих точках, де вони можуть стабільно обертатися навколо Сонця разом з планетами. Ці орбіти відносно стабільні, і в деяких випадках вони навіть можуть перешкоджати наближенню таких астероїдів до Землі.

Троянці

[ред. | ред. код]
Докладніше: Троянці (астероїди)

У системі Сонця існують п'ять гравітаційних точок рівноваги, відомих як точки Лагранжа, де об'єкти можуть стабільно обертатися разом з планетою, утримуючи постійну позицію відносно неї. Дві з цих точок, розташовані на 60 градусів попереду та 60 градусів позаду планети по її орбіті (відповідно позначаються як L4 і L5), є стабільними. Це означає, що астероїд, який потрапить в одну з цих точок, залишатиметься там на протязі тисяч або навіть мільйонів років, незважаючи на незначний вплив інших планет чи не гравітаційних сил. Астероїди, які рухаються навколо точок L4 або L5, мають орбіти, схожі на форму пуголовка[28]. На жовтень 2023 року Земля має два підтверджених троянці, які обертаються навколо точки L4 Землі[29]: 2010 TK7 та (614689) 2020 XL5[30][31].

Підковоподібна орбіта

[ред. | ред. код]
Докладніше: Підковоподібна орбіта
      Сонце ·       Земля ·       (419624) 2010 SO16

Навколо точок L4 і L5, де стабільно рухаються коорбітальні астероїди, існує також регіон стабільності, що включає орбіти для астероїдів, які обертаються навколо обох точок L4 і L5. Їх орбіти можуть нагадувати форму підкови або складатися з річних петель, що рухаються туди й назад, лібруючи в області, схожій на підкову. В обох випадках Сонце розташоване в центрі тяжіння цієї підкови, Земля перебуває в її проміжку, а точки L4 і L5 — в кінцях підкови. Серед коорбітальних астероїдів Землі є об'єкти з найбільш стабільними, а також найбільш нестабільними орбітами — це так звані підковоподібні орбіти. На жовтень 2023 року було відкрито принаймні 13 астероїдів в такою орбітою[29]. Найбільш вивчений та найбільший з них — це 3753 Круїтні, діаметром близько 5 км[32][33]. Ще один астероїд, (419624) 2010 SO16, має орбіту, яка також нагадує підкову, з періодом лібрації близько 350 років[34].

Квазісупутники

[ред. | ред. код]
Докладніше: Квазісупутник

Квазісупутники — це особливі коорбітальні астероїди, орбіти яких мають більшу ексцентриситетність, ніж у Землі, і рухаються таким чином, що їх орбіти синхронізовані з рухом нашої планети. Це означає, що хоча ці астероїди не є гравітаційно прив'язаними до Землі, з точки зору обертальної системи координат, що фіксується на Сонці та Землі, вони здаються такими, що рухаються навколо Землі в зворотному напрямку за рік. Вони обертаються навколо Сонця повільніше за Землю, і коли вони наближаються до Сонця, їх рух прискорюється, а коли віддаляються — уповільнюється. На жовтень 2023 року було відомо про шість астероїдів, що є квазісупутниками Землі[29]. Найближчий до Землі квазісупутник — це 469219 Камооалева, орбіта якого стабільна вже майже століття. Вчені вважають, що цей астероїд є уламком Місяця, який був викинутий в результаті зіткнення з іншими об'єктами[29][35][36]. Розрахунки орбіт показують, що багато квазісупутників і астероїдів з підковоподібною орбітою періодично змінюють свої орбіти, переміщаючись між орбітами квазісупутника та астероїдами з підковоподібною орбітою[35][37]. Один із таких об'єктів, 2003 YN107, був спостережений у 2006 році, коли він переходив з орбіти квазісупутника на підковоподібну орбіту, і очікується, що він повернеться на свою попередню орбіту квазісупутника близько 2066 року[38]. Ще один цікавий квазісупутник — це 2023 FW13, відкритий у 2023 році, хоча його можна було знайти ще в старих знімках з 2012 року. Цей астероїд має стабільну орбіту, яка зберігатиметься протягом близько 4000 років (від 100 року до н. е. до 3700 року н. е.)[39].

Тимчасові супутники

[ред. | ред. код]
Докладніше: Тимчасовий супутник
Анімація орбіти астероїда 2020 CD3 навколо Землі
 ·       2020 CD3
 ·       Місяць
 ·       Земля

Деякі навколоземні астероїди можуть на певний час ставати природними супутниками Землі. Вони змінюють свою звичайну орбіту навколо Сонця та тимчасово потрапляють у зону тяжіння Землі, де роблять кілька обертів, перш ніж знову віддалитися. За розрахунками вчених, такі астероїди найчастіше захоплюються, коли пролітають поблизу точок L1 або L2 — це спеціальні гравітаційні зони між Землею і Сонцем, де сили тяжіння врівноважуються. Захоплення відбувається, коли Земля перебуває у крайніх точках своєї орбіти: найближче (перигелій) або найдальше (афелій) від Сонця. Однак ці міні-супутники не залишаються надовго — через вплив гравітації Місяця та Сонця їхні орбіти швидко змінюються, і вони повертаються на власний шлях навколо Сонця. Такі об'єкти не вважаються справжніми супутниками, як-от Місяць, тому що їхні орбіти нестабільні. Дослідження показують, що тимчасові супутники часто походять із групи астероїдів, які мають підковоподібну орбіту і можуть періодично повертатися до цієї ж групи. Вчені підрахували: на Земній орбіті майже завжди має бути хоча б один маленький тимчасовий супутник розміром близько 1 метра. Але через їхній малий розмір і слабку яскравість більшість таких об'єктів залишаються непоміченими[40][41]. Станом на грудень 2024 року було зафіксовано п'ять тимчасових супутників Землі[41]: 1991 VG[42], 2006 RH120, 2020 CD3[43], 2022 NX1[41], 2024 PT5[44]. Окрім того, астероїд 2023 FY3[en] діаметром близько 5 м, за розрахунками, неодноразово переходив на тимчасову орбіту навколо Землі в минулому. Більше того, він ще не раз стане таким супутником у найближчі 10 000 років[41].

Цікаво

[ред. | ред. код]

УНІАН повідомила, що астрономи визнали безперспективним пошук потенційно небезпечних об'єктів (ПНО) за допомогою наземних обсерваторій. Про це свідчить статистика виявлення навколоземних об'єктів обсерваторією Голдстоун (пустеля Мохаве, штат Каліфорнія, США), радіотелескопом Грін-Бенк (штат Західна Вірджинія, США) і обсерваторії Аресібо (Пуерто-Рико). Констатовано недостатньо повне і несвоєчасне виявлення наземними засобами спостереження навколоземних об'єктів, зокрема ПНО. Половина астероїдів, які виявляють, мають діаметр приблизно 30 м. Отримані вченими дані вказують на необхідність підвищення чутливості при спостереженнях з наземних телескопів і надання більшої уваги стеженню за астероїдами з навколоземних супутників. Навіть якщо наземний телескоп визначить ПНО, часу для того, щоб встигнути відреагувати на його наближення, може бути замало[45]. Підтвердженням цьому став астероїд 2023 NT1[en] шириною до 60 метрів, який 13 липня 2023 року пролетів на швидкості близько 86 тисяч кілометрів на годину повз Землю на меншій відстані, ніж відстань до Місяця та лишився непоміченим. Він був зафіксований лише через два дні телескопом у Південній Африці, який входить до системи телескопів ATLAS. Незабаром після цього, астероїд також потрапив до поля зору ще десятка телескопів, а доти — він був засвітлений сонячним світлом[46][47].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ JPL Small-Body Database Browser: 433 Eros. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 17 жовтня 2010.
  2. ↑ а б в г Сторінка присвячена навколоземним астероїдам на сайті [[NASA]]. Архів оригіналу за 14 липня 2013. Процитовано 3 серпня 2010.
  3. ↑ Tedesco, E. F.; Noah, P. V.; Noah, M.; Price, S. D. (10/2004). IRAS Minor Planet Survey V6.0 - ADS (англ.). Т. 12. NASA Planetary Data System. с. IRAS-A-FPA-3-RDR-IMPS-V6.0. Bibcode:2004PDSS...12.....T.
  4. ↑ Near Earth Objects - an overview | ScienceDirect Topics. www.sciencedirect.com. Процитовано 14 березня 2025.
  5. ↑ Morbidelli, A.; Bottke, W. F.; Froeschlé, Ch.; Michel, P. (03/2002). Origin and Evolution of Near-Earth Objects - ADS (англ.). Т. <html class=no-js lt-ie9 lt-ie8 lt-ie7. Asteroids III. с. 409—422. Bibcode:2002aste.book..409M.
  6. ↑ Lupishko, D. F.; di Martino, M.; Lupishko, T. A. (09/2000). What the physical properties of near-Earth asteroids tell us about sources of their origin? - ADS (англ.). Т. 3. Kinematika i Fizika Nebesnykh Tel Supplement. с. 213—216. Bibcode:2000KFNTS...3..213L.
  7. ↑ Asteroids with satellites. www.johnstonsarchive.net. Процитовано 14 березня 2025.
  8. ↑ List Of Potentially Hazardous Minor Planets (by designation). www.minorplanetcenter.net. Процитовано 14 березня 2025.
  9. ↑ Radar Reveals Two Moons Orbiting Asteroid Florence. NASA Center for Near-Earth Object Studies. NASA. Процитовано 11 березня 2025.
  10. ↑ UW-developed, cloud-based astrodynamics platform to discover and track asteroids. UW News (англ.). Процитовано 14 березня 2025.
  11. ↑ Foundation, B612. Asteroid Institute Uses Revolutionary Cloud-Based Astrodynamics Platform to Discover and Track Asteroids. www.prnewswire.com (англ.). Процитовано 14 березня 2025.
  12. ↑ Discovery Statistics. NASA Center for Near-Earth Object Studies. NASA. Процитовано 11 березня 2025.
  13. ↑ а б Near-Earth Object Groups. NASA Center for Near-Earth Object Studies. NASA. Процитовано 11 березня 2025.
  14. ↑ Chang, Kenneth (14 червня 2018). Asteroids and Adversaries: Challenging What NASA Knows About Space Rocks. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 14 березня 2025.
  15. ↑ а б Grav, Tommy; Mainzer, Amy K.; Masiero, Joseph R.; Dahlen, Dar W.; Spahr, Tim; Bottke, William F.; Masci, Frank J. (12/2023). The NEO Surveyor Near-Earth Asteroid Known Object Model - ADS (англ.). Т. 4. The Planetary Science Journal. с. 228. arXiv:2310.20149. Bibcode:2023PSJ.....4..228G. doi:10.3847/PSJ/ad072e.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  16. ↑ Asteroid Population Count Slashed. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 14 березня 2025.
  17. ↑ Rabinowitz, David; Helin, Eleanor; Lawrence, Kenneth; Pravdo, Steven (01/2000). A reduced estimate of the number of kilometre-sized near-Earth asteroids - ADS (англ.). Т. 403. Nature. с. 165—166. Bibcode:2000Natur.403..165R. doi:10.1038/35003128.
  18. ↑ Stuart, Joseph Scott (11/2001). A Near-Earth Asteroid Population Estimate from the LINEAR Survey - ADS (англ.). Т. 294. Science. с. 1691—1693. Bibcode:2001Sci...294.1691S. doi:10.1126/science.1065318.
  19. ↑ WISE Revises Numbers of Asteroids Near Earth. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 14 березня 2025.
  20. ↑ Mainzer, A.; Grav, T.; Bauer, J.; Masiero, J.; McMillan, R. S.; Cutri, R. M.; Walker, R. (12/2011). NEOWISE Observations of Near-Earth Objects: Preliminary Results - ADS (англ.). Т. 743. The Astrophysical Journal. с. 156. arXiv:1109.6400. Bibcode:2011ApJ...743..156M. doi:10.1088/0004-637X/743/2/156.
  21. ↑ Beatty, J. Kelly (30 вересня 2011). WISE's Survey of Near-Earth Asteroids. Sky & Telescope (амер.). Процитовано 14 березня 2025.
  22. ↑ Tricarico, Pasquale (03/2017). The near-Earth asteroid population from two decades of observations - ADS (англ.). Т. 284. Icarus. с. 416—423. arXiv:1604.06328. Bibcode:2017Icar..284..416T. doi:10.1016/j.icarus.2016.12.008.
  23. ↑ Harris, Alan W.; Chodas, Paul W. (09/2021). The population of near-earth asteroids revisited and updated - ADS (англ.). Т. 365. Icarus. с. 114452. Bibcode:2021Icar..36514452H. doi:10.1016/j.icarus.2021.114452.
  24. ↑ Small-Body Database Lookup. ssd.jpl.nasa.gov (англ.). Процитовано 14 березня 2025.
  25. ↑ JPL Small-Body Database Search Engine. Constraints: asteroids and NEOs. NASA Center for Near-Earth Object Studies. NASA. Процитовано 11 березня 2025.
  26. ↑ Small-Body Database Lookup. ssd.jpl.nasa.gov (англ.). Процитовано 14 березня 2025.
  27. ↑ de la Fuente Marcos, R.; de la Fuente Marcos, C.; de León, J.; Alarcon, M. R.; Licandro, J.; Serra-Ricart, M.; García-Álvarez, D.; Cabrera-Lavers, A. (01/2024). When the horseshoe fits: Characterizing 2023 FY<SUB>3</SUB> with the 10.4 m Gran Telescopio Canarias and the Two-meter Twin Telescope - ADS (англ.). Т. 681. Astronomy and Astrophysics. с. A4. arXiv:2310.08724. Bibcode:2024A&A...681A...4D. doi:10.1051/0004-6361/202347663.
  28. ↑ de la Fuente Marcos, C.; de la Fuente Marcos, R. (04/2016). A trio of horseshoes: past, present and future dynamical evolution of Earth co-orbital asteroids 2015 <inline-formula id="IEq1"><mml:math><mml:msub><mml:mtext>XX</mml:mtext><mml:mn>169</mml:mn></mml:msub></mml:math></inline-formula>, 2015 YA and 2015 <inline-formula id="IEq2"><mml:math><mml:msub><mml:mtext>YQ</mml:mtext><mml:mn>1</mml:mn></mml:msub></mml:math></inline-formula> - ADS (англ.). Т. 361. Astrophysics and Space Science. с. 121. arXiv:1603.02415. Bibcode:2016Ap&SS.361..121D. doi:10.1007/s10509-016-2711-6. {{cite book}}: Пропущено вертикальну риску в: |title= (довідка)
  29. ↑ а б в г Castro-Cisneros, Jose Daniel; Malhotra, Renu; Rosengren, Aaron J. (12/2023). Lunar ejecta origin of near-Earth asteroid Kamo'oalewa is compatible with rare orbital pathways - ADS (англ.). Т. 4. Communications Earth and Environment. с. 372. arXiv:2304.14136. Bibcode:2023ComEE...4..372C. doi:10.1038/s43247-023-01031-w.
  30. ↑ updated, Chelsea Gohd last (1 лютого 2022). Earth has an extra companion, a Trojan asteroid that will hang around for 4,000 years. Space.com (англ.). Процитовано 14 березня 2025.
  31. ↑ NASA. NASA's WISE Mission Finds First Trojan Asteroid Sharing Earth's Orbit. www.prnewswire.com (англ.). Процитовано 14 березня 2025.
  32. ↑ Wiegert, Paul A.; Innanen, Kimmo A.; Mikkola, Seppo (06/1997). An asteroidal companion to the Earth - ADS (англ.). Т. 387. Nature. с. 685—686. Bibcode:1997Natur.387..685W. doi:10.1038/42662.
  33. ↑ AstroPages | Cruithne | Western Washington University. astro101.wwu.edu. Процитовано 14 березня 2025.
  34. ↑ Christou, A. A.; Asher, D. J. (07/2011). A long-lived horseshoe companion to the Earth - ADS (англ.). Т. 414. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. с. 2965—2969. arXiv:1104.0036. Bibcode:2011MNRAS.414.2965C. doi:10.1111/j.1365-2966.2011.18595.x.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  35. ↑ а б de la Fuente Marcos, C.; de la Fuente Marcos, R. (11/2016). Asteroid (469219) 2016 HO<SUB>3</SUB>, the smallest and closest Earth quasi-satellite - ADS (англ.). Т. 462. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. с. 3441—3456. arXiv:1608.01518. Bibcode:2016MNRAS.462.3441D. doi:10.1093/mnras/stw1972.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  36. ↑ published, Robert Lea (23 квітня 2024). Earth's weird 'quasi-moon' Kamo'oalewa is a fragment blasted out of big moon crater. Space.com (англ.). Процитовано 14 березня 2025.
  37. ↑ Di Ruzza, Sara; Pousse, Alexandre; Alessi, Elisa Maria (01/2023). On the co-orbital asteroids in the solar system: medium-term timescale analysis of the quasi-coplanar objects - ADS (англ.). Т. 390. Icarus. с. 115330. arXiv:2209.05219. Bibcode:2023Icar..39015330D. doi:10.1016/j.icarus.2022.115330.
  38. ↑ NASA - Corkscrew Asteroids. web.archive.org. 29 вересня 2006. Процитовано 14 березня 2025.
  39. ↑ Chandler, David L. (7 квітня 2023). Does Earth Have a New Quasi-Moon?. Sky & Telescope (амер.). Процитовано 14 березня 2025.
  40. ↑ Carlisle, Camille M. (30 грудня 2011). Pseudo-moons Orbit Earth. Sky & Telescope (амер.). Процитовано 14 березня 2025.
  41. ↑ а б в г de la Fuente Marcos, R.; de la Fuente Marcos, C.; de León, J.; Alarcon, M. R.; Licandro, J.; Serra-Ricart, M.; García-Álvarez, D.; Cabrera-Lavers, A. (01/2024). When the horseshoe fits: Characterizing 2023 FY<SUB>3</SUB> with the 10.4 m Gran Telescopio Canarias and the Two-meter Twin Telescope - ADS (англ.). Т. 681. Astronomy and Astrophysics. с. A4. arXiv:2310.08724. Bibcode:2024A&A...681A...4D. doi:10.1051/0004-6361/202347663.
  42. ↑ de la Fuente Marcos, C.; de la Fuente Marcos, R. (01/2018). Dynamical evolution of near-Earth asteroid 1991 VG - ADS (англ.). Т. 473. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. с. 2939—2948. arXiv:1709.09533. Bibcode:2018MNRAS.473.2939D. doi:10.1093/mnras/stx2545.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  43. ↑ Sinnott, Roger W. (17 квітня 2007). Earth's "Other Moon". Sky & Telescope (амер.). Процитовано 14 березня 2025.
  44. ↑ published, Robert Lea (26 листопада 2024). Earth's mini-moon has finally departed. Will it ever return as a 'second moon?'. Space.com (англ.). Процитовано 14 березня 2025.
  45. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 квітня 2016. Процитовано 17 квітня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  46. ↑ Астероїд розміром з 20-поверхівку помітили через два дні після зближення із Землею. // Автор: Марина Качура. 20.07.2023
  47. ↑ Величезний астероїд, і вчені помітили його лише через два дні. 20.07.2023, 12:19

Посилання

[ред. | ред. код]
  • (англ.) SpaceWeather.com [Архівовано 28 червня 2016 у Wayback Machine.] — інформація про метеорні потоки, сонячні спалахи, навколоземні астероїди.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Навколоземні_астероїди&oldid=44896169