Надвірнянський замок

Надвірнянський замок
Шаблон:Визначна пам'ятка: зображення відсутнє:
Країна	Україна
Регіон	Івано-Франківська область
Розташування	Надвірна
Матеріал	вапняк, річковий камінь, червона цегла
Власник	Куропатви, Цетнер
Стан	руїни

Надвірнянський замок (Замок Краснодвір) — фортифікаційна споруда у центральній частині Надвірної, Івано-Франківська область, Україна.

Історія

Зведений замок шляхтичем Миколою Куропатвою. На даний час повністю зруйнований, за винятком вежі, фрагменти якої збереглися в північно-східній частині замку, залишків стін та пізніших добудов.

Львівський науковець, доктор історичних наук П. Сіреджук вважає, що надвірнянський замок був побудований у 1596р. Згідно з іншою версією, магнати Куропатви звели його в 1570-х рр.

На думку краєзнавця М. Рожка фортифікації в межах сучасної Надвірної могли існувати вже у ХІІІ -ХІV ст., прикриваючи вихід до Яблунівського перевалу. Надвірнянський замок наглухо закривав галицьку дорогу на Закарпаття і захищав місто з напільного боку Покуття. Він став початком розбудови Надвірної й був безпосередньо з нею сполучений. На перших порах оборонна споруда служила осідком для проживання власників міста Краснодвір, а пізніше адміністрації. До замку вели оборонні ворота, що містилися в одній із веж (найімовірніше, південно-західній). Потрапити всередину можна було тільки через в'їзну вежу по підйомному мосту, перекинутому через глибокий рів.

Посередині оборонної споруди на широкому подвір'ї стояв дім власника міста, будинки для залоги, різноманітні комори, шпихліри, стайні та арсенал. Під спорудами містилися просторі підземелля й пивниці. У часи татарського нашестя в замку переховувалися не тільки міщани, але й жителі навколишніх сіл, адміністрація близьких і віддалених населених пунктів.

Відомий польський дослідник О. Яблоновський вказував, що в замку разом з власником проживало близько 50-65 осіб, яких ніколи не обкладали ніякими податками. 11 серпня 1589 року татарські орди несподівано напали на Прикарпаття, зруйнували міста і села, що стояли у них на шляху, а тисячі галичан забрали в ясир. Ймовірно, тоді надвірнянська твердиня зазнала значних ушкоджень. З історичних джерел відомо, що двір Куропатвів був дощенту зруйнований, а всі документи згоріли. Проте власники Надвірної дуже швидко його відновили.

Перша письмова згадка про замок у Надвірній датується 20 лютого 1648р. Того дня в його приміщенні між власником Надвірної Ієронімом Куропатвою та «знатними Іоанном і Людовікією Видзгами» укладено угоду про позику на 3 млн. флоринів.

У надвірнянському замку концентрувалися величезні багатства Куропатвів: турецькі килими, вироби із золота й срібла, дорогоцінні камені, зброя та книги. Всі ці багатства часто ставали предметом зацікавлення розбійників та карпатських опришків. У 1670 в нападі на замок з метою пограбування брали участь селяни з навколишніх сіл. Черговий наскок на оборонний двір стався в 1712р, коли його пограбували опришки. У спійманих Василя Дудки, Івана та Петра Гриджуків з Брустур було вилучено чорний сіряк, два сувої сукна на 15 і 25 ліктів, чотири не вичинених козячих шкіри, нову українську кармазинову шапку, оздоблену порохівницю, стару гуглю та ряд цінних речей, в тому числі готівку в сумі 11 битих талерів і 200 злотих, різної іноземної валюти на 45 злотих, двох осідланих коней зі стременами та дві бойові сокири.

В архівних документах надвірнянська оборонна споруда згадується в ХVІІ -ХVІІІ ст. 30 грудня 1778 євреї-купці Йось Литвин, Воло Іцькович, Йось Лейбович та Ело Шмійлович уклали в замку контракт на перевезення солі на 18 великих мажах з делятинських околиць до Кременця.

Після першого поділу Речі Посполитої (1772) замок втратив статус прикордонної твердині. Австрійці не були зацікавлені у підтриманні фортифікацій, що вимагали значних коштів. Оборонна споруда поступово перестає виконувати своє призначення і руйнується. У 1770-x pp. граф Цетнер вирішив звести на її території палац, проте згодом відмовився від цієї ідеї. У другій половині ХІХ ст. значну частину мурів використали для спорудження будинків у місті, а остаточної руйнації твердиня зазнала у половині ХХ ст. У липні 2007 на території замку проводило розкопки дочірнє підприємство охоронної служби України Інституту археології НАНУ «Культурна спадщина Прикарпаття» (кер. В. Романець). Дослідники відкрили фундаменти зовнішньої житлової прибудови, що примикала до північної стіни збережених залишків вежі, та виявили численні артефакти ХVІІ - ХІХ ст. Серед знахідок переважають фрагменти скляного посуду, зокрема, виробів з гутного прозорого, безколірного (зрідка зеленуватого), з патинізованою поверхнею скла. За формою це прямокутні штофи, графини, чарки та кухлі з ручкою, пляшки, а також фрагменти вікон. Виявлено досить багато керамічних пічних кахлів із вкритою зеленою поливою поверхнею. Вони поділяються на три види: прості (стінні), карнизні та розетки. Карнизні кахлі мають фігурно пласку прямокутну. Ці пластини прикрашалися шляхом вигнуту чолову пластину, стінні штамповки у дерев'яних чи керамічних формах. На внутрішній поверхні помітні сліди пальців рук гончаря. Добре збереглися два карнизні кахлі з переважаючим рослинно-геометричним орнаментом, виконаним у техніці високого рельєфу та представленим стилізованими квітками або завитими пагонами.

Під час проведення шурфування дослідники розкопали чотири керамічні люльки сірого, світло - й темно-коричневого, а також теракотового кольорів. Дві з них мають поливу. На найбільшій люльці, з циліндричною внутрішньою та восьмигранною зовнішньою частинами, нанесені два клейма. На більшому, розташованому на нижній частині чашки, в овальному полі зображено вершника на коні і з шаблею в руці, а в його верхній правій частині літеру «S». Інше клеймо, у вигляді овалу з вибитим числом «10», міститься на бічній стороні чубука. Такі люльки побутували протягом пізнього середньовіччя та нового часу.

Під час розкопок було знайдено шість мідних монет номіналом 1 крейцер, карбованих в 1763, 1851, 1860 у Австрії, та срібну монету (солід) часів правління шведського короля Густава Адольфа (1611-1632). Виготовлена вона з низькоякісного срібного сплаву - білону, має форму неправильного овалу діаметром 16-17 мм. Виявили археологи й частину кінської збруї - залізні гризло і два кільця кінця ХІХ ст.

Вежа

У північно-східній частині замку знаходиться вежа. У плані має форму неправильного гранчастого восьмикутника (розміри довших сторін 15,3 м, коротших - 12,43 м),

обриси якої всередині за рахунок округлення кутів граней нагадують еліпс. Зведена з природного каменю пісковику гірських порід різної величини і форми, з характерним для споруд оборонного типу нерегулярним циклопічним муруванням. Проміжки між каменями, які не стикувалися один з одним, замуровані цеглою. Всередині стіни (товщина стін - 1,2 м) укріплювались дерев'яними балками.

Зовні з північного заходу у вежу прорубано вхід, сучасна висота якого становить 2 м. На стінах зберігся давній тиньк, а зсередини прямокутний виступ від одвірків. Товщина - мурів на вході - 1,58 м. Вежа мала цілий ряд бійниць, а під нею розміщувався льох. Очевидно, тут було й декілька підземних ходів, один з яких проритий у південно-західній частині споруди. Особливої уваги заслуговує невідоме підвальне склепінчасте приміщення невизначеного призначення, яке примикає до вежі. У внутрішній північній частині замку відкрито кам'яні фундаменти та рештки цегляних стін 17-19 ст., а в південній на глибині 2 м від рівня сучасної поверхні виявлено залишки кам'яної стінки невизначеного часу.

Збереженість

Фізична збереженість замкової споруди є однією з найгірших серед усіх аналогічних пам'яток Івано-Франківської області. Фактично втрачена більшість архітектурних елементів. Це пояснюється тим, що замок почав руйнуватися ще з 70-х рр. XVIII ст., а в наступні століття його мури неодноразово розбиралися для спорудження інших громадських будівель. Тому з величного замку, з декількома оборонними вежами, захисними стінами та ровами, в'їзними підйомним мостом, численними господарськими спорудами, серед яких житлові прибудови, льох та навіть шпихлір, дотепер збереглися лише майже ціла замкова вежа з підвальними приміщеннями та залишками прибудованої до неї північно-східної стіни, рештки ще двох веж, що імовірно, походять з XVIII ст. (одна з них збереглася лише в підземній частині, а інша, розташована під будинками) й записаними підземними ходами, один з яких залишився в південно-західній частині комплексу. Архітектурною домінантою пам'ятки є згадана вище габаритна вежа у формі неправильного гранчастого дев'ятикутника, яка має цілий ряд бійниць.

Сьогодні замок майже повністю перетворився на руїни, не перебуває під будь-яким видом охорони з боку держави, частина замкової території вже забудована сучасними будівлями, незважаючи на те, що історична та культурна цінність споруди дуже висока.