Перейти до вмісту

Національна бібліотека Неаполя

Координати: 40°50′10″ пн. ш. 14°14′58″ сх. д. / 40.83619° пн. ш. 14.24956° сх. д. / 40.83619; 14.24956
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Національна бібліотека Неаполя
Дата створення / заснування 1804
Зображення
Офіційна назва італ. Biblioteca nazionale di Napoli (1860)[1]
Названо на честь Віктор Емануїл III
Країна  Італія
Адміністративна одиниця Неаполь[2]
Член у Polo MiC Napolid[3] і National Collective Archive of Periodicalsd[4]
Батьківська організація Міністерство культурної спадщини, культурної діяльності і туризму Італіїd
Обсяг фондів 2 482 890 документ[5], 176 021 документ[5], 2 429 380 документ[6], 2 439 741 документ[7], 2 684 556 документ[8][9], 176 025 документ[8][9], 2 241 370 том[9] і 4900 документ[9]
Кількість відвідувачів за рік 103 073 осіб (2019)[5]
5580 осіб (2021)[7]
32 965 осіб (2022)[8]
Дні роботи понеділок[10], п'ятниця[10], субота[10], вівторок[10], середа[10] і четвер[10]
Wi-Fi безкоштовноd[5] і такd[8]
Статус спадщини національна спадщина Італіїd[11]
Площа 21 256 квадратний метр[5] і 4078 квадратний метр[5]
Адреса Piazza Del Plebiscito 1, 80132 Napoli[5][6][…] і Неаполь, Пьяцца-дель-Плебишито, д. 1
Поштовий індекс 80132[11][2]
Електронна пошта mailto:bn-na@cultura.gov.it
mailto:bn-na@beniculturali.it
Сторінка інституції на Вікісховищі Biblioteca Nazionale Vittorio Emanuele III
Мапа
Офіційний сайт​(італ.)
CMNS: Національна бібліотека Неаполя у Вікісховищі

40°50′10″ пн. ш. 14°14′58″ сх. д. / 40.83619° пн. ш. 14.24956° сх. д. / 40.83619; 14.24956

Національна бібліотека Неаполя (італ. Biblioteca nazionale di Napoli) — одна з національних бібліотек Італії. Була заснована 1804 року. Носить ім'я короля Італії Віктора Еммануїла III. Розташована у Королівському палаці в Неаполі[12].

Передісторія

[ред. | ред. код]

Основою фондів Національної бібліотеки Неаполя є книги з колекції Фарнезе, зібраної кардиналом Алессандро Фарнезе, який пізніше став папою римським Павлом III. Колекція Фарнезе окрім книг виключає також чимало творів мистецтва. Фарнезе почав збирати книги приблизно в 1493 році, а 1495 року почав будівництво палаццо Фарнезе, в якому і була розміщена його колекція книг[12].

У XVI столітті бібліотекарем був дослідник, колекціонер та антиквар Фульвіо Орсіні[12].

Бібліотека не постраждала при розграбуванні Рима в 1527 році, але зазнала збитків внаслідок двох пожеж на початку XVII століття. Також вона постраждала, коли родина Фарнезе приймала в гостях шведську королеву Крістіну, та відмовилася платити своїм слугам, а ті пограбували Фарнезе[12].

У 1653 році Фарнезе стали герцогами Парми, тож книги переїхали до Парми і були переплетені шкірою з золотими ліліями на задній обкладинці[12].

1731 року помер Антоніо, останній представник роду Фарнезе, і герцогство Парми перейшло до Карла, іспанського принца та короля Неаполя. Бібліотека Фарнезе переїхала до Неаполя, де розташувалася в палаці Каподімонте. Карл планував перемістити книги в Палац досліджень[it] (сучасний Національний археологічний музей Неаполя) і відкрити там громадську бібліотеку, проте в 1759 році його батько, король Іспанії Фердинанд VI, помер і принц Карл вирушив до Іспанії, аби посісти там на трон.[12]

Історія

[ред. | ред. код]

У 1799 році французькі війська повалили монархію, і на місці Неаполітанського королівства на короткий час проголошено Партенопейську республіку, створену за зразком Французької республіки, а потім — Королівство обох Сицилій, маріонеткову державу Франції. Були конфісковані церковні книжкові збірки, зокрема й цінні фонди августинської церкви Сан-Джованні-а-Карбонара[12].

13 січня 1804 була офіційно відкрита Королівська бібліотека Неаполя (італ. Reale Biblioteca di Napoli), розташована у тому ж Палаці досліджень, де й планувалося принцом Карлом. Тоді ж почалася публікація каталогу видань, що зберігаються в бібліотеці[12].

У 1806 році родич Наполеона Йоахім Мюрат став неаполітанським королем, а конфіскації церковної власності продовжилися, зокрема картезіанського монастиря Чертоза-ді-Падула[it]. Мюрат також придбав повну колекцію книг видавця Джамбаттісти Бодоні та бібліотеку маркіза Франческо Антоніо Такконе (італ. Francesco Antonio Taccone)[12].

У 1815 році, після реставрації Бурбонів та повернення короля Неаполя Фердинанда I бібліотека була перейменована на Королівську Бурбонську бібліотеку (італ. Reale Biblioteca Borbonica)[12].

У 1818 король Фердинанд придбав для бібліотеки колекцію інкунабул у економіста Мелькіоре Дельфіко[it].

У 1860 році, під час Рісорджіменто, волонтерські війська Джузеппе Гарібальді та армія Сардинського королівства завоювали Неаполітанське королівство. Бібліотека була перейменована на Національну бібліотеку Неаполя[13], а управління бібліотекою передали філософу Віто Форнарі[it], який завідував нею до своєї смерті в 1900 році. Закриття монастирів продовжилося, були також конфісковані Королівська бібліотека та особиста бібліотека королеви[12].

У 1882 році Антоніо Рав'єрі[it] передав для бібліотеки зібрання рукописів і листування свого друга, поета Джакомо Леопарді. У 1888 році граф Едуардо Луккезі Паллі (італ. Eduardo Lucchesi Palli) подарував бібліотеці 61 тисячу томів і 1500 автографів, в основному з історії театру.[12]

Також до бібліотеки приєднали Офіс Геркуланумських папірусів (італ. Officina dei Papiri Ercolanesi), тож до фондів додалися 1816 Геркуланумських папірусів, з яких на 1999 рік 196 штук розкручено, а 185 штук — частково розкручено[12].

У 1923 році король Італії Віктор Еммануїл III передав державі Королівський палац у Неаполі і до 1927 року туди переїхала вся бібліотека. 17 травня 1927 відбулося відкриття бібліотеки в новому приміщенні, яка отримала ім'я Віктора Еммануїла III[14].

До фондів Національної бібліотеки також додалися книги з Бібліотеки Бранкаччана (італ. Biblioteca Brancacciana), найстарішої публічної бібліотеки Неаполя, та Бібліотеки Провінчале (італ. Biblioteca Provinciale), колекції з 20 тисяч томів на наукові теми, географічних мап та подорожніх нотаток[14].

Під час Другої світової війни існувала загроза бомбардування, саме тому книги перемістили в глиб міста і вони не постраждали, коли 1943 року в будівлю Королівського палацу справді влучила бомба[14].

У 1947 році герцогиня Єлена Орлеанська передала бібліотеці свої колекції У 1957 році один із залів був названий на честь філософа Бенедетто Кроче, чиї праці зберігаються в бібліотеці. У 1980 році бібліотеці завдано невеликої шкоди внаслідок землетрусу в Ірпінії[en][14].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://www.librari.beniculturali.it/it/biblioteche-pubbliche-statali/visualizza-le-46-biblioteche/biblioteca/Biblioteca-Nazionale-Vittorio-Emanuele-III/
  2. ↑ а б Anagrafe delle biblioteche italiane — 1990.
  3. ↑ https://www.iccu.sbn.it/it/SBN/poli-e-biblioteche/polo/NAP-Polo-MiC-Napoli/
  4. ↑ National Collective Archive of Periodicals — 1972.
  5. ↑ а б в г д е ж ISTAT 2019 survey on Italian libraries — 2021.
  6. ↑ а б ISTAT 2020 survey on Italian libraries — 2022.
  7. ↑ а б в ISTAT 2021 survey on Italian libraries — 2023.
  8. ↑ а б в г ISTAT 2022 survey on Italian libraries — 2024.
  9. ↑ а б в г www.beniculturali.it
  10. ↑ а б в г д е www.beniculturali.it — 2016.
  11. ↑ а б dati.beniculturali.it — 2014.
  12. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Zorzi, 2001, с. 477.
  13. ↑ Decreto prodittatoriale 17 ottobre 1860, n. 130 in Collezione delle leggi e de' decreti emanati nelle provincie continentali dell'Italia meridionale durante il periodo della dittatura. — Napoli, 1860. — 31 dicembre. — P. 326—327.
  14. ↑ а б в г Zorzi, 2001, с. 478.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Національна_бібліотека_Неаполя&oldid=41822012