Перейти до вмісту

Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого

Координати: 50°27′05.4″ пн. ш. 30°31′45.1″ сх. д. / 50.451500° пн. ш. 30.529194° сх. д. / 50.451500; 30.529194
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Національна парламентська бібліотека України)
Не плутати з Бібліотека Ярослава Мудрого.
Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого
НБУ ім. Ярослава Мудрого
50°27′05.4″ пн. ш. 30°31′45.1″ сх. д. / 50.451500° пн. ш. 30.529194° сх. д. / 50.451500; 30.529194
Країна: Україна
Тип:національна бібліотека
Назва на честь:Ярослав Мудрий
РозташуванняПечерський район
АдресаВулиця Михайла Грушевського, 1, Київ
Заснована3 березня 1866
Статус спадщинипам'ятка архітектури національного значення України, пам'ятка архітектури місцевого значення України і Пам'ятка містобудування України місцевого значенняd
Директор:Сербін Олег Олегович
Сайт:nplu.org
Нагороди:
орден Трудового Червоного Прапора
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Націона́льна бібліоте́ка Украї́ни і́мені Яросла́ва Му́дрого (НБУ імені Ярослава Мудрого; раніше — Національна парламентська бібліотека України) — одна з найбільших і найстаріших книгозбірень України, провідний державний культурний, освітній, науково-інформаційний заклад, що бере участь у розробленні та реалізації державної політики в галузі бібліотечної справи, здійснює функції методичного та координаційного центру з питань бібліотекознавства, бібліографознавства, документознавства, інформаційний і науково-методичний центр мережі публічних бібліотек України, книгосховище загальнодержавного значення.

Заснована 3 березня 1866 року. Постраждала під час Другої світової війни. Обслуговує понад 25 тисяч читачів. З 1958 року провадить міжнародний книгообмін. Бібліотека складає матеріали рекомендаційної бібліографії, посібники з бібліотекознавства, вивчає, узагальнює і поширює передовий досвід роботи бібліотек.

Станом на 2015 рік розмір фондів становив близько 4,7 млн одиниць[1].

Назви

[ред. | ред. код]
  • 1866—1923: Київська міська публічна бібліотека;
  • 1923—1934: Центральна робітнича бібліотека імені Російської комуністичної партії (більшовиків);
  • 1934—1941: Державна обласна бібліотека імені Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків);
  • 1941—1943: Київська міська публічна бібліотека;
  • 1943—1957: Державна обласна бібліотека імені ВКП (б);
  • 1957—1990: Державна республіканська бібліотека УРСР імені КПРС;
  • 1990—1994: Державна бібліотека України;
  • 1994—2016: Національна парламентська бібліотека України.
  • з 2016: Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого

Історія

[ред. | ред. код]

Київська міська публічна бібліотека

[ред. | ред. код]
Київська міська публічна бібліотека (1911)
Охоронний знак

Бібліотека утворена 3 березня 1866 р. як Київська російська публічна бібліотека за розпорядженням царського уряду[2]. Засновниками її виступили відомі громадські діячі: Михайло Юзефович, О. Х. Андріяшев, купці І. М. Зайцев, М. І. Бубнов, І. М. Бродський, М. І. Горовіц, цивільний губернатор М. Г. Казнаков, предводитель дворянства О. О. Горват, поміщик-українофіл Г. П. Галаган та ін. Основою фонду стали приватна книгозбірня письменника і книговидавця В. Г. Барщевського та пожертви киян. На момент відкриття фонд бібліотеки налічував 319 книг у 667 томах і 43 комплекти періодичних видань. Розташовувалася бібліотека спочатку в приміщеннях Київського дворянського зібрання.

45 років подвижницької праці присвятив Київській публічній бібліотеці з моменту її заснування бібліотекар С. Г. Ярославський (фактично директор), єдиний фахівець серед кола тих, від кого залежала доля бібліотеки. В основному вона існувала завдяки пожертвам меценатів, заможних громадян, установ і товариств. Колективним органом управління книгозбірнею призначався розпорядчий комітет, до складу його протягом п'ятдесяти років входили професори Київського Університету, вчені зі світовими іменами, директори гімназій, видавці, представники духовенства.

Перші 25 років діяльності бібліотеки — це час повсякденного виживання, пошуків виходу з фінансової скрути. За цей час книгозбірня шість разів вимушено змінювала місцезнаходження, адже власного приміщення не мала.

На краще ситуація змінилася в 1891 р. після того, як бібліотека перейшла в підпорядкування міської Думи й стала називатися Київською міською публічною бібліотекою. Поліпшилося фінансування книгозбірні, і в 1901 р. обсяг її фондів становив 30214 томів; майже третину становили пожертви жителів міста. Найбільшими книжковими дарами за всю історію бібліотеки стали колекції: В. М. Юзефовича, високопоставленого петербурзького урядовця (5812 томів); І. В. Лучицького, історика, професора Київського університету (4000 видань); М. О. Тулуба, правника (4000 видань); О. О. Беретті, онука уславленого академіка архітектури В. І. Беретті (4000 видань).

Зважаючи на настійливі вимоги громадськості, Дума в 1909 р. приймає рішення про будівництво суто бібліотечної споруди.

У 1911 р. на конкурсній основі, на кошти, зібрані жителями міста через розповсюджену спеціальну облігаційну позику, для бібліотеки було споруджено спеціальне приміщення (архітектор З.Клаве). Воно є найдавнішою київською спорудою такого призначення, включене до переліку пам'яток архітектури початку ХХ ст. Збудоване в дусі італійського ренесансу, прикрашене зовні оригінальними архітектурними деталями, з ліпними орнаментами читальних залів, вишуканим обладнанням, коштовними сходами і масивними красивими люстрами, воно прикрасило центральну частину міста.

Популярність книгозбірні зростала з року в рік. У 1912 р. в ній зафіксовано 75 114 читачів (втричі більше, ніж на початку століття). 1916 р. книжковий фонд становив близько 80000 примірників, серед яких з'явилися видання українською мовою.

Центральна робітнича і Державна обласна бібліотеки

[ред. | ред. код]

З утвердженням радянської влади розпочався новий етап у діяльності бібліотеки. Її фонди істотно збільшувалися за рахунок марксистської літератури. Дедалі більша увага зверталася на ідеологічне забезпечення політики Комуністичної партії. З цією ж метою бібліотеку в 1923 р. було перетворено в Центральну робітничу бібліотеку ім. РКП(б)[3], у 1934 р. — у Державну обласну бібліотеку ім. ВКП(б).

На початку німецько-фашистської окупації 1941 р., незважаючи на вжиті заходи по евакуації фондів у глибокий тил, все ж таки не вдалося зберегти значну частину фондів. У роки окупації бібліотека продовжувала працювати. Її директором було призначено Т. М. Марковську, яка із своїм чоловіком протягом майже двох років очолювала підпільну організацію бібліотеки. Ця група проводила роботу по збереженню та комплектуванню бібліотеки: вилучали картки цінних книг з каталогів, переховували книжки, свідомо змішували видання з різних відділів, встановили точну документацію того, що було вкрадено німцями.

Усього фашисти вивезли до Німеччини понад 51 тисячу томів найцінніших наукових видань. Решту (фонд налічував 271 660 книжок), як і саме приміщення бібліотеки було повністю спалено за лічені дні до визволення Києва.

Відновлення бібліотеки розпочалося восени 1944 р. практично з нуля. Відбудована у своєму первісному вигляді, з новим фондом, вона знову відкрилася для читачів у 1954 р.

Державна республіканська бібліотека

[ред. | ред. код]

1957 року бібліотека стала Державною республіканською бібліотекою УРСР імені КПРС — центром науково-методичної та бібліографічної роботи для масових бібліотеки республіки. Єдина в Україні, вона почала отримувати з 1962 р. всесоюзний обов'язковий примірник друкованих творів і змогла найбільш повно репрезентувати сучасну літературу.

У березні 1966 р. за заслуги в розвитку бібліотечної справи та у зв'язку зі 100-річчям бібліотека була відзначена орденом Трудового Червоного Прапора.

Державна і Національна бібліотеки

[ред. | ред. код]

Після проголошення незалежності в 1990 р. книгозбірня стала називатися Державною бібліотекою України, а в 1994 р. згідно з Указом Президента вона одержала статус національної бібліотеки.

Видання бібліотеки

[ред. | ред. код]

Сучасний стан

[ред. | ред. код]
Євромайдан біля бібліотеки, 2014

Новий пріоритетний напрям діяльності бібліотеки — бібліотечно-інформаційне обслуговування депутатів Верховної Ради України та рад нижчого рівня (Відділ інформаційного забезпечення Верховної Ради, Фонд відділу інформаційного забезпечення). З 16 листопада 2000 року в установі почав працювати Канадсько-український парламентський інформаційний центр.

Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого знаходиться у підпорядкуванні Міністерства культури України. Вона є методичним та координаційним центром з питань бібліотекознавства, бібліографознавства, документознавства. НБУ імені Ярослава Мудрого бере участь у розробці державної політики в галузі бібліотечної справи та її реалізації.

Онлайн-проекти

[ред. | ред. код]

Директори

[ред. | ред. код]

Із 1866 приблизно до 1918 р. бібліотекар установи виконував обов'язки її директора, з 1919 до середини 30-х рр. ХХ ст. установою керував завідувач, а з середини 30-х рр. — директор[4].

Роки на керівній посаді Ім'я
1866-1879 Кротков Олександр Остапович
1879-1911 Ярославський Степан Григорович
1912-1914 Сафронєєв Микола Семенович
1919- поч. 1920-х рр. Лічков Леонід Семенович
1934-1936 Кровицька Аполлінарія Антонівна
орієнтовно на поч. 1936 Завальний Максим Кіндратович
1936-1937 Баришников, Меріневський І. А.
прибл.1938-1941 Шліхтер Євгенія Самійлівна
1941-1943 Марковська Тетяна Михайлівна
1945-1947 Юдицька Ганна Михайлівна
1947-1949 Скринник Микола Костянтинович
1949-1956 Шелуха Петро Юхимович
1957-1963 Льовшин Ілля Микитович
1963-1964 Птиця Микола Авер'янович
1964-1965 Вовченко Людмила Іванівна
1966-1970 Мельников Михайло Михайлович
1970-1983 Бабич Василь Степанович
1983-2004 Корнієнко Анатолій Петрович
2004-2022 Вилегжаніна Тамара Ізмайлівна
з 2022 Сербін Олег Олегович

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 січня 2020. Процитовано 17 січня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ Літопис Національної парламентської бібліотеки України. Ч. 1 : 1866 — лютий 1917 р. / [Гапченко П. Б., Зворський С. Л., Любаренко Л. М., Мастипан О. О. ; ред. Н. Я. Маслова]. — К., 1996. — 137 с.
  3. ↑ Р. К.П. — ПАРТИЯ РАБОЧЕГО КЛАССА. Постановление Киевского Горсовета. В связи с 25-тилетием существования Р. К. П. Киевский Горсовет постановил переименовать городскую Публичную библиотеку в «Рабочую библиотеку имени Российской Коммунистической Партии» и отпустить средства на расширение марксистского кабинета при этой библиотеке, а также на усиление марксистской библиотеки Губкома К. П.(б). У. // Красная армия: газета. — Киев, 1923. — № 590. — 14 марта. — С. 5. (рос.)
  4. ↑ Директори бібліотеки

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Національна_бібліотека_України_імені_Ярослава_Мудрого&oldid=42907716