Неаполітанська республіка (1647–1648)
| |||||||||||||||||||||||||
Перша Неаполітанська республіка (італ. Repubblica napoletana) — республіка, заснована в Неаполі в жовтні 1647 року після народного повстання, ініційованого Мазанієлло та Джуліо Дженуано[en] проти режиму іспанського віцекоролівства. Цей короткий епізод, що тривав менш як рік, відбувався в європейському контексті Тридцятилітньої війни та тогочасного франко-іспанського суперництва.
Італійський дослідник Розаріо Вілларі простежує джерела цієї республіки до Неаполітанського повстання 1585 року, під час якого натовп убив народного обранця Джован Вінченцо Стараче, звинуваченого у спекуляції пшеницею. Хоча це повстання було жорстоко придушене, воно ознаменувало вихід ceto civile (міської буржуазії) на політичну сцену і зародження народного руху за реформи.
На міжнародній арені Неаполь був опосередковано втягнутий у Тридцятилітню війну, що розпочалася 1618 року. Починаючи з 1630 року Мадрид все частіше вимагав від Неаполя грошей і накладав податки, які обтяжували регіон Кампанія. Кількома роками раніше віцекороль Педро Тельєс-Гірон, герцог Осуни (1574—1624), спробував реформувати економічну та соціальну ситуацію, оточивши себе радниками, серед яких був і юрист Джуліо Дженуано, але незабаром герцог був скинутий дворянством.
Під час перших заворушень 6 липня 1647 року віцекоролем був Родрігес Понсе де Леон.
Створення цієї республіки підтримав герцог Генріх II де Гіз, нащадок короля Рене Анжуйського, який прагнув відродити претензії своєї родини на Неаполітанське королівство. Вона мала кілька офіційних назв, таких як «Найспокійніша республіка Неаполітанського королівства», «Королівська республіка» та «Неаполітанська монархічна республіка» — унікальні назви, які відображали подвійну природу режиму, одночасно республіканську та монархічну. На її печатці був зображений червоний щит з абревіатурою S.P.Q.N (Senatus Populusque Neapolitensis), увінчаний девізом Libertas і гербом герцога Гіза.
Відсутність підтримки з боку кардинала Мазаріні, який не бажав посилення влади Гізів, призвела до того, що ця спроба провалилася.
Республіка була проголошена 22 жовтня 1647 року Дженнаро Аннезе і припинила своє існування 5 квітня 1648 року з падінням форту Нісіда і вступом до міста іспанських військ.
У Неаполітанській революції брали участь чотири сили: монархія, аристократія, народ і «робінгуди», або міністеріали. Для деяких істориків (таких як Бенедетто Кроче в «Storia del Regno di Napoli») вона закінчилася перемогою сучасної монархічної держави над відсталою аристократією. Інші (як Розаріо Вілларі) бачать її як перемогу дворянства над ослабленою монархією, що знаменує остаточну поразку сучасної держави у боротьбі з феодальними силами. Інша точка зору (П'єр Луїджі Ровіто) представляє магістрат як переможця конфлікту коштом дворян і віцекороля. З цієї точки зору, революція 1647 року постає як «конституційна революція», подібна до Фронди, а її підбурювачами були «робінгуди», що виступили в союзі з монархією проти дворянства і простого народу.
- Rosario Villari, Un sogno di libertà. Napoli nel declino di un impero, 1585—1648, Milan, Mondadori, 2003, réédition 2012, ISBN 9788804459071(італ.)
- Alain Hugon, Naples insurgée 1647—1648. De l’événement à la mémoire, Rennes, Presses universitaires de Rennes, 2011, ISBN 9782753513860(фр.)