Неаполітанські суми

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Отруєння Королеви Бони» Яна Матейко. Паппакода простягає Боні склянку того, що має бути манною Святого Миколая, але насправді є отрутою.

Неаполітанські суми (пол. Sumy neapolitańskie) — позика, надана 1557 року королевою Польщі та великою княгинею Литовською Боною Сфорца Філіпу II. Борг так і не був погашений, і суперечка між Річчю Посполитою і Королівством Іспанія тривала до третього поділу Речі Посполитої 1795 року.

Крилатий вислів

[ред. | ред. код]

Фраза «sumy neapolitańskie» стала в польській мові синонімом порожніх обіцянок виплатити борг[1].

Позика та заповіт

[ред. | ред. код]

У лютому 1556 року Бона Сфорца поїхала з Польщі до своєї рідної Італії зі скарбами, які вона накопичила за 38 років перебування в цій країні. У травні вона прибула в Барі, що дістався їй у спадок від матері Ізабелли Арагонської. Там її відвідали посланці Філіпа II Іспанського, які намагалися переконати її відмовитися від герцогства Барі та Россано на користь габсбурзької Іспанії[2]. Вона відмовилася, але в цей час віцекороль Неаполя і герцог Альба Фернандо Альварес де Толедо побоювався нападу французів і збирав гроші для військ. Бона, можливо, маючи амбіції самій стати віцекоролевою Неаполя, погодилася позичити йому величезну суму в 430 тис. дукатів під 10 % річних[2]. Кредит був гарантований митними зборами, зібраними у Фоджі[3]. Угоди було підписано 23 вересня і 5 грудня 1556 року[4].

1557 року Бона приготувалася до подорожі в бік Венеції, а звідти, можливо, назад до Польщі; Габсбурги були сповнені рішучості отримати Барі та Россано[5]. Це залишило Барі, Россано, Остуні та Гроттальє Філіпу II, а більші суми — Паппакоді та його родині. Її доньки отримають одноразову виплату в розмірі 50 000 дукатів, за винятком Ізабелли Ягеллонкі, яка повинна була отримувати 10 тис. дукатів щорічно[5]. Її єдиного сина, короля Сигізмунда II Августа, було названо головним бенефіціаром, але врешті-решт він успадкував тільки гроші, коштовності та інше особисте майно. Наступного дня Бона відчув себе краще і продиктував нову останню волю Сципіону Катапані, залишивши Барі та інше майно Сигізмунду Августу[6]. Вона померла рано вранці 19 листопада 1557 року, також померли та кілька її слуг (кухар, паж, мажордом, писар)[5].

Суперечка

[ред. | ред. код]

Паппакода подав заповіт на підтримку Філіпа II. Сигізмунд Август оскаржував цей заповіт і стверджував, що Паппакода отруїв Бону і сфальсифікував її останню волю. Габсбурги стверджували, що другий заповіт підробив Сигізмунд Август[7]. Сигізмунд Август відправив Войцеха Криски до Мадрида, Яна Висоцького до Риму і Мартіна Кромера до двору імператора Священної Римської імперії Фердинанда I, який також був дядьком Філіпа і тестем Сигізмунда[8]. У зв'язку з суперечкою Сигізмунд Август заснував першу кур'єрську службу, яка з'єднала Краків з Венецією в жовтні 1558 року[9]. Першим королівським поштмейстером був італійський банкір Просперо Прована[10].

Польські посли зіткнулися з важкою ситуацією: Фердинанд I не захотів втручатися, заявивши, що він лише посередник, а не суддя, і справу передали до суду в Неаполі. Після Като-Камбрезійського миру Іспанія стала панівною державою в Італії[8]. Адвокати Філіпа не загострювали увагу на питанні достовірності заповіту і натомість заявили, що Ізабелла Неаполітанська від самого початку не мала прав на Барі та Россано[9], а Бона отримала Барі тільки на все життя від імператора Карла V[11]. Польські посли не знали тонкощів італійських та іспанських законів; їхній роботі з допиту свідків і збору доказів перешкоджала місцева влада[9].

Суперечка також ускладнила відносини між Польщею та Швецією, оскільки 50 тис. дукатів посагу Катерини Ягеллонки залежали від успішного вирішення територіальної суперечки Сигізмундом Августом[7]. Тільки в липні 1559 р. полякам вдалося повернути лише невелику суму готівкою, особисті речі та відсотки за кредитом[9]. Герцогство Барі було включено до складу іспанської корони, попри прохання Руя Гомеса де Сільви й кардинала Антоніо Карафа надати їм Барі[12]. За свої послуги Паппакода отримав від Філіпа пенсію і титули маркграфа Капурсо і кастеляна Барі[13]. Однак суперечка з цього питання тривала. Кардинал Станіслав Гозій подумував про передачу справи на Тридентський собор[14]. Єпископу Адаму Конарському вдалося повернути частину коштовностей Бони та готівку[15]. Можливість відновити Барі та Россано випала, коли папа Пій V хотів включити Річ Посполиту до Священної ліги 1571 року. Однак її було втрачено через смерть Сигізмунда Августа в липні 1572 року[16].

Виплати

[ред. | ред. код]

Навіть при виплаті відсотки затримувалися, сама Іспанія кілька разів оголошувала дефолти за своїми кредитами[9]. 1564 року Іспанія виплатила 300 тис. дукатів як відсотки за заборгованістю викарбуваними в Неаполі та на Сицилії срібними талерами та півталерами[17][18]. У той час Річ Посполита була зайнята Лівонською і Північною Семирічною війною і відчувала брак грошей. З метою економії часу і грошей отримані монети не переплавляли, а перекарбовували. Замість цього вони були проштамповані монограмою Сигізмунда Августа і роком (1564) Віленського монетного двору[1]. Ці монети в обов'язковому порядку обмінювалися на 60 польських грошей, тоді як насправді монети коштували всього близько 33,5 грошей[18]. Король пообіцяв викупити монети наприкінці війни за тим самим курсом у 60 грошей (таким чином, фактично надавши державі позику воєнного часу)[18]. Невідомо, чи дотримали обіцянки. Ці монети з надчеканками є нумізматичною рідкістю в Польщі та Литві[1].

Після смерті Сигізмунда Августа 1572 року інтереси мали бути розділені між його сестрами Анною та Катериною Ягеллонками. Однак Анна не переслала гроші Катерині до Швеції, і стало відомо про їхній конфлікт[19]. Питання про стягнення неаполітанських сум знову і знову обговорювалося на сеймі[20]. Це питання часто поєднувалося з питанням про відновлення роботи срібних і свинцевих копалень в Олькуші, які були затоплені під час шведського потопу[21]. Ці два питання часто піднімалися, коли оподаткування обговорювалося як розв'язання фіскальних проблем Речі Посполитої[20]. Увійшло в прислів'я, що Польщу грабували двічі: один раз рікою Бабою, що затопила Олькуш, а другий раз королевою Бонею[22].

У 2012 році польський археолог і член Сейму Марек Познанський припустив, що в кожному дукаті містилося 3,5 грама золота 986 проби, і підрахував, що за поточними цінами на золото без урахування відсотків сума кредиту становить 235 млн польських злотих або 57 млн євро[23][24]. Міністерство закордонних справ Польщі відповіло, що це була позика не від польського уряду, а від Бони як від приватної особи, тому, якщо строк позовної давності не минув, позов мають пред'являти нащадки Бони, яких немає в живих[24].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Smuniewska.
  2. ↑ а б Duczmal, 2012, с. 120.
  3. ↑ Duczmal, 2012, с. 532.
  4. ↑ Cynarski, 2007, с. 169.
  5. ↑ а б в Cynarski, 2007, с. 170.
  6. ↑ Duczmal, 2012, с. 121.
  7. ↑ а б Roberts, 1968, с. 260.
  8. ↑ а б Cynarski, 2007, с. 173.
  9. ↑ а б в г д Duczmal, 2012, с. 533.
  10. ↑ Greengrass, 2014, с. 266.
  11. ↑ Cynarski, 2007, с. 174.
  12. ↑ Boyden, 1995, с. 102—103.
  13. ↑ Cynarski, 2007, с. 174—175.
  14. ↑ Cynarski, 2007, с. 176—177.
  15. ↑ Cynarski, 2007, с. 177.
  16. ↑ Cynarski, 2007, с. 180.
  17. ↑ Calabria, 2002, с. 165.
  18. ↑ а б в Remecas, 2012.
  19. ↑ Duczmal, 2012, с. 395.
  20. ↑ а б Lukavski, 2013, с. 113.
  21. ↑ Krasicki, 1992, с. 148.
  22. ↑ Gloger, 1902, с. 263.
  23. ↑ AFP, 2012.
  24. ↑ а б Delfi, 2012.

Література

[ред. | ред. код]
  • AFP (3 серпня 2012). Polish MP demands Spain pays back 16th century debt. The Telegraph. Процитовано 12 липня 2015.
  • Boyden, James M. (1995). The Courtier and the King: Ruy Gómez de Silva, Philip II, and the Court of Spain. University of California Press. с. 103. ISBN 9780520086227.
  • Calabria, Antonio (2002). The Cost of Empire: The Finances of the Kingdom of Naples in the Time of Spanish Rule. Cambridge University Press. ISBN 9780521522281.
  • Choińska-Mika, Jolanta (18 жовтня 2014). Polecony konno do Wenecji - początki polskiej poczty. Kronika polska (пол.). Polskie Radio. Процитовано 12 липня 2015.
  • Cynarski, Stanisław (2007). Žygimantas Augustas (лит.). Versus aureus. ISBN 978-9955-699-59-0.
  • Delfi (22 серпня 2012). Hiszpania nie spłaci średniowiecznego długu wobec Polski (пол.).
  • Duczmal, Małgorzata (2012). Jogailaičiai (Lithuanian) . Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras. ISBN 978-5-420-01703-6.
  • Gloger, Zygmunt (1902). Encyklopedja starapolska ilustrowana (пол.). Т. 3. Laskauer. OCLC 253914224.
  • Greengrass, Mark (2014). Christendom Destroyed: Europe 1517-1648. Penguin UK. ISBN 9780241005965.
  • Krasicki, Ignacy (1992). The Adventures of Mr. Nicholas Wisdom. Northwestern University Press. с. 148. ISBN 9780810110144.
  • Lukavski, Jerzy Tadeusz (2013). Liberty's Folly: Polish-Lithuanian Commonwealth in the Eighteenth Century. Routledge. ISBN 9781136103643.
  • Remecas, Eduardas (2012). Žygimanto Augusto monetos – LDK monetų kalybos spindesys. Orbis Lituaniae (лит.). Vilnius University. Процитовано 12 липня 2015.
  • Roberts, Michael (1968). The Early Vasas: A History of Sweden, 1523-1611. Cambridge University Press. ISBN 0521311829.
  • Smuniewska, Jolanta. Sumy neapolitańskie (пол.). Muzeum Okręgowe w Sandomierzu. Процитовано 12 липня 2015.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Неаполітанські_суми&oldid=43633018