Недєлін Євген Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Недєлін Євген Якович
Народився1850
Гайсинський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер22 жовтня (4 листопада) 1913
Київ, Російська імперія
ПохованняАскольдова могила
Діяльністьактор, театральний педагог, антрепренер
ЗакладМузично-драматична школа Станіслава Блуменфельда, Музично-драматичне училище М. Лєсневич-Носової і Театр «Соловцов»
IMDbID 3097638
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Недєлін.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Недзельський.

Євге́н Я́кович Недє́лін (спражнє прізвище — Недзельський[1], за деякими джерелами — Недзялковський; рос. Неделин Євгений Яковлевич; нар. 1850(1850), Гайсинський повіт Подільської губернії — пом. 22 жовтня (4 листопада) 1913, Київ) — актор, антрепренер, педагог, режисер, відомий за службою в театрі «Соловцов», польського шляхетського походження.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в Гайсинському повіті Подільської губернії в патріархальній дворянській польській сім'ї.

Освіту здобув у Немирівській гімназії і Одеському комерційному училищі, після чого працював в Одеському комерційному банку, а згодом — помічником бухгалтера в Одеській міській управі до 1873 року.

Під час роботи в Одесі виступав в аматорських виставах Одеського товариства вишуканих мистецтв (режисери Берг і Самсонов, професійні актори).

Артистичну діяльність розпочав у Новочеркаську в серпні 1873 року (трупа Козловського).

Працював у різних театральних трупах Іркутська (три сезони), Одеси (1878—1879), Києва (1880, трупа М. М. Савіна (Славича)), Таганрога (1881—1882, тримав антрепризу), Казані, Саратова, Ростова, Харкова.

1887 року вступив у Харківське товариство акторів, яке очолював антрепренер М. М. Бородай.

1891 року став співзасновником разом з М. М. Соловцовим та Т. О. Чужбіновим Товариства драматичних акторів у Києві, де працював до 1896 року.

1896—1898 років виступав у трупі М. Бородая в Харкові.

1898—1906 — актор київського театру «Соловцов».

1905 року, коли вдова Соловцова Марія Глєбова перестала платити зарплату акторам, колектив винайняв у неї театр на доволі важких умовах. Є. Недєлін очолив театр, а директором став молодий актор С. Варський. Недєлін був керівником і режисером Товариства акторів театру «Соловцов» до 1906 року.[2]

1906—1908 — працює в Одесі, а 1909—1913 — знову в Києві.

З 1898 року викладав у Музично-драматичному училищі М. Лєсневич-Носової. Також був викладачем на драматичному відділі Музично-драматичної школи С. Блуменфельда. Серед його учнів: Л. Селіванова, Р. А. Кареліна-Раїч (1880—1957), Коллен, Орлова та ін. Особливу увагу викладанню приділяв в останні роки життя.

Зіграв близько 500 ролей (комедійних, характерних, фатів). Був одним з улюбленців київської публіки — вважався найкращим у Росії виконавцем ролі Наполеона.[3] Цю роль у виставі «Мадам Сан-Жен» Сарду і Моро він зіграв не менше 100 разів. У «Лихо з розуму» зіграв усі ролі, крім ролі Скалозуба.[1]

Брав участь у громадських концертах, які проводили Літературно-артистичне товариство та «Український клуб».

Пішов з життя 22 жовтня (4 листопада) 1913 року у Києві через хворобу серця, похований на Аскольдовій могилі поруч з могилою Виноградського, недалеко від могили Брикіна.[1][4]

Його син Сергій був актором, працював у Саратові,[1] на початку 1920-х років був актором Саратовського театру ексцентричних вистав.[5]

Ролі

[ред. | ред. код]
  • Юлій Цезар, Петруччіо, Бенедикт («Юлій Цезар», «Приборкання норовливої», «Багато галасу з нічого» В. Шекспіра)
  • Наполеон («Мадам Сан-Жен» В. Сарду й Е. Моро)
  • Ретвізанов («Отруєна совість» О. Амфітеатрова)
  • Іхарєв, Земляника («Гравці», «Ревізор» М. Гоголя)
  • Свенгалі («Трільбі» Г. Ге)
  • Кесслер («Бій метеликів» Г. Зудермана)
  • Телятьєв, Кулігін («Шалені гроші», «Гроза» О. Островського)
  • Страфорель («Романтики» Е. Ростана)
  • Кречинський («Весілля Кречинського» О. Сухово-Кобиліна)
  • Звєздинцев («Плоди просвіти» Л. Толстого)
  • Сапєга («Цар Борис» О. К. Толстого)
  • Астров, Гаєв («Дядя Ваня», «Вишневий сад» А. Чехова)
  • Філіпп ІІ («Дон Карлос» Ф. Шіллера)
  • Меттерніх («Орлятко» Е. Ростана)
  • Нерон («Камо грядеші» Г. Сенкевича)
  • Наблоцький («Кар'єра Наблоцького» В. Барятинського)
  • Щоткін («Діти Ванюшина» С. Найдьонова)
  • Іван Миронич («Іван Миронич» Є. Чирікова)
  • Чепурний («Діти сонця» М. Горького)
  • Дон Жуан («Дон Жуан» Мольєра)
  • Олів'є де Жален («Напівсвітло» Дюма-сина)
  • Прел («Вихователь Флаксман» О. Ернста)
  • Канцлер («Вічна казка» С. Пшибишевського)
  • Кравець Єрш («Король» С. Юшкевича)
  • майже всі чоловічі ролі в «Лихо з розуму» О. Грибоєдова

Постановки

[ред. | ред. код]
  • 1898 — «Дядя Ваня» А. Чехова
  • 1905 — «Діти сонця» М. Горького

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Некролог // Театр и Искусство, 1913, № 44. — С. 858
  2. ↑ Нариси з історії інонаціонального театру в Україні ХХ — початку ХХІ ст. / за заг. наук. ред. докт. мистецтвознав. М. Гринишиної; Ін-т проблем сучас. мистец. НАМ України. — Київ: Фенікс, 2017. — С. 107 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 січня 2022. Процитовано 28 листопада 2020.
  3. ↑ Театр імені Івана Франка // Перше екскурсійне бюро. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 22 листопада 2020.
  4. ↑ Памяти Е. Я. Неделина // Театр и Искусство, 1913, № 44. — С. 886-887; 893—894
  5. ↑ Ефим Водонос. Очерки художественной жизни Саратова эпохи «культурного взрыва». 1918—1932. — Саратов: «Бенефит», 2006

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Недєлін_Євген_Якович&oldid=38806493