Нейгауз Генріх Густавович

Генріх Густавович Нейгауз
нім. Heinrich Neuhaus
Генріх Густавович Нейгауз
Ім'я при народженні	Heinrich Felix Neuhaus
Народився	30 березня 1888 (12 квітня 1888)(1888-04-12) Єлисаветград (нині Кропивницький)
Помер	10 жовтня 1964(1964-10-10) (76 років) Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	СРСР
Національність	німець
Місце проживання	Москва, Київ
Діяльність	піаніст і музчиний педагог, публіцист і горомадський діяч
Alma mater	Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова  і Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського
Вчителі	Леопольд Годовський
Відомі учні	Вірсаладзе Елісо , Гілельс Еміль Григорович , Stanislav Neuhausd , Anton Ginsburgd , Berta Markovna Kozeld , Ріхтер Святослав Теофілович , Radu Lupud  і Усубова Нігяр Ібрагім кизи
Знання мов	російська
Заклад	Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського  і Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Роки активності	з 1922
Жанр	класична музика
Батько	Нейгауз Густав Вільгельмович
У шлюбі з	Зінаїда Пастернакd
Діти	Stanislav Neuhausd
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Ге́нріх Гу́ставович Нейга́уз (30 березня (12 квітня) 1888(18880412), Єлисаветград — 10 жовтня 1964, Москва) — український радянський піаніст, педагог, публіцист і музично-суспільний діяч німецького походження.

Життєпис

Генріх Густавович Нейгауз народився 12 квітня 1888 року в місті Єлисаветграді (нині — Кропивницький) у німецькій сім'ї. Його батько, Густав Нейгауз, також піаніст, після закінчення консерваторії в Кельні переїхав з Німеччини спочатку до Росії, а згодом у Єлисаветград, де став фундатором місцевої музичної школи; його мати, Марцеліна Нейгауз (нар. Блуменфельд), приходилася сестрою композитору, піаністуа та диригентуа Феліксу Блуменфельду, відомим музикантам Сіґізмунду та Станіславу Блуменфельду. Родина Блуменфельдів мала австрійські єврейські коріння.

Початкову музичну освіту Генріх одержав у свого батька. У 1904 році по закінченні гімназії в 16-річному віці Генріх Нейгауз дебютував з великим успіхом як виконавець у Дортмунді, після чого здійснив тривале концертне турне Німеччиною, Австрією та Італією — як він вважав, вже як готовий піаніст-віртуоз. Разом з піаністом Ельманом він виконав гарну програму, складену з творів Шопена. Однак у Відні він познайомився з піаністом і композитором Леопольдом Годовським, відомим своїм музичним перфекціонізмом. Під впливом Годовського Нейгауз збагнув, що хоч музичний талант і є природний дар, але здатність до музичних інтерпретацій потребує важкої праці.

Після штудії в Л. Годовського в Берліні Нейгауз вивчав теорію композиції під керівництвом учня Танєєва професора П. Ф. Юона. Пізніше поступив у Віденську академію музики в школу вищої майстерності, яку закінчив на відмінно.

Після повернення на батьківщину Нейгауз здав екстерном у Петроградській консерваторії іспити і в 1916 році почав свою педагогічну діяльність у Тбілісі. Повернувшись у Єлисаветград, працював у місцевому відділі народної освіти. Разом із своїм троюрідним братом, відомим польським композитором К. Шимановським, він організує камерне товариство, читає лекції, пропагує найкращі зразки класичної музики.

У 1920 році Нейгауз — професор Київської консерваторії, а від 1922 року починається його творча діяльність у Московській консерваторії.

Помер Генріх Густавович Нейгауз 10 жовтня 1964 року в Москві.

Творчість

Продовжуючи і розвиваючи традиції фортепіанного мистецтва Нейгауз створив школу, пов'язану з високими досягненнями піанізму. Визнана в усьому світі, піаністична школа Нейгазуа знайшла своє продовження у творчості його учнів — С. Ріхтера, Е. Гілельса, Я. Зака, І. Зетеля, Є. Малініна, О. Насєдкіна, Л. Наумова, В. Кастельского, В. Крайнєва, О. Ейдельмана, Крушельницька Марія Тарасівна, В. Воскобойникова, Т. Гутмана, А. Гінзбурга, С. Могилевської, Н. Усубової і багатьох інших музикантів.

Виконавча діяльність Г. Нейгауза ввійшла в скарбницю музичного мистецтва. У його репертуарі була майже вся художня фортепіанна література від Баха до сучасників. Піаніст був незмінним другом багатьох композиторів і першим виконавцем цілого ряду творів. Величезна ерудиція Нейгауза при великій особистій чарівності завжди приваблювала до артиста молодь. Концертні зали, класи, аудиторії, у яких Генріх Густавович виступав, завжди були переповнені.

Нейгаузу належать блискучі статті й нариси про музику. Широку популярність мала його талановита книга «Про мистецтво фортепіанної гри».

У рідному для Нейгауза Кропивницькому його іменем названо вулицю, на будинку, де він народився, встановлено меморіальну дошку. Від 1981 року в місті працює Музей Генріха Нейгауза. 12 квітня 2013 року за ініціативою Кіровоградського музичного училища встановлено погруддя юному Г. Г. Нейгаузу.

Сім'я

• син — Станіслав Генріхович Нейгауз (1927—1980) — радянський піаніст і педагог;
  • онук — Генрі Нейгауз (1961—2017) — радянський і ізраїльський піаніст і публіцист.

Світлини

• 
  Будинок на вулиці Шульгіних 26 в Кропивницькому, де народився Генріх Нейгауз (про це сповіщає меморіальна дошка)

Джерела та література

• Г. П. Гера­си­мо­ва. Нейгауз Генріх Густавович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 357. — ISBN 978-966-00-1061-1.

Література

• «Нейгаузы: Густав, Генрих, Станислав». (Ред-сост. Б. Б. Бородин) — Вид-во Дека-ВС, Москва, 2007. (рос.)
• Долгіх М. В. Нейгаузи: варіації на єлисаветградську тему. — Кіровоград: Лисенко В. Ф., 2013. — 336 с., 72 с. ілюстр., укр.мова. ISBN 978-966-2570-64-9
• Долгіх М. В. До 125-річчя Генріха Нейгауза. — Кіровоград, 2013. — 36 с. ілюстр.  (укр.)
• Шамаєва К. І. Генріх Густавович Нейгауз і Київська консерваторія. // Часопис національної музичної академії україни імені П. І. Чайковського № 2 (19) 2013 — с.136-143

Посилання

• Нейгауз Генріх Густавович // Українська музична енциклопедія. Т. 4: [Н – О] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2016. — С. 209.
• «Нейгаузы» — сімейний сайт, автор: Генріх Нейгауз-молодший
• Музей Г. Г. Нейгауза