Нусраті
| Нусраті | |
|---|---|
| Ім'я при народженні | Мухаммад Нусрат |
| Народився | невідомо |
| Помер | 1684 Біджапур |
| Діяльність | поет |
| Magnum opus | Gulshan-i 'Ishqd[1] |
| Конфесія | іслам |
Нусраті (*д/н —1684) — індійський придворний поет Біджапурського султанатупоет, що складав вірші мовою дакхіні (південним урду).
Про Нусраті (або Мухаммада Нусрата) відомо небагато. Замолоду вияви хист до поезії. Незабаром опинився при дворі біджапурських султанів. Був придворним поетом за правління Алі Аділ-шаха II та Сікандар Аділ-шаха. Легенда розповідає, що Аурангзеб, підкоривши Біджапур у 1684 році, визнав талант Нусраті й надав йому звання «царя поетів» (каві-шах).
Володів в рівній мірі багатьма поетичними жанрами — маснаві, газелю, касидами. Найвідомішими є 3 його маснаві: "Гульшан-е Ішк («Квітник любові»), «Книга про Алі Аділ-шаха» («Алі-наме»), «Тарікх-е Сікандар» («Історія царювання Сікандара»). У першій маснаві, створеній в дусі перської класики, поет використовує популярний в Південній Індії сюжет про кохання мусульманського принца Манохара до бенгальської дівчині. Дві інші маснаві — оповідки про Алі Аділ-шаха II і Сікандар Аділ-шаха — нагадують віргатхі (героїчні пісні епічного характеру у народів Північної Індії).
Героїчні поеми Нусраті, знайдені зовсім недавно, відтворюють історичні картини життя Декана з його барвистими пейзажами.