Перейти до вмісту

Нікулін Максим Юрійович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Нікулін Максим Юрійович
Народився15 листопада 1956(1956-11-15) (68 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Москва, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна СРСР
 Росія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьактор, журналіст, ведучий, телеведучий, директор Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materфакультет журналістики МДУ Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовросійська Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоНікулін Юрій Володимирович Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиТетяна Нікулінаd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден Пошани (Російська Федерація) Орден Дружби (Російська Федерація)
IMDbID 0631989 Редагувати інформацію у Вікіданих
Зовнішні зображення
Максим Нікулін
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Нікулін.

Максим Юрійович Нікулін (нар.. 15 листопада 1956, Москва, СРСР) — радянський і російський журналіст і телеведучий, генеральний директор і художній керівник Московського цирку на Цвітному бульварі. Син актора Юрія Нікуліна.

З 7 січня 2023 року перебуває під санкціями РНБО за антиукраїнську діяльність.[1] Відкрито підтримує путіна, також незаконно перетинав кордон України та здійснював незаконну гастрольну діяльність на території Криму.[2]

Походження

[ред. | ред. код]

Дідусь по батькові — Володимир Андрійович Нікулін (1898–1964), демобілізувавшись з Червоної Армії та закінчивши курси Політпросвіту, влаштувався до драматичного театру в Демидові. У Демидові дід організував «Теревьюм» — пересувний театр революційного гумору, де сам ставив вистави та багато грав. Також організував та тренував першу в місті футбольну команду[3], у Москві писав інтермедії, конферанси та репризи для естради, цирку, працював у газетах «Известия» та «Гудок», вів драматичний гурток, у школі, в якій навчався його син Юрій Нікулін[4].

Бабуся по батьковій лінії — Лідія Іванівна Нікуліна (до шлюбу Германова) (1902–1979) — в дитинстві проживала в місті Лівани, батько бабусі був начальником пошти, працювала акторкою в драматичному театрі в Демидові, до війни була жінкою повною, після війни схудла і стала сивою, у роки німецько-радянської війни рила окопи під Москвою, працювала на евакопункті санітаркою, після війни працювала диспетчером на «Швидкій допомозі», де працювала до пенсії[4][5].

Прадід по матері був земським діячем, депутатом Державної думи I скликання від міста Воронежа Петро Якович Ростовцев (1863—1929)?)[6].

Бабуся по материній лінії — Марія Петрівна Покровська (дівоче — Ростовцева) (1898-?), стенографістка та друкарка в інституті Червоної Професури.

Дідусь по матері — журналіст Микола Покровський[7].

Батько — Юрій Нікулін (18 грудня 1921 — 21 серпня 1997), знаменитий клоун, популярний актор кіно. Директор цирку на Цвєтному Бульварі (1982—1997)

Мати — Тетяна Миколаївна Нікуліна (Покровська)[ru] (14 грудня 1929 — 26 жовтня 2014) — артистка цирку.

Троюрідний брат — кінокритик Карахан Лев Маратович[ru].

Біографія

[ред. | ред. код]
Зовнішні зображення
з батьками у дитинстві

Народився 15 листопада 1956 року у місті Москва.

Чесно скажу, вихованням моїм тато зовсім не займався та й мама епізодично. Але, незважаючи на їхні постійні від'їзди, я не мав комплексу покинутої дитини. Залишаючись із бабусею, я з раннього дитинства розумів, що у батьків така робота. І потім, вони весь час передавали за оказії посилки, листи слали, батько малював мені кумедні комікси, картинки… Та й телефонували постійно, примудрялися навіть з Америки та з Японії, хоча це коштувало божевільних грошей.

— [8]

У 11-річному віці знявся у фільмі «Діамантова рука», в якому головну роль грав його батько. Він грав хлопчика з сачком, який йде мілководдям, поки його не наздоганяє і не зіштовхує у воду стусаном Геннадій Козодоєв, якого грав Андрій Миронов. Чекаючи на удар від Миронова, сам заздалегідь падав у воду і зіпсував кілька дублів. Тоді режисер фільму, Леонід Гайдай, пішов на хитрість: він сказав хлопцеві, що штовхати його Миронов більше не буде, а Миронова потихеньку попросив ударити сильніше. У результаті отримав сильний і несподіваний стусан під зад і впав у воду[9]. Цей дубль виявився вдалим і потрапив до фільма, а Максим Никулин сильно образився на Миронова[10].

1972 року вступив на факультет журналістики МДУ, закінчив його в 1981 році[11].

З 1974 року — кореспондент газети «Московський комсомолець». З 1976 року працював у «Последних известиях» Головної редакції всесоюзної радіостанції «Маяк».

З 1986 року працював на Центральному телебаченні, в редакції інформації, у програмі «Час», був ведучим програми «Ранок» (зараз ранковий телеканал «Доброго ранку»).

З 1993 року працював у Московському цирку на Цветному бульварі на посаді директора-розпорядника.

У серпні 1997 року після смерті батька зайняв його місце, ставши генеральним директором та художнім керівником Московського цирку на Цветному бульварі, який був названий ім'ям Юрія Нікуліна.

З 2000 до 2003 року працював ведучим програми «Мій цирк» на каналі «Культура».

З 30 жовтня 2003 по 16 грудня 2004 року — ведучий програму про цирк «Форганг» на Першому каналі.

Нагороди та визнання

[ред. | ред. код]
  • Орден Пошани (26 грудня 2016 року) — за заслуги у розвитку вітчизняної культури та мистецтва, багаторічну плідну діяльність[12][13] .
  • Орден Дружби (13 листопада 2006 року) — за великий внесок у розвиток вітчизняного циркового мистецтва та багаторічну творчу діяльність[14].
  • Член правління Творчого союзу циркових діячів Росії.
  • Академік Національної академії циркового мистецтва.
  • Кавалер-лицар Ордену Командорського хреста Бельгійського королівського товариства підтримки інновацій та винаходів.

Санкції

[ред. | ред. код]

7 січня 2023 року, через вторгнення Росії в Україну, внесений до списку санкцій України, передбачається блокування активів на території країни, припинення виконання економічних і фінансових зобов'язань, припинення культурних обмінів і співпраці, позбавлення українських держнагород.[15]

Скандали

[ред. | ред. код]

Восени 2024 року Нікуліна включили до складу журі конкурсу циркового мистецтва Salieri Circus Award в Італії, незважаючи на відкриту підтримку ним війни в Україні і пільги для "учасників СВО" в цирку. Українська артистка Анна Петренко в знак протесту замість виступу вийшла з українським прапором і роздала глядачам листівки з написом "Нікулін підтримує вторгнення в Україну". В результаті Петренко була дискваліфікована, а Нікулін продовжив свою роботу в складі журі.[16]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Був одружений тричі.

Перший раз одружився у 18-річному віці, але вже через рік розлучився. Дітей у цьому шлюбі не було.

У шлюбі з другою дружиною народилася донька Марія (нар. 26 грудня 1981) — лікар- нейрохірург, живе з чоловіком Домініком Востраком та двома дочками Вікторією та Валентиною в Мюнхені[17].

Третя дружина — Марія Станіславівна Нікуліна (нар. 12 серпня 1964) — займалася туристичним бізнесом . Син Юрій Нікулін (нар. 29 травня 1986) закінчив Школу-студію МХАТ, керівник відділу реклами та спецпроєктів Московського цирку Нікуліна на Цветному бульварі, одружений з Анастасією[18], онук Станіслав (нар. 2009), онука Софія (нар 2015). Син Максим Нікулін (нар. 13 листопада 1988) закінчив Школу-студію МХАТ, заступник керівника закордонного гастрольного відділу, одружений з Тетяною[19], внучка Ганна (нар. 07.2017).

Фільмографія

[ред. | ред. код]

У дитинстві знявся у двох художніх фільмах:

Рік Назва Роль
1968 ф «Діамантова рука» хлопчик, що йде по воді ру
1972 ф «Тут... недалеко» школяр ру

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ НІКУЛІН Максим Юрійович - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 15 листопада 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  2. ↑ Никулин. База «СПИСОК ПУТИНА» (рос.). 1 жовтня 2024. Процитовано 1 жовтня 2024.
  3. ↑ Андрей Захарьев. Почти шутя // Gala Биография. — 2006. — № 04 (22 лютого). — С. 58—75.
  4. ↑ а б В День Рожденья Юрия Никулина — Новости Спектр
  5. ↑ Наша история: Латгальские корни самого доброго клоуна Юрия Никулина
  6. ↑ cker.org/forum/dl.php?t=3998503&guest=1 Карпачев М. Пётр Яковлевич Ростовцев: «Моя программа — программа народной свободы…» // Российский либерализм: идеи и люди. Под общ. ред. А. А. Кара-Мурзы. М.: Фонд «Либеральная Миссия». 2007. С. 497—500[недоступне посилання з Март 2018]
  7. ↑ Новости: Неизвестные Ростовцевы — Город-Семилуки.рф
  8. ↑ Максим Никулин: «Папа гонялся за клоуном Карандашом вокруг цирка с топором в руках» — tele.ru
  9. ↑ Богданова, Татьяна (28 апреля 2013). Золото советского кино. 44 года назад прошла премьера «Бриллиантовой руки». Аргументы и факты. Процитовано 4 червня 2016.
  10. ↑ Печорина, Дарья (19 января 2009). Бриллиантовая рука – апофеоз советской комедии. Вокруг ТВ. Процитовано 4 червня 2016.
  11. ↑ Наш дом на Моховой (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 лютого 2018. Процитовано 19 лютого 2018.
  12. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 26 декабря 2016 года № 711 «О награждении государственными наградами Российской Федерации»
  13. ↑ Путин наградил Евгения Миронова и Дениса Мацуева орденами. Лента.ру. 26 грудня 2016. Процитовано 26 грудня 2016.
  14. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 13 ноября 2006 года № 1272 «О награждении Орденом Дружбы Никулина М. Ю.». Архів оригіналу за 18 квітня 2015. Процитовано 11 квітня 2015.
  15. ↑ Указ Президента України від 7 січня 2023 року № 4/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 січня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"»
  16. ↑ Українка влаштувала протест через росіянина в журі на фестивалі в Італії – її дискваліфікували. Українська правда. Життя (укр.). Процитовано 1 жовтня 2024.
  17. ↑ Внук Никулина не смог стать клоуном
  18. ↑ Внук Юрия Никулина Юрий: «В доме у дедушки всегда должен был быть хлеб» — «ФАКТЫ»
  19. ↑ Интервью с М. Ю. Никулиным. Архів оригіналу за 24 вересня 2012. Процитовано 19 грудня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]
Rodovid.org
link=[1]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нікулін_Максим_Юрійович&oldid=44452544