Ніл Ашкрофт

Ніл Ашкрофт
англ. Neil William Ashcroft
Народився	27 листопада 1938(1938-11-27)  Лондон, Велика Британія
Помер	15 березня 2021(2021-03-15) (82 роки)  Ітака, Нью-Йорк, США
Країна	Велика Британія  США
Діяльність	фізик
Alma mater	Кембриджський університет University of New Zealandd
Галузь	фізика твердого тіла
Заклад	Корнелльський університет
Науковий керівник	Джон Займан
Аспіранти, докторанти	Arthur Smithd Raymond E. Goldsteind Ji Fengd Christopher Rapcewiczd Nandini Trivedid
Членство	Національна академія наук США
Нагороди	Грант Ґуґґенгайма член Американського фізичного товариства Honorary Fellow of the Royal Society Te Apārangid (1995) honorary doctor of Victoria University of Wellingtond (1996)

Ніл Вільям Ашкрофт (англ. Neil William Ashcroft 27 листопада 1938, Лондон — 15 березня 2021, Ітака) — американський фізик-теоретик, відомий роботами з фізики твердого тіла.

Біографія

Ашкрофт народився в Лондоні, в 1947 році переїхав з родиною до Нової Зеландії. Навчався в Університеті Нової Зеландії, де отримав ступінь бакалавра (1958) і магістра з математики та фізики. У 1964 році в Кембріджському університеті захистив докторську дисертацію, присвячену обчисленню поверхні Фермі для алюмінію (наукові керівники — Джон Займан і Фолькер Хайне). Був постдоком у Чиказькому університеті та в Корнелльському університету, де в 1966 році отримав постійне місце і в 1975 році став професором. З 1990 року працював там іменним професором фізики (Horace White Professor of Physics), у 2006 році вийшов на пенсію та отримав статус почесного професора, проте продовжував роботу в групі Роалда Хоффмана. З 1979 по 1984 рік був директором Лабораторії фізики атомів і твердого тіла, з 1997 по 2000 рік керував Центром досліджень матеріалів, а з 1990 по 1997 рік був заступником директора Джерела синхротронного випромінювання високої енергії.

У 1986—1987 роках Ашкрофт очолював відділення фізики твердого тіла Американського фізичного товариства, членом якого став у 1976 році. З 1997 року був членом Національної академії наук США, а з 2008 року — іноземним членом Російської академії наук.

Після довгої хвороби помер в Ітаці від пневмонії.

Наукова діяльність

Роботи Ашкрофта присвячені різним аспектам фізики конденсованого стану, включаючи теорію функціонала щільності, теорію надпровідності, фізику рідких металів, властивості речовини при високому тиску, фізику переходу метал-діелектрик. Досліджував перехід водню в металевий стан при високому тиску і в 1968 році передбачив, що металевий водень може бути високотемпературним надпровідником. У 1990-ті роки передбачив зміну структури кристалічної ґратки літію в умовах високого тиску і перехід цієї речовини в більш провідну фазу. На початку 2000-х років припустив, що при високому тиску високотемпературними надпровідниками можуть ставати багаті воднем сполуки металів, що згодом експериментально підтвердилося для таких речовин як декагідрид лантану (Lanthanum decahydride ). У 1976 році після шести років роботи опублікував підручник «Фізика твердого тіла», що став класичним, написаний у співавторстві з Н. Девідом Мерміним. Згодом Мермін так згадував про спільну роботу над книгою:

Отже, Ніл написав майже всі перші чернетки. Я рідко розумів, яку загальну проблему він намагався розкрити, і виправляв текст, щоб він мав для мене сенс. Потім Ніл виправляв всі допущені мною помилки. Ми рухалися туди-сюди, повільно наближаючись до чогось, що подобалося нам обом. Все це відбувалося до епохи персональних комп'ютерів. Оригінальний текст (англ.) So Neil wrote almost all the first drafts. I would rarely understand what general issue he was trying to get at and would revise it into something that made sense to me. Neil would then correct all the mistakes I had introduced. Back and forth we went, slowly converging on something that looked good to us both. That was before the age of personal computers.

Вибрані публікації

• Ashcroft N.W. The Fermi surface of aluminium // Philosophical Magazine. — 1963. — Т. 8. — С. 2055-2083. — DOI:10.1080/14786436308209098.
• Ashcroft N.W., Lekner J. Structure and resistivity of liquid metals // Physical Review. — 1966. — Т. 145. — С. 83-90. — DOI:10.1103/PhysRev.145.83.
• Ashcroft N.W. Electron-ion pseudopotentials in metals // Physics Letters. — 1966. — Т. 23. — С. 48-50. — DOI:10.1016/0031-9163(66)90251-4.
• Ashcroft N.W., Langreth D.C. Structure of binary liquid mixtures. I // Physical Review. — 1967. — Т. 156. — С. 685-692. — DOI:10.1103/PhysRev.156.685.
• Ashcroft N.W., Langreth D.C. Structure of binary liquid mixtures. II. Resistivity of alloys and the ion-ion interaction // Physical Review. — 1967. — Т. 159. — С. 500-510. — DOI:10.1103/PhysRev.159.500.
• Ashcroft N.W. Metallic hydrogen: A high-temperature superconductor? // Physical Review Letters. — 1968. — Т. 21. — С. 1748-1749. — DOI:10.1103/PhysRevLett.21.1748.
• Ашкрофт Н. Жидкие металлы // УФН. — 1970. — Т. 101. — С. 519-535. — DOI:10.3367/UFNr.0101.197007g.0519.
• Ashcroft N.W., Mermin N.D. Solid state physics. — New York : Saunders College Publishing, 1976. Русский перевод: Ашкрофт Н., Мермин Н. Физика твердого тела: В 2-х томах. — М. : Мир, 1979.
• Rosenfeld Y., Ashcroft N.W. Theory of simple classical fluids: Universality in the short-range structure // Physical Review A. — 1979. — Т. 20. — С. 1208-1235. — DOI:10.1103/PhysRevA.20.1208.
• Curtin W.A., Ashcroft N.W. Weighted-density-functional theory of inhomogeneous liquids and the freezing transition // Physical Review A. — 1985. — Т. 32. — С. 2909-2919. — DOI:10.1103/PhysRevA.32.2909.
• Denton A.R., Ashcroft N.W. Vegard's law // Physical Review A. — 1991. — Т. 43. — С. 3161-3164. — DOI:10.1103/PhysRevA.43.3161.
• Neaton J.B., Ashcroft N.W. Pairing in dense lithium // Nature. — 1999. — Т. 400. — С. 141-144. — DOI:10.1038/22067.
• Ashcroft N.W. Hydrogen dominant metallic alloys: High temperature superconductors? // Physical Review Letters. — 2004. — Т. 92. — С. 187002. — DOI:10.1103/PhysRevLett.92.187002.

Література

• Mermin N.D. Neil William Ashcroft // Physics Today. — 2021. — Т. 74(7). — С. 59. — DOI:10.1063/PT.3.4799.

• Ашкрофт Нейл (Ashcroft Neil W. ) на сайті Архівів РАН