Перейти до вмісту

Ніл Даймонд

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ніл Даймонд
Народився24 січня 1941(1941-01-24)[1][2][…] (83 роки)
Бруклін, Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[4]
Країна США
Діяльністьавтор-виконавець, музикант, співак, піаніст, гітарист, студійний музикант, актор, композитор, поет-пісняр
Галузьмузика[5], спів[5] і слова пісніd[5]
Alma materшкола Еразмаd, Вища школа ім. Авраама Лінкольна[d] і Центр ранньої освітиd
Знання мованглійська[6][7]
Роки активності1962 — тепер. час
Жанрпопрок, софт-рок і національна музика
Вага79 кг[8]
Зріст1,83 м[8]
Нагороди
IMDbID 0004871
Сайтneildiamond.com

Ніл Даймонд (англ. Neil Lesley Diamond, нар. 24 січня 1941 року) — американський співак, автор пісень і актор, який займає (за даними на 2002 рік) третє місце (після Елтона Джона і Барбри Стрейзанд) у списку найуспішніших виконавців категорії Adult contemporary (AC) в історії журналу «Білборд»[9]. Загальний тираж платівок Даймонда (за даними на 2001 рік) становить 125 мільйонів; з них 48 мільйонів були продані в США[9].

Біографія

[ред. | ред. код]

Ніл Даймонд народився в Брукліні, Нью-Йорк, у родині Роз і Акіб «Ківи» Даймонд (англ. Rose, Akeeba 'Kieve' Diamond), єврейської подружньої пари, яка емігрувала з Польщі[10], мати з Києва[11]. Чотири роки по тому сім'я переїхала в Вайомінг, де Кив Даймонд проходив службу в американських збройних силах. У 1956 році, коли Ніл навчався в школі, сім'я переїхала на Брайтон-Біч у Бруклін[12].

Ніл співав в одному шкільному хорі з Барброю Стрейзанд, з якою багато років по тому запише дуетом один зі своїх найбільших хітів, «You Do not Bring Me Flowers» (1-ше місце в США, 1977). У старших класах виступав разом з однокласником Джеком Паркером з рок-н-рольними концертами за образом і подобою братів Еверлі. На свій шістнадцятий день народження Ніл отримав у подарунок гітару: цей подарунок змінив все його життя — він почав брати уроки гри, писати пісні і з цього часу займатися однією лише музикою[12]. Незабаром юний Даймонд написав свою першу пісню, яка називалася «Hear Them Bells» і була присвячена коханій дівчині. В той момент думки про можливість записати композицію у автора не з'явилося, але через багато років пісня була записана і увійшла в його репертуар. У вісімнадцятирічному віці Даймонд написав «Blue Destiny»: цю пісню він уже розглядав як готовий хіт, але пройшло вісім років, перш ніж ця ідея виявилася здійсненою.

У червні 1958 року Даймонд закінчив школу Авраама Лінкольна (Abraham Lincoln High School), а восени того ж року вступив у Нью-Йоркський університет. Музика, проте, залишалася для нього головним пріоритетом: за півроку до закінчення Даймонд покинув університет і вступив на посаду штатного автора-пісняра в одну з видавничих компаній, де став отримувати по 35 доларів у місяць. На початку 1960-х років Даймонд почав виступати з Джеком Паркером в дуеті під назвою «Neil&Jack». Вони підписали видавничий контракт з компанією Allied Entertainment Corporation of America і контракт на випуск платівок — з її крилом, Duel Records. Два сингли, «You Are My Love» (1960) і «I'm Afraid» (1961), успіху не мали, і дует розпався[9]. У 1962 році Даймонд підписав сольний записує контракт з Columbia Records; перший його сингл «At Night», проте, виявився провальним[12].

Справжній успіх прийшов до Даймонда в 1967 році, коли написана ним пісня «I'm a Believer» стала бестселером у виконанні The Monkees і провела сім тижнів на вершині національних чартів продажів. З цього моменту Даймонд стає однією з ключових фігур зароджувався руху «автора-виконавців» і незмінним учасником хіт-парадів. Особливим успіхом користувалася натхненна дочкою президента Кароліною Кеннеді пісня «Sweet Caroline» — її включили до свого репертуару такі величини, як Елвіс Преслі, Френк Сінатра і Боббі Уомак.

У 1976 році Даймонд взяв, поряд з іншими іменитими музикантами його покоління, участь у прощальному концерті The Band, який був відображений на плівку Мартіном Скорсезе і вийшов на широкий екран під назвою «Останній вальс».

Падіння популярності

[ред. | ред. код]

У 1980-х роках кар'єра Даймонда, як і багатьох інших «авторів-виконавців» рубежу 1960-х і 1970-х, пішла на спад. Переломною в кар'єрі можна вважати заголовну роль в рімейку «Співака джазу» (1980) Ела Джолсона, в якому його партнером виступив сам сер Лоуренс Олів'є, — ця робота увійшла в історію тим, що взяла найпершу анти-кінопремію «Золота малина» в номінації «найгірша чоловіча роль».

Про Даймонда згадали в 1994 році, коли близька до оригіналу кавер-версія його класичного хіта «Girl, You'll Be a Woman Soon» (1967) прозвучала в «Кримінальному чтиві» Тарантіно. Раніше подібним чином справа йшла і з даймондівскою «Red Red Wine», що досягла вершини чартів по обидва боки океану в кавер-версії гурту UB40.

Новий зліт

[ред. | ред. код]

Новий сплеск популярності Даймонда був пов'язаний з виходом в 2005 році його студійного альбому «12 Songs», спродюсований модним Ріком Рубіном і досяг 4-го місця в національних чартах. До запису диска був притягнутий і Брайан Уїлсон — засновник і ідеолог групи The Beach Boys.

Наступна спільна робота 67-річного Даймонда і продюсера Рубіна, альбом «Home Before Dark», вперше за всю його 48-річну кар'єру в музиці дебютував (в травні 2008 року) на першій сходинці як Billboard 200 в США, так і офіційного альбомного чарту Великої Британії. Тим самим Даймонд побив рекорд, встановлений в 2005 році Бобом Діланом, і став найстаршим виконавцем, коли-небудь очолював список продажів альбомів у США[13].

Дискографія

[ред. | ред. код]

Студійні альбоми

[ред. | ред. код]
  • 1966 — The Feel of Neil Diamond
  • 1967 — Just for You
  • 1968 — Velvet Gloves and Spit
  • 1969 — Brother Love's Travelling Salvation Show (пізніше вийшов під заголовком Sweet Caroline, коли пісня була додана в альбом)
  • 1969 — Touching You, Touching Me
  • 1970 — Tap Root Manuscript
  • 1971 — Stones
  • 1972 — Moods
  • 1973 — Jonathan Livingston Seagull (саундтрек)
  • 1974 — Serenade
  • 1976 — Beautiful Noise
  • 1977 — I'm Glad You're Here With Me Tonight
  • 1978 — You Do not Bring Me Flowers
  • 1980 — September Morn
  • 1980 — The Jazz Singer
  • 1981 — On the Way to the Sky
  • 1982 — Heartlight
  • 1984 — Primitive
  • 1986 — Headed for the Future
  • 1989 — The Best Years of Our Lives
  • 1992 — Lovescape
  • 1992 — The Christmas Album
  • 1993 — Up On The Roof: Songs From The Brill Building
  • 1994 — The Christmas Album 2
  • 1996 — Tennessee Moon
  • 1998 — The Movie Album: As Time Goes By
  • 2001 — Three Chord Opera
  • 2005 — 12 Songs
  • 2008 — Home Before Dark
  • 2009 — A Cherry Cherry Christmas
  • 2010 — Dreams
  • 2013 — Classic Christmas Album
  • 2014 — Melody Road

Концертні альбоми

[ред. | ред. код]
  • 1970 — Gold: Recorded Live at the Troubadour
  • 1972 — Hot August Night
  • 1977 — Love At The Greek
  • 1987 — Hot August Night 2
  • 1994 — Live in America
  • 2003 — Stages (5 CDs)
  • 2009 — Hot August Night / NYC

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Internet Broadway Database — 2000.
  2. ↑ Encyclopædia Britannica
  3. ↑ Filmportal.de — 2005.
  4. ↑ https://www.kennedy-center.org/Artist/A79418
  5. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  6. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. ↑ CONOR.Sl
  8. ↑ а б https://taddlr.com/fr/celebrity/neil-diamond/
  9. ↑ а б в William Ruhlmann. Neil Diamond biography. www.allmusic.com. Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 3 травня 2010.
  10. ↑ Neil Diamond biography. www.imdb.com. Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 13 серпня 2010.
  11. ↑ neildiamondVEVO (2 липня 2018), Neil Diamond - America (Live At The Greek Theatre / 2012), процитовано 25 березня 2019
  12. ↑ а б в Neil Diamond biography. www.classicbands.com. Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 13 серпня 2010.
  13. ↑ Neil Diamond: Has he finally become hip?. www.independent.co.uk. Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 3 травня 2010.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ніл_Даймонд&oldid=44138138