Німецький орден (нагорода)
Німецький орден (нім. Deutscher Orden) — найвища відзнака НСДАП, і, одночасно, найвища державна нагорода Третього Рейху.
Німецький Орден був заснований на початку 1942 року Адольфом Гітлером, щоб «відзначити найвищі заслуги […], які німець може здійснити для свого народу».
Дизайн ордену розробив Бенно фон Арент, єдиним виробником нагороди була компанія Wilhelm Deumer в Люденшайді.
Німецький Орден мав 3 ступені. Всього відбулось 11 нагороджень, орден 3-го ступеня не отримав ніхто.
У різноманітних колекціях є декілька десятків екземплярів даного ордена (набагато більше, ніж відбулось нагороджень), перевірити справжність більшості на цей час неможливо.
В музеї Люденшайда знаходяться 4 екземпляри Німецького ордена різних ступенів.
Знак ордена мав вигляд чорного емальованого хреста із золотим обрамленням. В центрі хреста зображено Золотий партійний знак НСДАП. Між променями хреста — 4 імперських орла із складеними крилами, які тримають в лапах вінок і свастику.
Орден 1-го та 2-го ступеня носили на нашийній орденській стрічці, аналогічній стрічці Ордена крові. Реверс нагороди вкритий чорною емаллю, посередині — витиснутий золотом автограф Гітлера. Орден 1-го ступеня мав над верхнім променем хреста припаяний вінок із дубового листя та схрещені мечі.
Аверс ордена 3-го ступеня нічим не відрізнявся від вищих ступенів, на реверсі була припаяна шпилька для носіння нагороди на грудях.
| Ім'я | Посада/звання | Дата нагородження | Ступінь | Примітки |
|---|---|---|---|---|
| Фріц Тодт | Рейхсміністр боєприпасів та озброєнь, обергруппенфюрер СА | 12 лютого 1942 | 1 | Нагороджені посмертно. |
| Рейнгард Гейдріх | Начальний Головного управління імперської безпеки, обергруппенфюрер СС і генерал поліції | 9 червня 1942 | 1 | |
| Адольф Гюнляйн | Керівник НСКК | 21 червня 1942 | невідомо | |
| Віктор Лютце | Начальник штабу СА | 7 травня 1943 | 1 | |
| Адольф Вагнер | Гауляйтер, обергруппенфюрер СС, обергруппенфюрер СА | 17 квітня 1944 | 1 (точно невідомо) | |
| Йозеф Бюркель | Гауляйтер | 3 жовтня 1944 | 1 | |
| Рудольф Шмундт | Генерал піхоти, головний ад'ютант фюрера | 7 жовтня 1944 | 1 | |
| Константін Гірль | Рейхсляйтер, рейхсміністр без портферя, керівник Імперської служби праці | 24 лютого 1945 | 1 |
|
| Карл Ганке | Гауляйтер і рейхсштатгальтер Нижньої Сілезії, обергруппенфюрер СС (згодом — рейхсфюрер СС) | Квітень 1945 | 2 (імовірно) | |
| Карл Гольц | Гауляйтер, группенфюрер СА | 19 квітня 1945 | невідомо | Загинув наступного дня після нагородження |
| Артур Аксман | Керівник Гітлер'югенду | 25 або 28 квітня 1945 | 2 |
З деякими документами, також планувались нагородження райхсфюрера СС Генріха Гіммлера та гроссадмірала Карла Деніца, однак вони не відбулись через швидку поразку Німеччини у війні.
Існує непідтверджене припущення, що Генріх Мюллер був нагороджений Німецьким Орденом.[1]
Відповідно до закону Німеччини про порядок нагородження орденами та про порядок носіння від 26 липня 1957 року (нім. Gesetz uber Titel, Orden und Ehrenzeichen) носіння Німецького Ордена, його публічна демонстрація і поширення забороняються.
У Німеччині Орден вважається одним із символів антиконституційної пропаганди.
- Оскільки перші 7 нагороджень орденом відбулись посмертно, нагорода отримала цинічну назву «Орден мертвого героя».
- Jörg Nimmergut: Der Deutsche Orden In: Info — Das aktuelle Magazin für Orden, Militaria und Zeitgeschichte. Ausgabe Oktober 1988.
- Heinrich Doehle: Die Auszeichnungen des Großdeutschen Reichs Orden, Ehrenzeichen, Abzeichen. Berlin 1945, ISBN 3-931533-43-3.
- Jörg Nimmergut: Deutsche Orden und Ehrenzeichen bis 1945. Band 4. Württemberg II — Deutsches Reich. Zentralstelle für Wissenschaftliche Ordenskunde, München 2001, ISBN 3-00-001396-2.
- Курылев О. П. Боевые награды Третьего Рейха: Иллюстрированная энциклопедия. — М.: Изд-во Эксмо, 2006, с. 123—126.
- Геббельс Й. Дневники 1945 года. Последние записи: пер. с нем. / Вступ. Слово и общ. ред. А. А. Галкина. — Смоленск: «Русич», 1998, с. 402.
- Неизвестный Гитлер. / О. Гюнше, Г. Линге; Авт.-сост. М. Уль, Х. Эберле; пер. с нем. А. Чикишева, Е. Кулькова (примечания). — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2006, с. 354.
- ↑ Gregory Douglas, GEHEIMAKTE GESTAPO-MÜLLER. www.vho.org. Архів оригіналу за 7 жовтня 2017. Процитовано 31 серпня 2019.
