Обговорення:Лучківська сільська рада (Кобеляцький район)

Історія села Лучки.

Село Лучки Розташоване за 28 км від районного центру м. Кобеляки та за 40 км від залізничної станції Кобеляки. Площа населеного пункту – 339.5 га Населення – 477 осіб Кількість дворів – 202 День села – третя субота серпня Геральдика села відсутня.

  З давніх-давен відоме поселення Лучки, яке розташовувалось по березі річки Ворскла, де правобережний кряж витягнувся, мов натягнутий лук. Звідси за переказами, і походить їх назва.
    За офіційними даними село засноване у ХVІІІ ст., але відомий історик та церковний діяч М. Пирський  стверджує, що поселення Лучки виникло ще в кінці ХІV – на початку ХV століття. На межі ХVІ – ХVІІ сторіч це був досить великий населений пункт, адже в 1708 році тут уже існувала церква Воздвиження Чесного й Животворного Хреста Господнього. До цієї окраси села люди ставились дуже шанобливо. У 1824 році замість старого храму збудували новий, а 1863 року звели до нього дзвіницю. Відбувався один ярмарок на рік. У 1888 році в Лучках з’явилась церковноприходська школа, яка утримувалась на кошти о. Макарія Яновського. А через 7 років сільська громада побудувала нове приміщення для цього навчального закладу. У 1891-1892 роках Лучківську Хрестовоздвиженську церкву було реконструйовано.   
    Населення займалося хліборобством, було розвинуте вівчарство.
    За переписом 1859 р. в Лучках налічувалось 127 дворів, 1349 жителів, але земельні труднощі негативно впливали на розвиток села: у 90-х роках ХІХ ст. його населення скоротилося майже на 200 чоловік. Багато з них були вимушені шукати заробітку в Катеринославській і Херсонській губерніях. 
     З 1863 року Лучки входили до складу Сокільської волості Кобеляцького повіту.
    Напередодні Жовтневої революції 2347 десятин землі були власністю поміщиків, 1582 десятини – в користуванні 899 господарств, 75 господарств були безземельні.
    У період громадянської війни на території Лучківської сільської ради діяв партизанський загін під командуванням І. К. Ведмеденка (восени 1919 р. об’єднався з іншими загонами Кобеляцького повіту і продовжив боротьбу). 
    У 1921-1922 р. р. у Лучках почали організовувати Товариства по спільному обробітку землі. 
     1923 року в складі Кишеньківського району Кременчуцького округу було утворено Лучанську сільську раду, але вже через 2 роки Лучки підпорядковувались Сокільській сільській раді. На той час у них проживало понад 1700 чоловік.
    З 1926 р. Лучки входили до складу Сокільської сільської ради Кишеньківського району Полтавської області. На той рік в селі мешкав 1721 житель. 
    У 1927 році в Лучках організовано ТСОЗ «Згода», на базі якого пізніше створена артіль ім. В. І. Леніна.    
    Підчас голодомору 1932-1933 років загинуло приблизно двох третин населення села.
    У період німецько-фашистської окупації (11 вересня 1941 р. – 23 вересня 1943 року) гітлерівці розстріляли 4 жителів села, вивезли на примусові роботи до Німеччини 25 осіб. Полягло у ВВВ понад 60 жителів села. Повним кавалером орденів Слави з Великої Вітчизняної війни повернувся в рідні Лучки І. П. Бондаренко.  
    У зв’язку з побудовою Дніпродзержинської ГЕС (1964), села Лучки, Сокілка та ін. були переселені на інше місце і названі Лучками. Теперішнє село Лучки розпочали будувати у жовтні 1961 року, а першими (19 грудня 1963 року) заселилися в новобудови сім'ї Кравцова Костянтина та Васька Кирила. На той час у селі працювали: радгосп «Передовик»(центральна садиба с. Шенгури), будинок побуту, відділення зв’язку, заготпункт, 8-річна школа, ФПА, дитячий садок, клуб, бібліотека (11,3 тис. од. збірок). 
  У Лучки перенесена з с. Сокілка братська могила радянських воїнів, що загинули 1943 року при визволенні сіл Сокілки та Лучок, біля неї в 1958 році відкрито пам’ятник воїнам-односельцям, які полягли на фронтах Великої Вітчизняної війни.
  1969 року утворився радгосп «Сокільський» (основний напрям – вівчарство, розвинуті також рослинницька і тваринницька галузі) з центральною садибою в с. Лучки. За роки існування «Сокільського» ( 1969-2002) поголів’я овець складало від 13 до 16 тис. в рік, великої рогатої худоби – до 500 голів. 
  У 1987 році знову було утворено Лучківську сільську раду.
  За переписом населення в 1990 році в Лучках мешкало 745 жителів.
  Під час реформи 1990-х років господарство ВАТ «Сокільське» (основний напрям – вівчарство, розвинуті також рослинницька і тваринницька галузі) розпалося, були зруйновані всі господарські будівлі, населення залишилось без робочих місць. 
  В 2002 році в Кобеляцькому районі було створено Регіональний ландшафтний парк «Нижньоворсклянський», науково-дослідний центр якого знаходиться в маєтку графа Товстолузова, с. Лучки (на фото). До складу регіонального ландшафтного парку входить ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Лучківський» (1620 га, розташований в околицях с. Лучки). 
  У 2003 році населені пункти Лучківської сільської ради ( с. Лучка та с. Правобережна Сокілка) мали 779 жителів, котрим належало 368 господарчих дворів. В с. Лучки на той час діяла загальноосвітня школа І-ІІ ст.,  фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв’язку, клуб та бібліотека.
  В 2007 році за допомоги фонду УСФІ було побудовано новий водогін, а в 2008 році, створивши свій сільський кооператив по газифікації, в с. Лучки підведено природний газ. 
  На даний час в Лучках діє Сокільська загальноосвітня школа І-ІІ ст., відділення зв’язку, ФАП, клуб, бібліотека (9 тис. од. збірок), два магазини. На території сільської ради сільськогосподарські підприємства відсутні, землі орендують АФ «Лан», ТОВ АФ «Добробут» та 5 фермерських господарств.
  Та найбільша гордість Лучок – його жителі: орден «Знак пошани» мають Колян Я. А., Коваленко Н. Ф., Яланський О. Ю., Максименко Б. Г., орден «Трудової слави» - Горбенко А. А., Коваленко Н. Ф., Ісаєнко М. І., Васько Г. П., орден «Трудового Червоного Прапора» - Максименко Б. Г., Фролова Л. О., Колісник М. Ф., орден « Леніна» та орден «Жовтневої революції» - Бардачов І. Т., медаль «За трудову доблесть» - Зима П. Т., Васько Г. П., Глухенький Б. Т., медаль «Мати - героїня» мають Л. Н. Цимбал, Є. Г. Яланська, Л. Г. Загинайко, Т. С. Горбенко. 
   У лучкіському краю народились і виросли історик і культурний діяч С. П. Наріжний, учені Ю. І. Морозов, Л. М. Лебединський. 

Підготувала матеріал Лучківський сільський голова Наталія Камінська.

Історія села Правобережна Сокілка

Правобережна Сокілка – село, входить до складу Лучківської сільської ради. Розташоване за 17 км від с. Лучки Площа населеного пункту – 242,7 га Населення – 113 осіб Кількість дворів – 65 День села – четверта субота серпня. Село Правобережна Сокілка розміщене на горі і в давнину називалось Соколова Гора (Соколья Гора). Його захищав високий земляний вал. З півдня та сходу підступи нападникам перетинала річка Ворскла та густий непроходимий ліс. За переказами назва його походить від сильної і красивої птиці соколів, що водилась у віковічних лісах довкола поселення. За переказами воно було засноване козаком Сірком, який служив при гетьманові Петрі Дорошенку. У 1658 році Сокілка стала сотенним містечком Полтавського полку й не втрачала цей статус до скасування в Україні полкового устрою. Сокільська сотня була сформована після 1660 року.

      Пізніше, коли поселення розширилось і вийшло за межі гори на побережжя річки Ворскла, воно дістає назву Сокілка. 
     1665 року кримські татари спустошили землі Полтавського і Миргородського полків, була зруйнована Полтава. Для відсічі російські війська під командуванням Б. П. Шереметьєва з’єдналися з козацькими загонами на чолі з Д. П. Апостолом. У жорстокому бою біля Сокілки загинуло багато українських козаків та російських драгунів, але ворог був розгромлений і набіги чужинців надовго припинились.
     1765 року Сокільська сотня ввійшла до Дніпровського пікінерського полку, а через 20 років у його складі було утворено Сокільську роту. У відомостях про Дніпровський полк значиться, що дорослих  жителів у Сокілці було 2367 чол., з них чоловіків 1224, жінок – 1143.
      У 1714 році біля гори Духова (Соколова Гора) ігуменом Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря був заснований Сокільський Преображенський чоловічий монастир. У ньому знаходилась чудотворна ікона Божої Матері, яка, за переказами, явилась ще 1172 року. У 1737 році монастир зазнав спустошливого нападу татар, але вже наступного року його було відновлено. 1777 року монастирські будівлі, серед яких 2 деревяні церкви: Преображенська й Георгіївська, було перенесено на гору. У 1786 році Сокільський Преображенський монастир закрили, а його маєтності секуляризували.
      На 1800 рік Сокілка була досить великим поселенням: у ньому проживало близько 2,5 тис. чоловік, працював селітряний завод, на якому вироблялось до 1 тис. пудів продукції, що постачалася на шосткінський пороховий завод. Щороку проводилось 4 ярмарки.
     1803 року Сокілка стає волосним центром, до складу якого входили: Сокілка п/б, Сокілка л/б, Дашківка, Мартинівка, Ханделеївка, Лучки, Перегонівка. В 1864 року Сокілку віднесено до поселень типу містечка. 
    У праці Падалки «Прошлое Полтавской територии» згадується, що влітку і восени 1846 року, коли на Лівобережжі України почалася визвольна війна українського народу проти Польської шляхти, озброєні загони Яреми Вишневецького захопили багато міст, містечок і сіл України, в тому числі і Соколову Гору.
   Напередодні жовтневої революції в Сокілці було три церковно-приходські школи і одна земська початкова школа, в якій навчалось 165 дітей.
   Підчас голодомору 1932-1933 років загинуло приблизно двох третин населення села.
   На передодні Великої Вітчизняної війни в Сокільській середній школі навчалось до 800 дітей. 11 вересня 1941 року німці вступили в Сокілку. За два роки окупації з села вивезли близько 435 голів худоби, понад 200 тис. центнерів хліба. Фашисти знищили 113 дворів. Героєм Радянського Союзу повернувся в рідну Сокілку І. І. Ведмеденко.
  Після побудови Дніпродзержинської ГЕС (1964) частина жителів Сокілки, які жили на березі річки Ворскла переїхали в новобудови села Лучки, інші на гору в Правобережну Сокілку. 
    Село Правобережна Сокілка на той час входило до складу радгоспу «Передовик» (центральна садиба – село Шенгури). 
    У 1987 році було утворено Лучківську сільську раду, до її складу ввійшла Правобережна Сокілка. На той час в селі існувала початкова школа, дитячий садок, поштове відділення, будинок культури. 
      Під час реформи 1990-х років господарство ВАТ «Сокільське» (основний напрям – вівчарство, розвинуті також рослинницька і тваринницька галузі) розпалося, були зруйновані всі господарські будівлі, населення села залишилось без робочих місць. 
      У 2003 році населені пункти Лучківської сільської ради ( с. Лучка та с. Правобережна Сокілка) мали 779 жителів, котрим належало 368 господарчих дворів.
  В 2007 році за допомоги фонду УСФІ в селі Правобережна Сокілка було побудовано новий водогін. А в 2010 році організовано кооператив по газифікації села.
  На даний час в Правобережній Сокілці діє ФАП, Будинок культури, пересувне відділення зв’язку.
  Та найбільша гордість цієї землі – її люди. У сокільському краю народились і виросли письменник С. Журахович, поет Є. Гущин, художник І. Г. Лось, доктор технічних наук І. М. Яровий, журналісти С. Ф. Хейло, А. І. Окрушко, М. Г. Москаленко.

Підготувала матеріал Лучківський сільський голова Наталія Камінська.