Обговорення:Невербальна комунікація

Невербальні засоби комунікації – це позамовні комунікації, що ґрунтуються на різноманітних знакових системах. Згідно з особливостями цих систем розрізняють такі різновиди невербальних комунікацій:

Оптико-кінетичні НВК(невербальні комунікації) – це сукупність таких засобів комунікації, як жести, пози, рухи тіла, моторика обличчя (“кінез” від грецького – “рух”).
Фонаційні НВК – тон мови, голосність, темп, паузи, заповнювачі пауз (“е-е,” “м-м”), якісні ознаки голосу (тембр, висота, діапазон), особливості вимови (діалект, хриплість голосу, присмоктування тощо); спеціалісти вважають, що ці НВК не варто змішувати з інтонацією, наголосом та іншими лінгвістичними категоріями.
Графічні засоби письмової невербальної комунікації (схеми, види шрифтів, графіки тощо).
Ситуативні зміни невербальної комунікації:

організація простору й часу
зовнішній вигляд (зокрема одяг)"кольорові"
наочні засоби комунікації.

Функції невербальних комунікацій

Невербальні комунікації виконують основні, базові функції (інформаційна, прагматична, експресивна) та деякі специфічні, характерні для всієї групи невербальних комунікацій.

Специфічні функції невербальних комунікацій

Функція доповнення мови (вербальних комунікацій): невербальні комунікації несуть додаткову інформацію, яка зовсім відсутня або недостатня під час застосування мовних засобів;

функція заміщення мови: в умовах, у яких з певних причин неможливе застосування мовних засобів, уся інформація передається невербальними комунікаціями.

Оптико-кінетичні комунікації

Види жестів:

Описові жести дозволяють отримати про предмет або явище більш точне уявлення.
Вказівні жести потрібні для того, щоб виділити щось (“відкрий те вікно”), показати його місце (“там краще знають”), черговість тощо.
Емоційні жести передають різні почуття – радість (оплески), байдужість (помах рукою), здивування (розведення двома руками), незадоволення (похитування головою), засмучення (опущена голова), сумнів і незнання (знизування плечима) і так далі.
Ритмічні жести спрямовані на те, щоб підкреслити логічний наголос, прискорення мови.
Символічні жести – це умовні жести, які символізують певні почуття або ставлення, замінюють вербальні комунікації.
Захисний жест – це схрещені на грудях руки, коли вони стискують одна одну.
Національні жести – це жести, які мають національний характер, тобто пов’язані з певними етнічними або національними спільнотами, їхніми традиціями, звичками, специфікою культурних цінностей.
Наслідувальні жести – жести інших людей, які копіюються повністю або частково (штрихами).
Міміка – моторика обличчя, простіше сказати – вираз обличчя, який є головним показником почуттів того, хто говорить.
Горизонтальні зморшки утворюються при максимальному розкритті очей – при здивуванні, безпорадності, зарозумілості, гордовитості, пихатості, можуть бути пов’язані з переляком, недовірою.
Вертикальні зморшки деякі спеціалісти називають “вольовими зморшками” або “зморшками концентрації”[1].

Різний ступінь відкритості очей

Різний ступінь відкритості очей свідчить про різні психологічні стани та особливості сприйняття людини.

Дуже широко відкриті очі — при здивуванні, при найвищій радості, при переляку, напруженому чеканні, безпорадності, наївності тощо.
Повністю відкриті очі показують відкритість буття, тобто високий рівень стриманості почуттів та розуму, загальну жвавість. Вони свідчать про жваву внутрішню роботу, мрійність, відкритість, довіру, наївність. Досвідчені свідомо “працюють” з невинно відкритими очима, що випромінюють довіру.
Повністю “заплющені” очі можуть свідчити про душевну інертність, тупість, відсутність інтересу, при перевтомі, нудності, надутості, зарозумілості, пихатості.
Звужений, або прищурений, погляд свідчить про зосередженість людини на спогадах, спостереженнях. Може свідчити про критичну переробку думки, рішучість із високою духовною концентрацією. Примружений погляд завжди наявний у проникливому погляді.
Закриті очі (без напруги) пов’язані з бажанням уникнути зовнішніх впливів, зосередитися на самому собі. Вони свідчать про ізоляцію з метою ретельного обдумування, насолоду почуттями на концерті, доповіді тощо.

Існують деякі інші рівні відкритості очей або їх сполучення, які можуть інтерпретуватися певним чином і свідчити про психологічні особливості людини та про її внутрішній стан.

Направлення погляду

Прямий погляд обличчя, повністю повернутого до співрозмовника, свідчить про повний, неподільний інтерес до іншого і до справи, увагу та визнання партнера, природну довіру, відкритість, готовність до прямої взаємодії.

Погляд, направлений у невизначену даль, може бути проявом концентрації думок та інтересів на чомусь далекому.

Погляд "крізь” партнера – підкреслена неувага до нього.

Зведення очей, спрямованих ніби на конкретну ситуацію, – це прояв конкретного мислення, практичних установок, спостережливості.

Погляд повз співрозмовника на якусь точку у просторі означає розмову з самим собою, направленість на себе.

Погляд збоку кутками очей — відсутність повної віддачі, непомітне таємне спостереження, скепсис, недовіра.

Погляд знизу (при нахиленій голові) свідчить про покірність, послужливість, свідомо прийняту позу стосовно зовнішнього світу, приховану ворожість і навіть агресивну готовність до боротьби і дій.

Погляд зверху вниз (при закинутій голові) інтерпретується як почуття вищості, гордості, зарозумілості, зневаги, пошук панування.

“Небесний погляд” – при нормальному положенні голови означає звернення до “високих” думок, зачарованість або спробу зобразити “високі” думки.

Погляд убік — невпевненість, боязливість, скромність або боязнь, почуття вини.

Список використаної літератури:

1. Тихомирова, Є. (2001). Зв'язки з громадськістю (українська).

2. Королько В. Г., Некрасова О. В. (2009). Зв'язки з громадськістю (українська)