Обговорення:Україна (пісня)

Про останні правки

З подивом та обуренням прочитав я ще одну "версію" появи в ефірі цієї пісні. Не знаю, чи анонім просто скористався матеріалом Влада Слюсаренка, чи він і є сам пан Слюсаренко. Але мушу заявити: написане зараз у статті не відповідаає дійсності. Залишати це так - значить, не поважати власну історію. Зараз уся неправдива розпоаідь спирається на єдине джерело, написане людиною, якої там і близько не було. А от ми всі, хто був причетний до прем'єри пісні - Олександр Бутко, Вероніка Маковій, Олександр Васильєв - ми поки що живі і можемо свідчити про правду.

...Того дня я стрів Тараса зі Смаглієм на сходах одного з корпусів на Хрещатику, 26, між старою їдальнею та тимчасовою фонотекою. За звичкою запитав: пісні новенькі є? Бачу, якось дивно вони перегладаються... Кажу: "Що?" - і чую у відпоідь: "Та є одна фонограма... Ми вже Вероніці показали". Трішечки розстроєний тим, що моїй колезі пощастило раніше за мене, питаю: "І шо, коли буде в ефірі?" - "Та ні... Вероніка не взяла. Вона послухала й сказала: "Нас усіх посадять!"

І тут мене вдарив зсередини струмінь адреналіну. Кажу: "А ну, ходім до редакції слухати". Майже біжу, Тарас із Валерієм десь там наздоганяють. Коли вони ввійшли до кімнати, я якраз запускав касету. Украй здивована Вероніка мовчки на мене дивиться, а мене "несе", я мало що бачу й розумію... Тільки на другому куплеті, коли пролунали рядки: "Ще наша свічка не згоріла" - ми з Веронікою зустрілися поглядами, й вона тихенько сказала: "Таки посадять..."

А далі сталося дивне. Я не знав, що робити. Дати це в ефір?.. Касету я Тарасові не віддав. Пішов до апаратної, переписав її на студійну плівку. Цей запис не був зроблений ні підпільно, ні легально в Будинку звукозапису. Тарас записав усе вдома, бо мав на той момент досить пристойну апаратуру.

Аж десь увечері, близько 8-ї, я пішов до Бутка, з яким ми мали вести нічну програму на "Промені", а назавтра - ранкову на Першому. Бутко був тоді заступником Головного редактора інформації і за його відсутності мав право вирішувати замість нього будь-які поточні питання. Я, ні на що не розраховуючи, просто заради цікавості прокручую йому запис... І бачу в очах Васильовича божевільний зелений вогник...

А далі Бутко придумав усе миттєво. Таку пісню не просто треба рутинно дати в ефір, -- її слід ПОДАТИ КРАСИВО! І ми того ж вечора закінчуємо цією фонограмою нічний "Промінь" (за п'ять хвилин до першої ночі), а вранці - розрахувавши до секунди момент увімкнення магнітофона, під дев'яту ранку завершуємо "Україною" ранкову інформаційну програму (Бутко ще й на вступі встиг попрощатися зі слухачами).

Отже, на пісню одна людина (Вероніка Маковій) відреагувала цілком передбачувано: ми добре знали нашого головного редактора... (Потім, через кілька років, Тарас не знайшов нічого кращого, як у великому газетному інтерв'ю дорікнути Вероніці за її нерішучість! Я навіть у присвяченій творчості Тараса передачі мусив Вероніку захищати - і вже його риторично запитував: та яка тобі різниця, що сказала Маковій, коли пісня так чи так, але того ж дня була в ефірі?! Друга людина (я) - завелася й забігала, ще не розуміючи, як можна дати цьому раду... Але хитрий Олександр Васильович, знаючи, що головного редактора (Рєзнікова) немає в Києві, вирішив усе сам. Досі пишаюся, що мені випало опинитися в потрібний час між Петриненком і Бутком.

Вийшло як вийшло: переможців не судять!

Остання деталь. Пісня "Поки кохаєм" (з надрукованою мною етикеткою на плівці) кілька місяців так і звучала в ефірі в отому домашньому Тарасовому записі. Аж доки Микола Аммосов не замовив студію в Будинку звукозапису, да зробили не тільки нову фонограму пісні, а й купу позивних, заставок і відбивок різної довжини на основі її мелодії, що відтоді не полишала ефіру.

Отака правда! - Александр Васильев (обговорення) 11:53, 4 травня 2020 (UTC)