Обговорення:Ґеммайтя

Назва

Вітаю! Пропоную перейменувати у "рисовий чай". Ґеммай - це неочищений рис. Тя - це чай.--天津日高日子波限建鵜葺草葺不合命 10:44, 10 лютого 2010 (UTC)

Flinn 12:49, 10 лютого 2010 (UTC) Вітаю. Генмайча або генмайтя - це банча або сенча з рисом. А не рисовий чай. Найчастіше використовується "генмайча", а не "геммайтя". 26000 проти 22 по укр. Гуглу. Іншу назву варто просто перенаправити та згадати у статті (зроблено).

• 1) Японські назви у вікіпедії передають за транскрипцією Поліванова, а не Гуглом. Тому правильно писати геммайтя, а не генмайча.
• 2) По друге, ґеммайтя дослівно означає "рисовий чай". Основним компонентом виступає необроблене насіння рису. А не спосіб приготування чайного листя
• 3) Те, що ви називаєте банча або сенча називається бантя (番茶, 晩茶) і сентя (煎茶). Ці види чаю — не синонім ґеммайтя.--天津日高日子波限建鵜葺草葺不合命 13:36, 10 лютого 2010 (UTC)

Flinn 13:41, 10 лютого 2010 (UTC) Як на мою думку, це трохи дурниця, але якщо це офіційна політика, не сперечатимусь.

Чому дурниця? Генмайча — це неправильна передача англійського genmaicha. У свою чергу genmaicha — це передача японського げんまいちゃ (ґен-май-тя). В японській "н" перед "м" звучить як "м". Звідси — ґеммайтя. Англійське "cha" передає не звук "ча", а звук "тя". Звідси — ґеммайтя. --天津日高日子波限建鵜葺草葺不合命 13:46, 10 лютого 2010 (UTC)

Flinn 13:50, 10 лютого 2010 (UTC)Згода. Я, в принципі, теж завжди використовую японські терміни так, як вони звучать у Японіі, скажімо, сусі. Тож і тут доречно.

Хаха. Тут, до речі, суші. Чому? Навіть перенаправлення з сусі нема.

Суші - слово відоме з 19 століття. Так само як Йокогама замість японського Йокохама, Кіото замість Кьото чи Токіо замість Токьо. Ці слова вживаються два століття у "традиційних" спотворених формах. Цю традицію вже сокирою не вирубиш. А довкола ґеммайтя і подібних неологізамів "традиції" вживання ще не склалося. Тому, на мою думку, слід позичати такі нові слова прямо з японської, а не з англійської. Менше буде "зіпсованих телефонів". --天津日高日子波限建鵜葺草葺不合命 14:06, 10 лютого 2010 (UTC)

Деякі спостреження показують що нелюбов росіян до літери «ё» приводить до того що і вони вживають у нових запозиченнях «ио», і «ми» — «іо». Точність точністю, а зручність зручність. Про передачу японського /h/ промовчу, але цікаво що про це думають українські японісти. --Drundia [ˈd̪r̠ʲʊɲ̟ɟ̟ɐ] 14:18, 10 лютого 2010 (UTC)

Росіяни почали писати Йокогама і Кіото під впливом англійців і американців ще в 19 столітті. Останні записували Йокохама, Кьото, Хакодате як Yokohama, Kyoto, Hakodate. Ці слова перетворилися в росіян на Йокогама, Кіото, Гакодате. Гакодате згодом виправили на Хакодате, а Йокогама і Кіото закріпилися у російсько-радянських словниках і науковій літературі. З цієж серії англійського "зіпсованого телефона" походять російські назви Курильських островів: Кунашир (японською Кунасірі), Ітуруп (японською Еторофу), Шикотан (японською Сікотан)... --天津日高日子波限建鵜葺草葺不合命 14:43, 10 лютого 2010 (UTC)

Щодо /h/, то я сумніваюсь, щоб наші японознавці щось думали з цього приводу. За пишемо традицією «х». Наукових праць, присвячених проблемі передачі японських звуків чи знаків українським письмом, я не бачив. Ті, що є не гірше матеріалів вікіпедії… Я чув від самих японців, які вивчають українську мову тезу, що українське г краще передає японський /h/ ніж російський х. Якщо вірити японській вікіпедії, інколи в простій японській мові можна почути український г між голосними зі знаками は、へ、ほ, як наприклад у слові «матір» — はは[haɦa]. Але це тільки інколи. З власного досвіду можу сказати, що коли я намагався простих японців, не повязаних із Україною і українською мовою, навчити вимовити наші слова «гривня», «Ганна», «багаття», вони сміялися, бо не могли вимовити [ɦ]. Це мене наводить на думку, що японське /h/ передавати через українське г не варто. —天津日高日子波限建鵜葺草葺不合命 15:20, 10 лютого 2010 (UTC)

Підключаюсь.Flinn 17:10, 10 лютого 2010 (UTC)