Обговорення користувача:Олег-літред/Кілька питань (10.06.2011—11.06.2011)

Повний архів: Обговорення_користувача:Олег-літред/АвтоАрхів

Обговорення: Обговорення_користувача:Олег-літред

Кілька питань

Доброго вечора! Оскільки Ви один із небагатьох у нашому проекті, хто володіє чеською, маю декілька питань з приводу транслітерації:

• Anděl - краще передати як Андєл чи Андел?
• Закінчення -ská зазвичай перевається українською як -ска чи -ська?
• В чому особливості вимови літери ů (і як вона може впливати на транслітерацію)?
• Чи є якась загальноприйнята схема передачі чеських назв українською, на зразок ru:Чешско-русская практическая транскрипция? Якщо щось знаєте - підкажіть, будь ласка. Відповідати можете прямо тут. З повагою, --Microcell 19:50, 10 червня 2011 (UTC)

Доброго здоров'я! Ви мені лестите. Володіти чеською не володію, просто трохи орієнтуюся. Українською теж: цілком згоджуюся з Оксаною Забужко, що на світі є осіб зо триста, про яких можна так сказати. Та й то за майже двадцять літ, що відтоді проминули, і ті знавці-динозаври повимирали. Але спробую Вам якось допомогти.

1. Пишемо твердо і неухильно «Андел», хоча набагато ближчим до чеської вимови був би «Андєл». Втім, усе залежить від того, з якою метою і де ми пишемо. Якщо задля гумористичного ефекту (є паралель: задля того ж ефекту дозволяється іноді вживати суржик) треба фонетично передати чеський текст кирилицею, то можна й порушити це залізне правило. Маю живий приклад. Своєрідний рояль у кущах. Колись я переклав повість «Поранена мова» Еви Бернардинової. Татко там співає таку пісеньку: «Ґдо ма пувабноу міленку, тен ма поклідноу мишленку. А-а-ндє-е-еле-е-е муй!»

2. За чинним правописом, усі слов'янські прикметникові власні назви передаються в нашій мові із суфіксами та закінченнями «-ський», «-ська», «-цький», «-цька», «-зький», «-зька», «-жкий», «-жка», «-шкий», «-шка». Виняток тут становлять болгарські прикметникові назви на «шки». «Смирненски» — «Смирненський». Але «Гуляшки», «Морешки» — не «Гуляшкий», «Морешкий», а «Гуляшки», «Морешки». Звичайно, це недобре, але так прийнято. Виняток також становлять слов'янські прізвища, носії яких натуралізувалися в неслов'янських країнах (особливо — ще б пак! — англомовних). Яскравий приклад — Моніка Левінскі. Її предки-євреї родом із України. В «олд кантрі» вони були Левінськими, а в «нью кантрі» стали Левінскі. За мою практику я бачив чимало варіантів написання прізвища цієї чарівливої дами. «Левінскі», «Лєвінскі», «Левінська», «Левінска», «Левінськи», «Левінски» і так далі. Правильним буде перший варіант.

Зосібна стоїть Роман Полянський. Якщо вже він теж натуралізувався у Штатах, то логічно було б писати «Поланскі». Але ба. Чомусь «Поланський». У нашому народі таке називається «Богові свічка і чортові кочерга».

Взагалі, у США, як я зауважив, абсолютно не зважають на чужоземну вимову. Ми мавпуємо з американців і транскрибуємо так, як вони вимовляють. Замість «Скорчезе» — «Скорсезе». Замість «Югансон» — «Йохансон» (як ото в «Діамантовій руці»: «ай-лю-лю, йохана базе»). Замість «Херонімо» — «Джеронімо».

3. Це кільце, як і інший діакритичний знак — акут, передає подовження звука. Вимовляють «ů» майже так само, як і «u», тільки губи трохи кругліші й тривалість десь удвічі довша. Фонетично вважай відповідає нашому «у». Чехи пишуть цю літеру на місці давнього юсованого дифтонга «оу». На транслітерацію українською кільце ніяк не впливає. Пишемо «у».

4. Про чітко викладені на папері вичерпні правила передачі українською я не чув. Навряд чи хтось їх і склав як такі. Натомість можу Вам порадити хорошу книжку на тему транскрипційної передачі (щоправда, російською мовою). Джерело, яке Ви вказали, черпає власне з цієї книжки. Отже: Р. С. Гиляревский и Б. А. Старостин. «Иностранные имена и названия в русском тексте». Москва, "Высшая школа", 1985. Цей посібник охоплює 18 мов. Дуже добре й ґрунтовно зроблено, особливо в розділі про англійські власні назви. Якщо матиму Ваш е-мейл (мій — на моїй же сторінці користувача), то сфотографую чеський розділ і надішлю Вам.

Щодо фонетики і багато чого іншого добре використовувати "Учебник чешского языка" (учебник для вузов. М., "Высш. школа", 1973. Авторы — А. Г. Широкова, П. Адамец, Й. Влчек, Й. Грбачек, Е. Р. Роговская.

Мало не забув. Наостанок мушу зауважити, що «h» завжди передаємо як «г», а не «х» (див. ілюстрацію). Навіть у капітальному чесько-російському двотомному словнику написано: произносим как украинское «г».

Всього хорошого. З повагою --Олег-літред 03:59, 11 червня 2011 (UTC)

Велике Вам дякую, все, про що хотів дізнатися — дізнався. Власне, мені ці правила й треба для передачі назв в одній статті. З іншими звуками там наче більш-менш однозначно (так, про h я знаю ще 2009 року, коли там вперше побував). Але при нагоді, якщо Ви не проти, таки звернуся. Успіхів! --Microcell 09:20, 11 червня 2011 (UTC)