Обговорення користувача:Buruneng/Проекти
Тими ж роками Т. Г. бере діяльну участь у щойно організованому «Киевском обществе ночных врачебных дежурств». Працював там декілька років, одержуючи за нічну варту дуже малий гонорар (3–4 крб.) за ніч. Це «Общество» багато важило для найбіднішої людности Києва. Воно було предтечею Швидкої медичної допомоги, організованої далеко пізніше; існувало воно з великими труднощами, бо не мало співчуття з боку міського самоврядування. Протягом 1888 і 1889 років Т. Г. був за товариша голови цього «Общества», а рр. 1890 й 1891 за голову. З 30/IV 1890 р. Т. Г. обіймає посаду лікаря київської 4 гімназії.
Блискучі здібності Т. Г. й його працездатність привертають увагу медичного факультету, і влітку р. 1886 його відряджають з науковою метою за кордон на 3 місяці. Головна мета подорожі — вивчити нову галузь медицини — бактеріологію, що невдовзі перед тим виникла на Заході. У Берліні Сторінка:Збірник пам'яті Академіка Теофіля Гавриловича Яновського. 1930.pdf/34 Завдяки бездоганній бактеріологічній техніці й суто науковій поставі дослідів, здобуті вищезазначені цінні дані з того часу цитують по всіх підручниках бактеріології.
З цієї самої лябораторії за керівництвом Т. Г. написано такі наукові праці: проф. Беньяша, тоді ще студента: 1) «К вопросу о действии хинина на бациллы брюшного тифа»; 2) «О видоизменении Vidal'евской диагностической реакции при брюшном тифе» і 3) проф. Бронштейна (теж тоді ще студента) «Об антагонистическом свойстве трикрезола».
«О чахотке», загально-приступне читання для народу. Видання 1891 року. Тут популярною мовою Т. Г. виклав основні питання особистої й громадської профіляктики туберкульози. Ця книжечка цікава тим, що з'явилася вона ще 39 років тому, як перша ластівка тієї великої загально-приступної літератури, що тепер її маємо безліч.
Протягом описуваного періоду життя Т. Г. в його службовому й особистому оточенні зайшли такі зміни: 18 квітня 1887 року він закінчує свою трирічну ординатуру й, бажаючи поповнити свою медичну освіту, в ще одній важливій галузі — фізіології, починає її вивчати; для цього він працює в відомого київського фізіолога проф. Чір'єва. Від 28 травня 1888 року до 22 листопада 1890 року Т. Г. працює як помічник прозектора цієї катедри. На посаду цю його одноголосно обирають у медичному факультеті.
Матеріяльний стан примушує Т. Г. брати на себе в різний час цього періоду ще й інші обов'язки, а саме: з
Десь у вісімдесятих роках Т. Г. познайомився з Ганною Вікторівною Григорович-Барською; гостюючи в свого шкільного товариша Щержецького, що мешкав поблизу на Боричевому Току, він уперше зустрів там Ганну Вікторівну, свою майбутню дружину, а тоді ще гімназистку Подільської жіночої гімназії; незабаром почав ходити до дому її батька, Віктора Олександровича Григорович-Барського. Це старий київський рід, що з нього вийшов відомий мандрівник початку XVIII століття, Василь Григорович Григорович-Барський, що опис його мандрівки витримав у свій час 5 видань; другий Григорович-Барський був видатний український архітект (XVIII ст.). Незабаром Ганна Вікторівна зробилася нареченою Т. Г., а після того, як він захистив дисертацію, його дружиною.
11 листопада 1889 року на факультетському засіданні розглянули заяву Т. Г. про дозвіл йому захищати прилюдно дисертацію. На офіційних опонентів призначено проф. К. Г. Трітшеля, проф. Підвисоцького й А. Д. Павловського. За декана в той час був проф. Гайбель. У факультетській медичній раді склалося тоді два угруповання: одне сильніше, друге — не таке численне; до другого належав учитель Теоф. Гавр. — Карл Генріхович Трітшель. А тому важко було Т. Г. захищати дисертацію. Я пам'ятаю, як він оповідав нам, як довго зволікали справу з призначенням дня диспуту і нарешті, коли призначили, то знов же знайшли причину відкласти термін тому, що на обкладинці видрукуваної й розісланої вже книжки треба було змінити вказівку, звідки випущено дисертацію (замість: «Из лаборатории при Университете» написати «Из лаборатории при госпитальной терапевтической клинике Университета»). Багато клопоту й хвилювань завдала Теоф. Гавр/ ця дріб'язкова причіпка. Але все ж до призначеного дня він це виконав.
Я навмисне подаю цей факт, щоб ілюструвати ставлення цього дужчого крила професури до Т. Г., як учня К. Г. Трітшеля, бо це вороже почуття довший час заваджало йому згодом здобути катедру.
Прилюдне засідання Медичного факультету, де був захист дисертації, відбулося 3 травня 1890 року.
На мій погляд, цікаві деякі пункти з «Положения к диссертации» (тези), бо вони показують, що цієї ранньої доби лікарського життя Т. Г. багато думав над тими клінічними фактами, що їх він згодом розвивав: у § 8 він пише: один з найголовніших заходів боротьби з туберкульозою це перевести в життя звичай збирати в відповідні плювальниці взагалі все харкотиння, себто від усіх, що живуть у даному приміщенні. § 9. Обов'язок санітарного догляду стежити за дезинфекцією приміщення після кожного випадку туберкульози. § 10. Двократне вимірювання t° не дає достатньої уяви про хід її, й у febris continua є ремісії. Це останнє твердження відіграло важливу ролю в клініці Т. Г. згодом, коли він встановляв динаміку таких процесів, як туберкульоза й ендокардит. Висновки про перший він виклав цілком у своїй монографії «Туберкулез легких», а про другий він висловився на одному з всесоюзних з'їздів терапевтів.
Блискуче захистив Т. Г. свою дисертацію, до якої він у цілому готувався 3 роки, і готувався ретельно, бо знав, що не може сподіватися на підтримку навіть від свого вчителя: Карл Генр., перед тим як іти на захист, казав: «Ви знаєте, що я радий вас підтримати в важку хвилину, але я боюся, що мій виступ більше вам пошкодить, ніж допоможе. Розраховуйте тільки на себе самого».
3 травня 1890 року Т. Г. дістає звання доктора медицини. Після цього їде на відпочинок до Одеси. Починаючи з гімназіяльного курсу, Т. Г. уперше справді відпочиває, захоплюється красою моря й одеських околиць. Зустрівшись тут по довгій перерві з своїм шкільним товаришем П. А. Когутом, він із захопленням малює йому плани своєї майбутньої роботи на користь хорої людини, але рівночасно не уявляє собі лікарської діяльности, не зв'язаної з роботою при клініці, не уявляє собі життя й праці поза межами рідного міста. Досягнуті вже наслідки, краса природи, віддпочинок так змінили загальний, завсіди зосереджений вигляд Т. Г., що П. А. Когут не впізнавав у ньому свого колишнього товариша.
Незабаром по тому, як Т. Г. повернувся до Києва, медичний факультет відряджає його за кордон до Берліну — вивчати терапевтичний вплив туберкуліну Коха. Звідсіля він вивозить, на підставі своїх спостережень, дуже обережний підхід до цього методу. Пізніше я ще повернуся до цього питання, але тут я хочу підкреслити, що на той час, коли всім хотілося вбачати в туберкуліні порятунок від цієї хороби, цей обережний тверезий погляд на новий засіб, показує, яке критичне ще за молодих років чуття мав Т. Г. і як він умів спостерігати факти. Живши в Берліні, Т. Г. відвідує лекції проф. Вірхова й буває присутній на розтинах, де цей видатний патолого-анатом давав свої пояснення. Д-р мед. I. А. Ноткін, що працював тод1 в берлінських клініках, зустрічав там Т. Г. — він б1г о 6—7 год. ранку до патолого-анатомічного інституту на розтини. Він пригадує перший випадок секції туберкульозного, лікованого туберкуліном, де вони були присутні; легені цього померлого фтизика шлком скидалися на щільники без меду— так стінки були роз'їдені дрібними кавернами. Таку зруйновану легеневу тканину проф. В1рхов, на його заяву, бачив уперше.
Привізши з собою слоїчок туберкуліну, Т. Г. дуже обережно почав його вживати. Перший дослід пророблено на небозі близького товариша Т. Г., дівчинці років із 13, хорої на лівобічний коксит. Попередивши батьків хорої про можливу небезпеку, зв'язану з цим методом лікування, й узявши з її батьків писану згоду, він кладе дівчинку до клініки проф. Борнгавпта (госпітальна хірургічна) й там щодня відвідує її й переводить туберкулінізацію; за 2—2½ місяці процес зник — щезли болі, температура знизилася до норми; але все ще наступного літа Т. Г. надіслав її до Евпаторії на грязьолікування. Процес у неї більше не відновлявся.
Повернувшись із своєї другої закордонної подорожі, Т. Г. здобуває звання приват-доцента (1891). Для пробної лекції він вибирає таку тему: «Значіння бактеріології в діяґностиці й терапії нутрішніх хороб». У доповідній записці, що її подала «Комісія» на обмірковування кандидатур на катедру діяґностики далеко пізніше, можна знайти зафіксовану резолюцію про цю лекцію: «...составлена талантливо... будет талантливый лектор». (підписалися: проф. Образцов, проф. Трітшель, проф. Чірков, проф. Леш). Цікаві деякі місця з цієї лекції. Кажучи про побудника tbc, що його знайшов Кох, і про те, як його виявити, Т. Г. застерігає проти надмірного захоплення цим способом діягностики tbc, протестує проти відкидання колишніх діяґностичних методів, цитує слова Gerhardt-а, що формулював думку цих ентузіястів: «Навіщо перкутувати? Ми будемо фарбувати харкотиння й з кількости tbc-них паличок не тільки розпізнаємо сухоти, але навіть і характер перебігу. В іншому місці своєї лекції він підкреслює профіляктичне значіння нового методу і наприкінці намагається погодити тодішні пояснення імунітету. Взагалі ця лекція тим цікава, що Т. Г., бувши сам терапевтом, поперше, перерахував у ній усі ті завдання, що стоять перед бактеріологією, щоб вона могла задовольнити потреби діяґностики, і подруге — систематизує терапевтичні методи бактеріології.
Здобувши право самостійно викладати, Т. Г. починає читати свій перший необов'язковий курс на тему: «Клінічна мікроскопія й бактеріологія». Ці лекції відразу виявили хист Т. Г., як лектора: його авдиторію заповнили студенти й лікарі. Пізніше студенти виявили свою увагу й пошану до нього, подарувавши йому з зворушливим написом книгу «Врачебная диагностика» О. Зайферта й Ф. Мюллера, вид. студ.-мед. у російському перекладі 1899 р. Протягом дальших років Т. Г. читав курс лекцій інфекційних захорувань.
22/ХІ 1890 року він залишає посаду помічника прозектора при катедрі фізіології, а з листопада 1891 року — посаду лікаря Київської 4 гімназії. 1892 р. Санітарна рада Київського міського самоврядування обирає його на посаду прозектора й завідувача лябораторії Олександрівської лікарні (нині Жовтневої), звідки вийшло багато видатних робітників медичного світу, що їхніми йменнями пишається медицина нашої батьківщини. Досить зазначити, що там розпочали свою діяльність і розвинулися видатні наукові діячі: проф. Образцов, проф. Волкович, Теофіл Гаврилович і ряд інших осіб. Сміливо можна сказати, що ця лікарня була наукова школа для дуже багатьох професорів і талановитих лікарів-практиків. Її наукова рада була справжня наукова установа, де робили доповіді й обмінювалися думками ординатори (завідувачі) відділів різних фахів. Цю школу перейшов також і Теофіл Гаврилович. Він одвідував засідання цієї ради (спершу як прозектор, а згодом як ординатор). У звітах цих засідань ми можемо знайти виступи й доповіді Т. Г. й його учнів. У лютому 1907 року його обирають на голову Наукової ради лікарні. Діставши в своє завідування прозекторський стіл Олександрівської лікарні, Т. Г. поринає в студіювання патологічної анатомії й їде вдосконалюватися за кордон р. 1894, діставши відрядження на 4 місяці — з квітня до серпня. Там він оселяється в Ляйпцізі, вивчає патологічну анатомію в Бірх-Гіршвальда й його асистента доцента Шморля. Одночасно, познайомившись із видатним терапевтом проф. Куршманом і проф. Гофманом, записується на їхні курси для лікарів; з їхнього дозволу відвідує обходи хорих у клініці проф. Куршмана й амбуляторний прийом, що ним керував проф. Гофман; слухає їхні клінічні лекції для студентів. З доручення проф. Куршмана провадить він у клініці наукову роботу, мавши постійно зносини з його асистентом доктором Гісом.