Обговорення користувача:DianaPetrenckuk

Екологічна етика

Екологічна етика — вчення про належне у відносинах людини з природою, що сприймається як суб'єкт , заснованих на визнанні морального статусу природи, високому оцінюванні її внутрішніх і нематеріальних цінностей, повазі прав природи й обмеженні прав людини.

Вступ

Екологічна етика припускає, що людська поведінка стосовно природи може спрямовуватись і спрямовується моральними нормами. Теорія екологічної етики в цьому випадку повинна: 1) пояснити, що це за норми; 2) пояснити, стосовно кого чи до чого люди несуть моральну відповідальність; 3) показати, чим обґрунтована ця відповідальність. Корінне питання екологічної етики — яке наше відношення до Природи: як до об'єкта (речі) чи суб'єкта (тобто до рівного собі, що має моральний статус і права). Екологічна етика існує лише тоді, коли ми відносимось до природи як до суб'єкта.

Становлення

З початку 70-х років XX століття екологічна етика стала претендувати на статус самостійної дисципліни, здатної розробити унікальну систему моральних принципів і імперативів, які задають правила поведінки людини в природному світі. За активну поширеність ідей екологічної етики взялися спеціалізовані журнали: в 1979 р. в США починає видаватися «Екологічна етика» («Environmental ethics»); в Англії з 1992 р. виходить журнал «Екологічні цінності» («Environmental values»); у Німеччині — «Екологія та етика» («Okologie und ethik»). У Радянському Союзі цього ж часу екологічної етики як дисципліни не існувало, тому вона не була представлена ні в етичній літературі, ні в навчальних планах вузів.

Засновники

Засновниками екологічної етики вважають німецько-французького теолога, лікаря і філософа, як Альберт Швейцер і американського еколога, зоолога і філософа Олдо Леопольда. А.Швейцер вважав, що «благоговіння перед життям» має стати підставою універсальної етики та в цілому світогляду людей. Етика є відповідальністю за все, що живе. Там, де наноситься шкода будь-якому життю, необхідно ясно усвідомлювати, наскільки це необхідно: не можна робити нічого, крім неминучого, — навіть самого незначного. Відповідно, сенс існування людини — в постійному самовдосконаленні та гармонізації мікрокосму і макрокосму. Якщо у А.Швейцера в центрі уваги знаходиться моральність, то в роботах О.Леопольда домінує екологічний аспект у структурі етичного знання: конфлікт з природою зумовлений не тільки неправильним використанням її ресурсів, а й невмінням бачити Землю як частину спільності, до якої належатиме все людство.

Основна частина

Ця вимога не піддається жорсткій, однозначній інтерпретації і характеризується імперативністю, всезагальністю, всепроникливістю та безособовістю.

Моральні вимоги формулюють по-різному: як моральну норму, моральне правило, моральний припис, заповідь.

У понятті «моральна норма» осмислюється один з найпростіших видів моральної вимоги, вияв моралі як форми суспільної свідомості. Формулюється вона як однаковою мірою адресоване всім людям повеління, яке слід неухильно виконувати за будь-якої ситуації. Об'єктивною основою моральної норми є необхідність однотипної поведінки людей у повторюваних ситуаціях. Вона спрямована на те, щоб стати нормою людської поведінки.

Сформульована як більш-менш чітке повеління моральна норма стає моральним правилом (імперативним положенням, яким керуються у співжитті, праці, поведінці), а за детальнішої конкретизації — моральним приписом (своєрідним каноном). Моральні правила і приписи іноді набувають форми заповідей.

Заповідь є повелінням, що належить авторитетній особі або приписується їй. Така особа іноді може бути уявною. Будучи письмово вираженими в конкретних моральних висловлюваннях, заповіді набувають нетипової для усних форм моральних вимог визначеності, втрачаючи водночас гнучкість і універсальність. Це ілюструє одна з десяти заповідей Божих — «Не убий». Дотримуючись її буквально, необхідно було б розпустити армії, знищити зброю, що зробило б безкарними агресорів, злочинців, маніяків. Відстоюючи необхідність насилля, російський філософ Володимир Соловйов (1853—1900) писав: «Коли, бачачи занесену руку вбивці, я її хапаю, то чи буде це аморальним насиллям? Насиллям, безумовно, буде, проте аморального не тільки нічого не буде в цьому насиллі, а, навпаки, воно буде за сумлінням обов'язковим».

Висновок

Моральні вимоги, хоч би в якій формі вони виявлялися, мають імперативний, зобов'язуючий характер. Проте на самовимогу особистості, тобто на її моральний обов'язок, вони перетворюються непросто. Розкрити складний і суперечливий процес інтеріоризації моральної вимоги в її моральний обов'язок, можна лише за допомогою системи категорій етики.

Будучи поінформованою про моральну вимогу (хоч би в якій формі вона фігурувала), особистість може її не приймати за самовимогу, а переадресувати іншим людям. При цьому об'єкт моральної вимоги перетворюється на суб'єкт, і його устами висловлюватиметься громадська думка. Навіть будучи адресованою людиною самій собі, моральна вимога не стає моральною самовимогою, моральним феноменом, якщо стосуватиметься лише її мислення, залишаючи байдужими почуття і волю. Знання і логічна переконливість моральної вимоги мають бути підсиленими ціннісним ставленням до неї і передбачуваного вчинку, до якого вона спонукає. Крім того, діяльність, що відповідає найвищим моральним вимогам, може бути й позаморальною, якщо суб'єкт її не мав вибору.

Види

Екологічну етику розділяють на дві складові частини: філософську екологічну етику і нормативну екологічну етику.

Нормативна етика стосується практичних питань, розробляючи етичні судження, правила і принципи наших відносин із природою, а також етичні оцінки. Більшість етичних суджень, що включають «погано — добре», «випливає», «повинні» чи «потрібно» — це нормативні вимоги. Вони визначають поведінку, наприклад: «види, що знаходяться під загрозою знищення, варто охороняти», «полювати на тварин для розваги — погано». Нормативні судження явно або неявно звертаються до певних норм чи стандартів етичної поведінки. Велике значення нормативної екологічної етики — в розробці спеціальних етичних правил і етичних принципів поведінки. Етичні правила стосуються більш вузьких питань і іноді можуть суперечити одне одному. У цьому випадку звертаються до етичних принципів, які є узагальненнями більш високого порядку. Принципи набагато універсальніші, ніж правила, і в будь-якій системі моралі їх не буває багато. Причому їх буває важко застосувати до конкретної ситуації без таких проміжних ланок, як правила.

Філософська етика припускає більш високий рівень узагальнень і абстракцій, на якому нормативні судження й оцінки, а також доводи, що приводяться на їх користь, аналізуються й оцінюються. Це рівень загальних концепцій, ідей і теорій, на основі яких пояснюються і захищаються нормативні судження. Філософська екологічна етика розробляє такі важливі поняття як «цінності природи», «права природи», «людські обов'язки перед природою», « благо природи» тощо